Завдання Кодексу законів про працю України

Кодекс законів про працю України регулює трудові відноси­ни всіх працівників, сприяючи зростанню продуктивності праці, поліпшенню якості роботи, підвищенню ефективності суспіль­ного виробництва і піднесенню на цій основі матеріального і куль­турного рівня життя трудящих, зміцненню трудової дисципліни і поступовому перетворенню праці на благо суспільства в першу життєву потребу кожної працездатної людини.
Законодавство про працю встановлює високий рівень умов праці, всебічну охорону трудових прав працівників.
(Стаття 1 із змінами, внесеними згідно з Указом ПВР № 5938-11 від 27.05.88)1. Кодекс законів про працю України є не зведенням усього законодавства про працю України, а лише зібранням найбільш важливих законодавчих норм, що мають визначальне значення в правовому регулюванні праці. Тому стаття 1 визначає завдання не тільки цього Кодексу, а й всього законодавства про працю України. Вирішується це завдання як законами, так і підзаконними актами, що регулюють працю всіх працівників за наймом. Переважно це робітники і службовці державних, кооперативних, акціонерних, селянських (фермерських), колективних сільсько­господарських підприємств, які, уклавши трудові договори, всту­пають у трудові відносини. Такі договори можуть укладатися та­кож із фізичними особами.
2. Кодекс законів про працю України регулює трудові відно­сини, що виникають у процесі праці, яка є важливою умовою життєдіяльності людей. Вона становила і становить вольову діяль­ність, що спрямована на створення матеріальних і духовних цін­ностей. Тільки завдяки праці люди можуть задовольняти свої матеріальні та духовні потреби. Залежно від цих потреб праця становить єдність двох функцій: здобування засобів для життя і ствердження себе як особистості. Перша з цих функцій знахо­дить своє відображення в орієнтації працівника на матеріальне задоволення своїх потреб і потреб своєї сім'ї в результаті вико­нання роботи. Друга функція проявляється в орієнтації праців­ника на зміст праці, її відповідність його внутрішнім потребам, моральне задоволення роботою.
Потреби матеріального порядку є головними і основою жит­тя людей.

3. Без праці не існувало і не може існувати жодне суспільство. І хоча вона існує з давніх часів, правове регулювання праці ви­никло порівняно недавно — з розвитком капіталістичного спо­собу виробництва. Обумовлено це тим, що попередні соціально-економічні формації (первіснообщинна, рабовласницька, фео­дальна) не потребували правового регулювання трудових відносин.
Лише тоді, коли пануючою формою організації праці стала наймана праця, коли робітничий клас став одностайно вимагати від держави хоча б частково обмежити хазяйську владу капіталі­ста, держава змушена була піти на поступки і розпочати регулю­вання окремих питань трудових відносин.
Тому історично законодавство, що регулює трудові відноси­ни, являє собою результат боротьби робітничого класу за свої економічні та соціальні права.

4. Конкретний зміст праці, що виконується будь-яким пра­цівником, визначається трудовою функцією, трудовим обов'яз­ком працівника. За трудовою функцією працівника праця поді­ляється на фізичну і розумову.
Якщо у виробничому процесі працівник бере участь як його матеріальний компонент, у разі відсутності якого процес зупи­няється, така праця за своїм змістом є фізичною, а працівник — робітником.
Якщо ж функція працівника зводиться до того, щоб створю­вати, проектувати сам виробничий процес або цикл, налагоджу­вати і настроювати систему машин, здійснювати контроль за процесом виробництва, що завершується без його безпосеред­ньої участі, то такий працівник, зайнятий розумовою працею, є службовцем.
Об'єктивно існуючі відмінності в змісті праці знаходять своє відображення в нормах законодавства про працю, що регламен-
тують тарифікацію робіт і професій робітників, посадові обов'яз­ки відповідних категорій службовців та кваліфікаційні вимоги, що до них ставляться.
