Загальний порядок укладання господарських договорів

Стаття 181. Загальний порядок укладання господарських договорів
1.Господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прий­няття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.
2.Проект договору може бути запропонований будь-якою з сторін. У разі якщо про­ект договору викладено як єдиний документ, він надається другій стороні у двох при­мірниках.
3.Сторона, яка одержала проект договору, у разі згоди з його умовами оформляє договір відповідно до вимог частини першої цієї статті і повертає один примірник договору другій стороні або надсилає відповідь на лист, факсограму тощо у двадцятиденний строк після одержання договору.
4.За наявності заперечень щодо окремих умов договору сторона, яка одержала проект договору, складає протокол розбіжностей, про що робиться застереження у договорі, та у двадцятиденний строк надсилає другій стороні два примірники протоколу розбіжностей разом з підписаним договором.
5.Сторона, яка одержала протокол розбіжностей до договору, зобов'язана протягомдвадцяти днів розглянути його, в цей же строк вжити заходів для врегулювання розбіжностей з другою стороною та включити до договору всі прийняті пропозиції, а ті розбіжності, що залишились неврегульованими, передати в цей же строк до суду, якщо на це є згода другої сторони.
6. У разі досягнення сторонами згоди щодо всіх або окремих умов, зазначених у протоколі розбіжностей, така згода повинна бути підтверджена у письмовій формі (протоколом узгодження розбіжностей, листами, телеграмами, телетайпограмами тощо).
7. Якщо сторона, яка одержала протокол розбіжностей щодо умов договору, заснованого на державному замовленні або такого, укладення якого є обов'язковим для сторін на підставі закону, або сторона — виконавець за договором, що в установленому порядку визнаний монополістом на певному ринку товарів (робіт, послуг), яка одержала протокол розбіжностей, не передасть у зазначений двадцятиденний строк до суду розбіжності, що залишилися неврегульованими, то пропозиції другої сторони вважаються прийнятими.
5 У разі якщо сторони не досягли згоди з усіх істотних умов господарського договору,такий договір вважається неукладеним (таким, що не відбувся). Якщо одна із сторін здійснила фактичні дії щодо його виконання, правові наслідки таких дій визначаються нормами Цивільного кодексу України.
1. Загальний порядок укладення господарських договорів, викладений у цій статті, має відмінності від порядку укладення цивільно-правових договорів, визначеного в главі 53 ЦК. Це пояснюється, зокрема, складністю багатьох господарських зв'язків, що часто зумовлює недостатність здійснення двох дискретних дій (оферти та її акцепту).
Загальний порядок укладення господарського договору складається із:
— стадії проекту договору;
— стадії протоколу розбіжностей;
— стадії безпосереднього врегулювання розбіжностей;
— стадії судового розгляду переддоговірного спору.
На кожній з цих стадій процес укладення договору може бути завершений, якщо сторони дійшли згоди з усіх його істотних умов. У випадку недосягнення такої згоди між сторонами процес укладення договору переходить до наступної стадії.
На стадії протоколу розбіжностей фактичний склад (оферта — акцепт), достатній для визнання договору укладеним, доповнюється, оскільки до нього приєднується закінчення терміну,встановленого законом для спільного врегулювання розбіжностей, і в цьому випадку договір вважається укладеним на умовах, запропонованих автором протоколу розбіжностей. Однак у сучасних умовах це правило не є універсальним через розширення сфери дії договорів,які укладаються вільною угодою сторін; відповідно, на розгляд суду переддоговірний
спірможе бути переданий за домовленістю сторін.
Врегулювання спору являє собою діяльність контрагентів з ліквідації розбіжностей та конфліктів, які виникають при укладанні господарського договору. Оскільки сторони, які спорять, не мають юрисдикційних повноважень, то спір не вирішується, а усувається з правовідносин шляхом погодження сторонами усіх умов договірного зобов'язання. Така угода може бути досягнута шляхом взаємних поступок, відмови однієї сторони від своїх домагань, прийняття оферентом пропозицій іншої сторони тощо.
