Заробітна плата

Заробітна плата — це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.
Розмір заробітної плати залежить від складності та умов виконуваної роботи, професійно-ділових якостей працівника, результатів його праці та господарської діяльності підприємства, установи, організації і максимальним розміром не обмежується.
Питання державного і договірного регулювання оплати праці, прав працівників на оплату праці та їх захисту визначається цим Кодексом, Законом України «Про оплату праці» та іншими нормативно-правовими актами.
(Стаття 94 із змінами, внесеними згідно із Законом № 871-12 від 20.03.91, в редакції Закону № 357/96-ВР від 10.09.96)
1. Відповідно до ст. 43 Конституції України кожен має право заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Право на своєчасне одержання винаго¬роди за працю захищається законом.
В умовах ринкової економіки зміст категорії «заробітна плата» формується на ринку праці, де власник робочої сили, спроможний до праці, зустрічається з власником засобів виробництва, які необхідні для реалізації цієї спроможності. Відносини, які виникають між ними, — це відносини трудового найму, що являють собою надання громадянином своєї робочої сили в обмін на певну грошову винагороду. Розмір цієї винагороди визнача-ється вартістю робочої сили, яка існує до початку конкретного виробництва і побічно пов'язана з його результатами. Вона ви¬значається обсягом товарів і послуг, які забезпечують відтворення робочої сили, грошова форма якої (її ціна) і є заробітна плата.
Розмір заробітної плати за працю на підставі трудового договору залежить від професійно-ділових якостей працівника, складності й умов виконуваної ним роботи, результатів останньої та господарської діяльності підприємства. За своєю структурою заробітна плата складається: з основної — винагороди за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норм часу, виробітку, обслуговування, посадових обов'язків); із додаткової — винагороди за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці (доплати, надбавки, гарантійні та компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством, премії, пов'язані з виконанням виробничих завдань і функцій); а також із заохочувальних та компенсаційних виплат — винагороди за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, компенсаційних та інших грошових і матеріальних виплат, які не передбачені актами чинного законодавства або які провадяться понад установлені цими актами норми.
2. Зарплата як правова категорія показує конкретні права і обов'язки учасників трудових правовідносин з приводу оплати праці. З цієї точки зору зарплата є однією з умов найму, визначених угодою між сторонами трудових правовідносин і обов'язкових для використання.
Заробітна плата, будучи одним із видів трудового доходу, постає як оплата за найману працю і саме вона (зарплата) є умовою договору трудового найму. При цьому оплаті підлягає праця як функція робочої сили, тобто жива, а не уречевлена праця, як в цивільно-правових договорах. Тому результат праці має значення лише для визначення розміру оплати, а не права на оплату. У зв'язку з цим право на оплату виникає і в тому випадку, коли працівник з незалежних або залежних від нього причин не вико¬нав необхідний обсяг роботи.
Сторони трудового договору, заздалегідь, до початку трудового процесу, досягнувши домовленості про грошовий розмір оплати праці, діють у власних інтересах, межі яких встановлені законодавством, трудовим договором та іншими нормами, дію¬чими в сфері оплати праці.
Слід відмежовувати сферу державного регулювання оплати праці від сфери її договірного регулювання. Державне регулювання оплати праці полягає, зокрема, в установленні розміру мінімальної заробітної плати та інших зазначених у законодавстві норм і гарантій оплати праці працівників підприємств, установ, організацій всіх форм власності, а також умов і розмірів оплати праці керівників підприємств, заснованих на державній, комунальній власності, працівників підприємств, установ та організацій, що фінансуються чи дотуються з бюджету (статті 8, 12 Закну «Про оплату праці»).
З цими межами здійснюється договірне регулювання оплати праці на основі системи угод, що укладаються на державному (генеральна угода), галузевому (галузева угода), регіональному (регіональна угода) та виробничому (колективний договір) рівнях відповідно до Закону «Про колективні договори і угоди».
Згідно зі ст. 21 КЗпП, ст. 20 Закону оплата праці за контрактом визначається за угодою сторін на підставі чинного законодавства, колективного договору і пов'язана з виконанням умов контракту.
3. Законодавством України забороняється будь-яке зменшення оплати праці залежно від походження, соціального і майнового стану, расової і національної належності, статі, мови, політичних поглядів, релігійних переконань, членства у професійній спілці чи в іншому об'єднанні громадян, роду і характеру занять, місця проживання (ст. 21 Закону України «Про оплату праці»).
Таким чином, закріплюючи право кожного на винагороду за працю, держава забороняє будь-яку дискримінацію в оплаті праці однакової вартості. Роботодавець не повинен встановлювати оплату праці, що погіршує стан працівника в порівнянні з визначеним в законодавстві, наприклад, передбачити зарплату нижче мінімального розміру, визначеного законом. Максимальний розмір оплати будь-яким рівнем не обмежується. Виходячи з цього, роботодавець може запропонувати працівнику, крім зайнятих в бюджетній сфері, більшу або меншу оплату в порівнянні з тією, що за таку ж працю буде визначена іншим роботодавцем: ринковий механізм відрегулює ціну робочої сили за принципом однакової оплати за працю однакової вартості. Чим більше буде попит і менше пропозиція, тим вищя буде заробітна плата даної вартості і, навпаки, чим менше попит і вище пропозиція, тим меншим буде рівень зарплати такої праці, яка ризикує бути неза-требуваною.
Право громадян на заробітну плату захищене законом. .Законодавство про оплату праці грунтується на Конституції України і складається з Кодексу законів про працю, законів України «Про оплату праці», «Про колективні договори і умови», «Про підпри-ємства України» та інших законодавчих актах України.