Тому ми вважаємо передчасною відмову законодавця в Кодексі від термінів «робітник» і «службовець». Ці терміни більш повно визначають зміст їх праці.
5. В процесі праці можуть виникати різні правові відносини. Однак не всі вони є трудовими. Зокрема, слід розрізняти трудові і цивільні правовідносини.
При трудових відносинах працівник включається до складу трудового колективу підприємства, установи, організації, бере на себе відповідно до закону (стаття 21 Кодексу) обов'язок додер­жуватись правил внутрішнього трудового розпорядку, виконува­ти певну трудову функцію в загальній колективній праці праців­ників даного підприємства, установи, організації, що належить до обумовленої професії, спеціальності або посади. Саме праця, а не її наслідки, є предметом трудового договору. Працівник за цим договором зобов'язаний за певні відрізки часу виконувати попередньо встановлену норму виробітку, що передбачена для цієї категорії працюючих.
Якщо у відносинах із застосування праці між власником і гро­мадянином зазначені вище ознаки відсутні, працівник виконує роботу на свій розсуд і внутрішньому трудовому розпорядку не підкоряється, ці відносини мають регулюватись не трудовим, а цивільним законодавством.

6. Застосуванню праці в суспільстві притаманна така власти­вість, як управління, що зачіпає всі сторони людського життя. Правові відносини з управління складаються, з одного боку, вна­слідок економічної необхідності, а з іншого — під впливом дер­жавної волі, що виражена в нормах права.
У процесі праці люди вступають у відносини між собою, в тому числі й відносини підлеглості. Робітник у процессі праці підкоря­ється майстру цеха і всім вищим начальникам аж до власника або уповноваженого ним органу. Майстер цеха підкоряється началь­нику цеха і всім вищестоящим начальникам. Чим нижче за своїм рівнем робота чи посада, тим більше начальників. І навпаки, чим вище працівник за посадою, начальників стає менше.
Майстер цеха для працівника є безпосереднім начальником, вищі службові особи — прямими начальниками. Так створюють-
ся відносини підлеглості, за якими працівник підкоряється керів­нику виробничої одиниці або підприємства в цілому. Але під­корення працівників власнику або уповноваженому ним органу не означає, що відносини підлеглості є адміністративними.
Адміністративні відносини виникають внаслідок односторон­нього волевиявлення органів державної влади або управління. Це волевиявлення є обов'язковим для інших сторін і має вигляд адміністративного акту. Обов'язковим суб'єктом адміністратив­них відносин виступає орган влади, державного управління або якийсь інший державний орган, що наділений владними повно­важеннями.
Суб'єкти трудових відносин, у тому числі й ті, що належать державі, владними повноваженнями відносно своїх працівників не наділені. Застосування праці громадян здійснюється на під­ставі принципу свободи трудового договору, за яким працівник бере на себе обов'язок підкорятись правилам внутрішнього тру­дового розпорядку.
Таким чином, якщо відносини виникають на підставі акта державного органу, з яким працівник не перебуває в договірних трудових відносинах, то ці відносини підпадають під сферу регу­лювання адміністративного законодавства. Якщо ж відносини ви­никають із трудового договору, то ці відносини між сторонами є предметом регулювання законодавства про працю.
7. Законодавство про працю метою свого спрямування має підвищення суспільного виробництва, зміцнення економічних відносин, оскільки передумовою прискорення соціального роз­витку є самовіддана праця громадян України в усіх сферах вироб­ництва. Саме через трудові відносини реалізуються виробничі програми, створюються, збільшуються народне багатство і фон­ди матеріального забезпечення працюючих.
Кодекс законів про працю впливає на економічні відносини шляхом встановлення міри праці та міри споживання, диферен­ціації праці за ознакою її складності, визначення кількісних і якісних показників праці, стимулювання матеріальними засоба­ми високопродуктивної праці.
Перехід до ринкових відносин обумовлює глибокі зміни в господарському механізмі держави, а відповідно — якісні зміни в правовому регулюванні, зокрема потребу в його оновленні.