Договір є різновидом правочину, і до його форми застосовуються правила щодо форми правочину (ст. 205 ЦК).
Частина 1 ст. 181 встановлює вимоги щодо форми господарських договорів. За загальним правилом, господарські договори укладаються в письмовій формі, яка забезпечує визначеність позицій сторін щодо умов договору і сприяє з'ясуванню змісту договору. Законодавчоюновелою є правило щодо обов'язкового скріплення печаткою договорів, що укладаються у вигляді єдиного документа.
Вимоги щодо письмової форми договорів закріплено в законодавчих актах, якими регу­люються окремі види господарських договорів (зокрема, в ст. 15 Закону «Про страхування»,ст.9 Закону «Про оренду державного і комунального майна», ст. 6 Закону «Про фінансовий лізинг», ст. 23 Закону «Про приватизацію майна невеликих державних підприємств (малу приватизацію)», ст. 27 Закону «Про приватизацію державного майна», ст. 6 Закону «Про зовнішньоекономічну діяльність»).
Різновидами письмової форми є:
1) повна письмова форма, під якою розуміється як єдиний документ, так і комплект документів, що об'єднуються одним змістом договору. У випадках, передбачених законодавством(ст. 60 Повітряного кодексу, ст. 134 Кодексу торговельного мореплавства України, статті 17, 23 Статуту залізниць тощо) застосовується спеціальна (стандартна) письмова форма
2) спрощена письмова форма у випадках, коли договір укладається шляхом обміну докумен­тами, що здійснюється поштою, телеграфом, телефонним, електронним та іншим зв'язком, або якщо договір укладається шляхом прийняття замовлення до виконання. При укладенні договору допускається використання сучасних засобів зв'язку, в тому числі електронних.
Якщо договір укладається у спрощеній форми, слід враховувати, що в документах, якими обмінюються сторони, мають міститися всі істотні умови договору певного виду.
Нотаріальне посвідчення господарських договорів є обов'язковим лише у випадках, за­значених у законодавстві, або за домовленістю між сторонами.
Спеціальними законодавчими актами передбачено обов'язкову державну реєстрацію господарських договорів певного виду, зокрема:
— договорів купівлі-продажу державного майна в процесі приватизації;
— договорів лізингу, якщо об'єктом лізингу є державне майно, або договір пайового лізингу передбачає залучення державних коштів, або для забезпечення виконання лізингового договору надаються державні гарантії;
— концесійних договорів тощо.
У коментованій нормі не міститься заборони щодо усної форми господарських договорів. Тому за відсутності спеціальних приписів щодо форми певного господарського договору може застосовуватися загальне правило ст. 206 ЦК: усно можуть вчинятися правочини,які повністю виконуються сторонами у момент їх вчинення, юридичній особі, що сплатила за товари та послуги на підставі усного правочину з другою стороною, видається документ, який підтверджує підставу сплати та суму одержаних грошових коштів.
2.Проект договору є офертою, яка адресована іншій визначеній стороні або сторонам увипадку укладення багатостороннього договору. Проект договору або інший письмовий до­кумент повинен виражати намір особи, яка зробила оферту, вважати себе зобов'язаною у разі прийняття останньої і містити всі істотні умови договору, укладення якого має на меті автор проекту договору.
Зважаючи на те, що в сучасних умовах більшість господарських договорів укладається за вільним волевиявленням сторін, в якості оферента може виступити будь-яка сторона. На­слідком оферти, в тому числі і публічної, є те, що, коли конкретний адресат (або невизначене коло адресатів) оферти відізветься і в будь-якій формі висловить згоду укласти договір на зазначених в оферті умовах, договір слід вважати укладеним.
Широко застосовуваною є практика розміщення пропозицій до укладання договорів че­рез засоби масової інформації. Слід враховувати, що реклама або інші пропозиції, адресовані невизначеному колу осіб, є запрошенням робити пропозиції укласти договір, якщо інше не вказано у рекламі або інших пропозиціях (ст. 641 ЦК).
