Законодавство України з питань митної справи

Стаття 7. Законодавство України з питань митної справи

Законодавство України з питань митної справи складається з Конституції України, цього Кодексу, законів України та інших нормативно-правових актів з питань митної справи, виданих на основі та на виконання Конституції України, цього Кодексу та законів України.
Якщо міжнародним договором України, укладеним в установленому законом порядку, встановлено інші правила, ніж ті, що передбачені цим Кодексом, то застосовуються правила міжнародного договору.

У коментованій статті термін "законодавство" вживається в широкому його значенні і охоплює як закони, так і підзаконні нормативні акти.
Законодавство України з питань митної справи включає в себе:
- Конституцію України, в якій визначається роль та значення людини і громадянина в процесі діяльності держави, закріплено загальні засади діяльності державних органів, у тому числі й митних органів, закріплено основні положення щодо пріоритетності законодавчого регулювання зовнішніх зносин, зовнішньоекономічної діяльності, митної справи. Конституція України становить базу для прийняття інших законодавчих та підзаконних актів, що підкреслює її значущість у системі митного законодавства;
- Митний кодекс України, який визначає засади організації та здійснення митної справи в Україні, регулює економічні, організаційні, правові, кадрові та соціальні аспекти діяльності митної служби України, права та обов'язки громадян та суб'єктів господарювання у відносинах, пов'язаних з реалізацією ними свого права на переміщення через митний кордон товарів та транспортних засобів. МК - основний галузевий нормативний акт;
- закони України, найважливішими з яких в галузі митної справи є "Про зовнішньоекономічну діяльність" від 16 квітня 1991 р. №959-ХП, "Про Єдиний митний тариф" від 5 лютого 1992 р. №2097-ХІІ, "Про загальні засади створення і функціонування спеціальних (вільних) економічних зон" від 13 жовтня 1992 р. №2673-XII, "Про вивезення, ввезення та повернення культурних цінностей" від 21 вересня 1999 р. №1068-ХІУ, "Про Митний тариф України" від 5 квітня 2001 р. №2371-111 та інші, посилання на які містяться у коментарях до відповідних статей МК;
- укази Президента України, зокрема, "Питання Держмитслужби України" від 24.08.2000 р. №1022/2000, "Про символіку Держмитслужби України" від 27 червня 2003 р. №554/2003, "Про заходи щодо підвищення ефективності діяльності митної служби України" від 24 жовтня 2003 р. №1209/2003, "Про введення до складу Представництва України при Європейських Співтовариствах (Європейському Союзі) представника Держмитслужби України" від 19 квітня 2004 р. №445/2004, "Про приєднання України до Міжнародної конвенції про взаємну адміністративну допомогу у відверненні, розслідуванні та припиненні порушень митного законодавства та додатків І, II, III, V, VI, VII, VIII до неї"від 23 травня 2000 р. №699/2000. Як правило, глава держави своїми указами затверджує нормативні акти, що мають для митних органів статусний характер, визначають їх повноваження тощо;
- постанови Кабінету Міністрів України, що вводять в дію підзаконні нормативні акти, які стосуються або організації та функціонування системи митної служби України, або механізму реалізації митними органами своїх завдань та функцій щодо безпосередньої реалізації митної політики держави. Прикладом таких постанов першої групи є постанови Кабінету Міністрів України від 18 липня 2007 р. №940 «Про затвердження Положення про Державну митну службу України», від 9 лютого 1993 р. №97 "Про затвердження Положення про порядок і умови проходження служби в митних органах", від 16 червня 2003 р. №900 "Про затвердження Положення про спеціальні звання працівників і курсантів навчальних закладів митної служби" та інші, пов'язані із здійсненням митними органами своїх повноважень. До другої групи таких урядових актів належить, наприклад, постанова КМ України від 17 грудня 2003 р. №1958 "Про митний контроль та митне оформлення природного газу, нафти, нафтопродуктів, етилену і аміаку, що переміщуються через митний кордон України трубопровідним транспортом", постанова КМ України від 24 грудня 2003 р. №1989 "Питання пропуску через державний кордон автомобільних, водних, залізничних та повітряних транспортних засобів перевізників і товарів, що переміщуються ними", Постанова КМ України від 25 грудня 2002 р. №1952 "Про затвердження переліку платних послуг, що можуть надаватися митними органами", постанова КМ України від 12 грудня 2002 р. №1865 "Про порядок ведення спеціальної митної статистики" тощо;
- накази і розпорядження Держмитслужби України, наприклад, накази: "Про затвердження Правил митного контролю та митного оформлення транспортних засобів, що переміщуються громадянами через митний кордон України" від 17 листопада 2005 р. №1118, "Про місця прибуття автотранспорту" від 21 листопада 2005 р. №1136, "Про затвердження Порядку здійснення контролю за доставкою в митниці призначення переміщуваних через митний кордон України товарів окремих видів" від 13 жовтня 2005 р. №969 тощо. Саме норми відомчих актів складають переважну більшість норм, які безпосередньо регулюють діяльність митної служби України;
