Загальні умови виконання господарських зобов'язань

Стаття 193.Загальні умови виконання господарських зобов'язань
1.Суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні вико­нувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших право­вих актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання — відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Ци­вільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
2. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногос­подарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господар­ських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.
3. Застосування господарських санкцій до суб'єкта, який порушив зобов'язання, не звільняє цього суб'єкта від обов'язку виконати зобов'язання в натурі, крім випадків, коли інше передбачено законом або договором, або управнена сторона відмовилася від прийняття виконання зобов'язання.
4. Управнена сторона має право не приймати виконання зобов'язання частинами, якщо інше не передбачено законом, іншими нормативно-правовими актами або договором, або не випливає із змісту зобов'язання.
5.Зобов'язана сторона має право виконати зобов'язання достроково, якщо інше не передбачено законом, іншим нормативно-правовим актом або договором, або не ви­пливає із змісту зобов'язання.
6. Зобов'язана сторона має право відмовитися від виконання зобов'язання у разі неналежного виконання другою стороною обов'язків, що є необхідною умовою вико­нання.
7.Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випад­ків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належ­ним чином.
8. Управнена сторона, приймаючи виконання господарського зобов'язання, на вимогу зобов'язаної сторони повинна видати письмове посвідчення виконання зобов'язання повністю або його частини.
1. Під виконанням господарського зобов'язання належним чином (належним виконан­ням) розуміється реалізація зобов'язаною і управненою сторонами суб'єктивних прав і обов'язків, обумовлених цим зобов'язанням, у суворій відповідності з його змістом. Належне виконання конкретних зобов'язань залежить від особливостей їх окремих видів і підвидів. Так, виконання майново-господарського зобов'язання з перевезення вантажу полягає у своєчасній доставці останнього у встановлене місце з дотриманням умов його збереженні тощо. Загальною, щодо належного виконання господарських зобов'язань, є відповідність ви­конання вимогам закону, іншого правового акта, договору, якими визначається зміст кон­кретного зобов'язання (суб'єктивні права та обов'язки його сторін), або вимогам, що у пев­них умовах звичайно ставляться.
Вимоги, що у певних умовах звичайно ставляться, — це звичаї, які склалися у господар­ській діяльності та управлінні нею, звичайна поведінка учасників господарських відносин у конкретних життєвих обставинах, адекватна повсякденна практика. Такі вимоги беруться доуваги лише у випадках, коли конкретні вказівки щодо належного виконання господарського зобов'язання відсутні у законі, іншому правовому акті, договорі. Тобто вони мають субсидійне (додаткове) значення і використовуються тільки тоді, коли вказані акти не дають відповіді на питання, що постало. Так, передбачене ст. 177 ГК організаційно-господарське соціально-комунальне зобов'язання може бути виконане суб'єктом господарювання шляхом видання ним локального акта про створення спеціальних робочих місць для осіб з обмеже­ною працездатністю та виконання цього акта у строки, встановлені відповідним рішення місцевої ради.
Застосування до виконання господарських договорів відповідних положень ЦК з ураху­ванням особливостей, передбачених ГК, стосується всіх видів названих договорів —як тих, що є підставами виникнення та/або формами організаційно-господарських зобов'язань, так і тих, які пов'язані з майново-господарськими зобов'язаннями. Норми ЦК повинні застосовуватися до тих договірних відносин, щодо яких у ГК відсутнє правове регулювання, зокрема щодо купівлі-продажу (гл. 54 ЦК), факторингу (гл. 54 ЦК) тощо.
2. Згідно з ч. 2 ст. 218 ГК невжиття стороною господарського зобов'язання всіх необхідних для його виконання заходів (організаційних, правових, економічних, технічних тощо) є однією з підстав відповідальності цієї сторони за невиконання чи неналежне виконання зобов'язання. Поняття належного виконання зобов'язання охоплює також урахування кожною стороною інтересів другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Єдність інтересів управненої і зобов'язаної сторін у господарському зобов'язанні обумовлена підпорядкованістю їх меті досягнення єдиного економічного результату — належного виконання зобов'язання. Порушення зобов'язання є підставою для застосування до правопорушника господарських санкцій — відшкодування збитків, штрафних санкцій, оперативно-господарських санкцій.
3. Частина 3 коментованої статті передбачає обов'язковість реального виконання зобов’язання (виконання його в натурі) незалежно від застосування господарських санкцій до суб'єкта, який порушив зобов'язання, тобто необхідність здійснення зобов'язаною стороною саме тих дій (утримання від дій), які передбачені змістом зобов'язання, і недопустимість заміни їх відшкодуванням збитків чи застосуванням іншої санкції. Така заміна можлива лише тоді,ко­ли це передбачено законом або договором або управнена сторона відмовилася від прийняти виконання зобов'язання.