3.Якщо договір укладається у письмовій формі (у вигляді єдиного документа, або у спрощеній формі шляхом обміну документами, або підтвердженням прийняття замовлення до виконання), підписання адресатом запропонованого проекту договору без заперечень щодо його умов або надіслання іншого документа, слід вважати акцептом.
Щодо визначення моменту укладення договору, то, оскільки ГК не встановлює спеціального правила щодо моменту укладення договору, слід застосовувати норму ст. 640 ЦК,відповідно до якої договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції. Якщо для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з момент передання відповідного майна або вчинення певної дії (наприклад передачі вантажу для перевезення).
Якщо договір укладається у вигляді єдиного документа, в ньому мають бути відображені реквізити договору. Іноді законодавець припускається плутанини щодо визначення реквізитів договору, ототожнюючи їх з умовами договору. Відповідно до усталеної практики реквізитами договору є його назва (договір оренди, договір купівлі-продажу, договір поставки тощо), номер договору, його дата та місце укладення, поштові адреси сторін, банківські реквізити (номер банківського рахунка, назва установи банку, її код (МФО), ідентифікаційні ко­ди суб'єкта господарювання).
4. Сторона, яка одержала проект договору, може, виявивши свою волю на укладення запропонованого їй договору, запропонувати свою редакцію його окремих умов (за змістом коментованого пункту це може бути як істотна умова договору, так і звичайна або випадкова) або доповнити договір певними умовами. Прийняття запропонованого проекту договору із зауваженнями умовно можна назвати акцептом на інших умовах. Але, на відміну від правил статті 642 ЦК щодо повноти та безумовності акцепту та статті 646 ЦК, у таких випадк­ах підписання договору із складенням протоколу розбіжностей (акцепт на інших умовах) не вважається новою офертою, і укладання договору переходить до стадії протоколу розбіж­ностей (з перспективою проходження наступних стадій укладання договору).
Слід враховувати, що господарський суд розглядає справи саме у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні господарських договорів (п. 1 ч. 1 ст. 12 ГПК). Проект договору та протокол розбіжностей є доказами вжиття заходів досудового врегулювання господарських спорів, вони є свідченням існування спору, який виник при укладанні договору і який сторони передають на вирішення господарського суду.
5. Врегулювання розбіжностей та конфліктів, які виникають при укладанні господарського договору, є діяльністю контрагентів, спрямованою на формування змісту договору компромісним шляхом. Такий результат може бути досягнутий шляхом взаємних поступок, від­мови однієї сторони від своїх домагань, прийняття оферентом пропозицій іншої сторони тощо.
6. Якщо сторонами самостійно врегульовано всі розбіжності, що виникли при укладанні договору, це має бути підтверджено у письмовій формі (у спосіб, передбачений коментованим пунктом). У цьому випадку умови договору фіксуються в комплекті документів: самому тексті договору, протоколі розбіжностей і протоколі узгодження розбіжностей (інших письмових документах).
7. Імперативна норма зазначеного пункту закріплює пріоритет інтересів автора протоколу розбіжностей стосовно інтересів контрагентів, які є державними замовниками або визнани­ми монополістами у встановленому законодавством порядку.
В умовах економічної нерівності суб'єктів господарювання економічна та юридична сво­бода укладення господарських договорів не завжди збігаються. Так, монопольне становище, яке займає потенційний договірний контрагент на ринку товарів та послуг, а також інші фактори спонукають економічно слабкіших суб'єктів господарювання приймати запропоновані їм умови договорів. Частина 7 ст. 181 ГК спрямована на захист у процесі укладання госпо­дарського договору інтересів економічно слабкішої сторони від можливих зловживань монопольним (домінуючим) становищем контрагентом (нав'язування таких умов договору, які ставлять контрагентів у нерівне становище, або додаткових умов, що не стосуються предмета договору, включаючи нав'язування товару, не потрібного контрагенту, встановлення монопольно високих або дискримінаційних цін (тарифів) тощо).