Завдяки праці та її результатам створюється можливість ви­значити становище людей в суспільстві, соціальну сферу суспіль­ного життя. Кодекс законів про працю України закріплює прин­ципи соціальної справедливості, подальшого розвитку засад рів­ності, стимулює прогресивні зміни в умовах і змісті праці, сприяє створенню оптимальної організації праці на виробництві, сприят­ливих умов для залучення робочої сили до праці і розвитку осо­бистості працівника, стимулює трудову і громадську активність, забезпечує гарантії зайнятості в здійсненні трудових відносин. Кожний з цих напрямків соціальної дії Кодексу законів про пра­цю підтримується відповідними правовими нормами.
Основою соціальної сфери є здійснення праці, оскільки соці­альні відносини формуються, відтворюються і проявляються в праці, хоча вони охоплюють й інші сфери життя. Саме тому Ко­декс законів про працю має найбільш широкі можливості впли­вати на соціальне життя шляхом як встановлення правового фак­тичного статусу особи, яка вступила в трудові відносини, так і безпосереднього регулювання суспільних і пов'язаних з ними відносин. Проявом розвитку особи працівника є його сумлінне ставлення до праці, участь у справах трудового колективу та гро­мадських організаціях.
8. Кодекс законів про працю України має важливе значення для ідеологічного виховання, яке соціально спрямоване на спра­ведливе регулювання трудових відносин і виховання усвідомлен­ня цієї ж справедливості. Провідне становище людини у вироб­ництві визначають її розумові здібності, хоча і фізичні здібності є важливим компонентом робочої сили. Саме завдяки мисленню, свідомості, своїм розумовим здібностям людина відіграє активну роль у суспільному виробництві.
Формування здібностей працівників є складним процесом. Для здійснення висококваліфікованої праці людина повинна три­валий час навчатися за придбання не тільки фаху, а й загальної освіти. Тому кожному виду трудової діяльності завжди передує придбання тих чи інших знань.
Завдяки наявності в трудовій діяльності такого компоненту, як пізнання, відбувається акумуляція виробничого досвіду попе­редніх поколінь. Працівник усвідомлює необхідність своєї праці, формує потреби, інтереси, мотиви та мету цієї діяльності.
Норми Кодексу законів про працю не тільки містять належну правову інформацію, а й забезпечують закріплення організацій­но-правових форм як трудової, так й інших видів діяльності. В Кодексі визначається обов'язкова поведінка працюючих, вста­новлюється певний комплекс правових засобів, що забезпечує ініціативне ставлення працюючих до виконання обумовлених тру­довим договором обов'язків.
Кодекс містить правила належної поведінки працівників у процесі спільної праці. Завдяки цим нормам у працівників фор­мується певна правосвідомість. Разом з тим деякі норми Кодексу містять і перелік певних негативних наслідків, примусу щодо осіб, які ці норми порушують.
Наведене дозволяє зробити висновок, що правове виховання за допомогою норм законодавства про працю здійснюється шля­хом переконання, стимулювання, контролю за додержанням за­конодавства і методом примусу. Всі ці методи повинні забезпе­чити справедливий підхід до регулювання праці як працівників взагалі, так і окремих категорій громадян з метою надання їм пільг і привілеїв за виконання особливо важливих для держави функцій (шахтарі, лікарі, вчителі, державні службовці) або з ін­ших підстав (жінки, молодь, люди похилого віку), і вони є забез­печенням саме справедливого підходу до регулювання і визнан­ня соціального значення їх праці.
9. Сама природа розвитку суспільства не тільки органічно пов'язана з ускладненням і загостренням низки колізій, а й не­минуче породжує нові проблеми, радикального і невідкладного вирішення яких вимагають трудящі. Успішне здійснення бага­тьох складних завдань соціального характеру, таких як ліквідація безробіття, створення доступності освіти, забезпечення охорони здоров'я, соціального захисту при втраті працездатності тощо, об'єктивно вирівнюють становище працівників у суспільстві.