При розгляді спорів, пов'язаних з порушенням строків виконання зобов'язань за договором підряду, виникли питання, чи вправі підрядник продовжувати будівельні роботи без зго­ди замовника і чи має право замовник нараховувати санкції за прострочку виконання робіт, якщо термін дії договору закінчився. У зв'язку з цим Вищий арбітражний суд України повідомив, що виконання в натурі договору підряду законодавством не обмежується строком дії договору. Обов'язку боржника виконати зобов'язання в натурі протиставлене право кредитора уразі прострочки відмовитися від прийняття виконання. Якщо замовник не відмовився від виконання простроченого підрядником зобов'язання, останній може нести майнову відповідальність у вигляді штрафу (пені) до моменту виконання зобов'язання в натурі або відмови замовника від прийняття виконання (лист ВАСУ «Про деякі питання практики застосування чинного законодавства при вирішенні господарських спорів» від 14 червня 1993 p.).
4.За загальним правилом виконання зобов'язання частинами не вважається належним його виконанням, і управнена сторона на свій розсуд вирішує, приймати чи не приймати таке виконання. Обов'язок управненої сторони приймати виконання зобов'язання частинами може бути передбачено законом, іншими нормативно-правовими актами чи договором або випливати із змісту зобов'язання (поквартальний, як правило, розподіл виробленої продукції відповідно до угоди між її сторонами — державою та інвестором згідно із Законом України
«Про угоди про розподіл продукції» від 14 вересня 1999 p.; поставка товарів окремими партіями згідно з договором у погоджені сторонами терміни; оплата виконаних ремонтних робіт з розстрочкою відповідно до договору тощо).
5.Дострокове виконання зобов'язання також не вважається належним його виконанням, алеза загальним правилом воно допускається, якщо інше не передбачено законом, іншим нормативно-правовим актом чи договором, або не випливає із змісту зобов'язання. Так, згідно із Законом України «Про зерно та ринок зерна в Україні» від 4 липня 2002 р. за договором складського зберігання зерна зерновий склад зобов'язаний зберігати зерно протягом встановленого строку і не може достроково повернути його поклажодавцеві.
6. Одностороння відмова від виконання зобов'язань не допускається і є підставою для застосування господарських санкцій (ст. 217 ГК) та інших заходів захисту прав суб'єктів господарювання (ст. 20 ГК). Винятки з цього правила можуть бути передбачені лише законом
(ч. 7 статті, що коментується). Одним із таких винятків є право зобов'язаної сторони відмовитися від виконання зобов'язання у разі неналежного виконання другою стороною обов'язків,що є необхідною умовою виконання, наприклад ненадання будівельного майданчика для виконання будівельних робіт, ненадання транспортного засобу для доставки товару тощо, якщо відповідний обов'язок лежить на управненій стороні.
7.Загальне правило про неприпустимість односторонньої відмови від виконання зобов'язань має винятки, як уже йшлося, у передбачених законом випадках. Ще одним прикладом подібного винятку може слугувати ст. 7 Закону України «Про фінансовий лізинг» від 16 грудня1997 p., відповідно до якої лізингоодержувач за визначених у цій статті умов має право відмовитися від договору лізингу в односторонньому порядку. Поширеним випадком такого винятку є застосування оперативно-господарських санкцій, зокрема односторонньої відмови від виконання свого зобов'язання управненою стороною, із звільненням її від відповідальності за це у разі порушення зобов'язання другою стороною (абз. 1 п. 1 ч. 1 ст. 236 ГК). Слід мати наувазі, що дана санкція стосується зобов'язань за одним і тим самим договором. На відміну від цього, ч. 7 коментованої статті підкреслює неприпустимість односторонньої відмови і виконання або відстрочки виконання за мотивом, що зобов'язання іншої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.
9. Зобов'язана сторона вправі вимагати видачі їй письмового посвідчення виконання зобов'язання в цілому чи його частини, а управнена сторона, приймаючи виконання зобов'язання, зобов'язана задовольнити дану вимогу. Посвідчення про виконання зобов'язання складається за довільною формою, якщо інше не передбачено нормативними актами (як, наприклад, при видачі вантажу при перевезенні його залізничним транспортом), і має бути оформлена належним чином (підписано уповноваженою особою цієї сторони, скріплено печаткою).