Державний контракт, що укладається на підставі державного замовлення, вважається укладеним на умовах протоколу розбіжностей, якщо державний замовник не передасть розбіжності, що виникли при укладенні контракту, на розгляд господарського суду.
Законом «Про державне замовлення для задоволення пріоритетних державних потреб» передбачено, що державні замовники здійснюють, виходячи з інтересів держави, вибір виконавців державного замовлення у порядку, встановленому Законом України «Про закупівлю товарів, робіт і послуг за державні кошти» (ст. 2). Відповідно до Закону «Про закупівлю товарів,робіт і послуг за державні кошти» закупівля може здійснюватися шляхом таких процедур: відкритих торгів; торгів з обмеженою участю; двоступеневих торгів; запиту цінових пропозицій (котирувань); закупівлі в одного учасника; торгів із зменшенням ціни (редукціону) (ст. 13). Цим Законом детально врегульований порядок проведення закупівель із застосуванням зазначених процедур.
(Див. коментар до ст. 183 ГК).
8. Відсутність згоди між сторонами щодо всіх істотних умов договору (як тих, що визнані істотними за законом чи необхідні для договорів даного виду, так і тих, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода), включаючи випадки, коли було врегульовано не всі розбіжності, що виникли при укладанні договору, означає, що договір не відбувся. Ін­шими словами, договірне зобов'язання не виникає через відсутність передбачених нормам права загальних умов, необхідних для здійснення угоди, наприклад недодержання строку для акцепту, неправильний акцепт, неповний акцепт тощо. Правові наслідки того, що госпо­дарський договір є неукладеним (таким, що не відбувся), але сторона здійснила дії на його виконання (відвантажила продукцію, здійснила оплату тощо), регулюються нормами гл. 83 ЦК про зобов'язання, які виникають у зв'язку з набуттям, збереженням майна без достатньої правової підстави.
Фактичні дії сторін можуть свідчити про те, що договір був укладений, але на інших умовах.
Непоодинокими є випадки, коли назва договору не відповідає сутності правовідносин, які виникли, що само по собі не може означати недійсності договору або того, що він не укладений. У такому випадку має бути здійснене тлумачення умов договору за правилами статей 213, 637 ЦК з метою з'ясування його сутності. Так, ВСУ, переглядаючи судові акти попередніх інстанцій, визнав, що умови спірного договору, зокрема про підпорядкування екіпажу судна відповідачу, покладення на нього керівництва питаннями фрахту, що включає без обмеження такі функції, як організація відповідних платежів судновласнику, взяття на себе відповідачем повноважень з керівництва питаннями фрахту та фрахтування, дає підстави для кваліфікації відповідно до положень КТМ України укладеного договору договором фрахту, а не договором експлуатаційного управління судном (відповідно до назви), чи дого­вором морського агентування (як встановив суд першої інстанції), чи змішаним договором (на думку ВГСУ) (див.: інформаційний лист Вищого господарського суду України «Про практику Верховного Суду України у справах зі спорів, пов'язаних з перевезенням вантажів морським транспортом» від 25 березня 2005 p.). •
Слід звернути увагу на те, що у ч. 8 ст. 181 ГК не передбачається можливість визнання договору неукладеним у судовому порядку. Як зазначив ВСУ, вимога про визнання угоди неукладеною не може бути предметом позову у справі, оскільки ЦК не встановлено відповідного способу захисту цивільного права. По суті, така вимога спрямована на встановленняфакту, що має юридичне значення, а не на поновлення порушеного права або захист охоронюваного законом інтересу (див. постанову Судової палати у господарських справах ВСУ від 14 січня 2002 p.).
Про визнання договору неукладеним може зазначатися виключно у мотивувальній частині рішення як про обставину справи, встановлену господарським судом (Інформаційний лист Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування норм Гос­подарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботугосподарських судів у 2005 році та в першому півріччі 2006 року» від 20 жовтня 2006 р.