- спільні накази Держмитслужби та інших державних органів, якими регулюються важливі аспекти їх взаємодії та розмежування функцій, зокрема: спільний наказ Держмитслужби України та Адміністрації Державної прикордонної служби України від 1 червня 2005 р. №461/439 "Про затвердження Порядку дій у разі виявлення органами (підрозділами) Державної прикордонної служби України порушень законодавства й порушення справ, провадження в яких віднесено до компетенції митних органів", спільний наказ Держмитслужби та Державної податкової адміністрації України "Про затвердження Порядку взаємодії митних і податкових органів при здійсненні державного контролю за експортом окремих видів товарів суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності" від 12 липня 2004 р. №512/387, з урахуванням спільного Наказу Державної митної служби України та Державної податкової адміністрації України №289/221 від 06.04.2007 р. тощо. Специфіка таких нормативних актів полягає в тому, що вони, по-перше, приймаються з метою виконання власних завдань та функцій, сприяння реалізації завдань та функцій інших органів виконавчої влади, спрощення механізму реалізації зацікавленими особами своїх прав та законних інтересів або ж для забезпечення виконання зобов'язань України за міжнародними договорами; по-друге, мають міжвідомчий характер, тобто є обов'язковими для інших органів виконавчої влади, органів господарського управління й контролю, а також підприємств, установ і організацій, що не належать до сфери управління митних органів; по-третє, визначають принципи, форми та напрямки взаємодії митних органів з іншими органами виконавчої влади, а також їх права і обов'язки; - нормативні акти інших державних органів, наприклад: постанова Національного банку України від 12 липня 2000 р. №283 "Про затвердження Інструкції про переміщення валюти України, іноземної валюти, банківських металів, платіжних документів, інших банківських документів і платіжних карток через митний кордон України", наказ Міністерства аграрної політики України від 23 серпня 2005 р. №414 "Про затвердження Фітосанітарних правил увезення з-за кордону, перевезення в межах країни, транзиту, експорту, порядку переробки та реалізації підкарантинних матеріалів", а також інші підзаконні нормативні акти, що мають безпосереднє відношення до митної справи.
Необхідно вказати, що станом на 1 січня 2008 року з формально-юридичної точки зору діють два Положення про Державну митну службу України, затверджені указом Президента України від 24.08.2000 р. №1022/200 та постановою Кабінету Міністрів України від 18 липня 2007 р. №940. Положення, затверджене указом Президента України, було прийняте ще до внесення змін до Конституції України, які стали підґрунтям трансформації нашої держави з президентсько-парламентської у парламентсько-президентську республіку і обумовили передачу частини повноважень від Президента до Кабінету Міністрів України. З огляду на означене, враховуючи, що відповідно до положень ст.116 Конституції України саме Кабінет Міністрів України спрямовує і координує роботу міністерств, інших органів виконавчої влади; утворює, реорганізовує та ліквідовує відповідно до закону міністерства та інші центральні органи виконавчої влади, а Державна митна служба України є спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади в галузі митної справи, можна було б зробити висновок, що Кабінет Міністрів України, затверджуючи Положення про Державну митну службу, діяв у межах своєї компетенції. Однак це входить у суперечність з положенням ст.11 самого Митного кодексу України, відповідно до ч.З якої органи державної влади, Президент України в межах своїх повноважень, визначених Конституцією України та законами України, здійснюють керівництво митною справою та контроль за діяльністю митних органів України, а також ч.І ст.13 цього ж Кодексу, відповідно до якої спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади в галузі митної справи утворюється, реорганізовується та ліквідовується Президентом України за поданням Прем'єр-міністра України. Вважаємо, що вказана суперечність має бути розв'язана шляхом унесення відповідних змін до законодавства.
Ч. 2 коментованої статті має визначальне значення для участі України в міжнародно-правовій співпраці в галузі митної справи. З урахуванням положень ч.І ст. 9 Конституції України чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України, ч. 2. коментованої статті визначається пріоритет міжнародних договорів щодо національних нормативних актів. Виходячи з цього, при розгляді спорів, пов'язаних із застосуванням законодавства України з питань митної справи, безпосередньо застосовуються норми міжнародного права, зокрема, стаття VII Генеральної угоди з тарифів і торгівлі (ГАТТ) та Угода про застосування статті VII Генеральної угоди з тарифів і торгівлі (ГАТТ) 1994 року, Конвенція про створення уніфікованої методології визначення митної вартості товару 1950 року, Міжнародна конвенція про Гармонізовану систему опису та кодування товарів 1983 року, Міжнародні правила інтерпретації комерційних термінів "Інкотермс", Офіційні правила тлумачення торговельних термінів Міжнародної торгової палати 2000 року, Угода про принципи справляння непрямих податків під час експорту та імпорту товарів (робіт,послуг) між державами-учасницями Співдружності Незалежних Держав, двосторонні договори про вільну торгівлю за участю України тощо. Такий підхід забезпечує дієве міжнародне співробітництво України з іншими державами, що ґрунтується на нормах міжнародних договорів та угод, до яких приєдналася Україна.