Загальні умови, що визначають особливості регулювання господар­ських відносин

Стаття 258. Загальні умови, що визначають особливості регулювання господар­ських відносин
1. Особливості правового регулювання господарських відносин визначаються залежно від сфери суспільного виробництва, в якій складаються ці відносини, особли­востей галузі господарювання, виду господарської діяльності, економічної форми результату господарської діяльності, простору, на якому складаються господарські відносини (внутрішньому чи зовнішньому ринку), особливостей суб'єктів, між якими виникають господарські відносини.
2.Правове регулювання господарських відносин здійснюється з урахуванням суспільного розподілу праці, що склався, та об'єктивно існуючих галузей народного господарства.
3.Особливості правового регулювання зовнішньоекономічних відносин визначаються розділом VII цього Кодексу.
Розділ VI ГК присвячено особливостям правового регулювання в окремих галузях гос­подарювання, у зв'язку з чим він відкривається загальною главою, в якій визначено галузі господарювання та види господарської діяльності (гл. 29), а перша стаття цієї глави містить характеристику загальних умов, що визначають особливості регулювання господарських відносин.
Коментована стаття виходить з того, що сфера господарювання не є абсолютно однорідною сферою людської життєдіяльності — у ній складаються багатоманітні господарські відносини, які потребують адекватного, особливого, залежно від конкретних умов, правового регулювання.
Насамперед особливості правового регулювання господарських відносин залежать від тієї частини сфери суспільного виробництва, в якій ці відносини складаються. Як відомо, су­спільне виробництво утворюють такі його складові як сфера виробництва, сфери розподілу та обігу. Кожна з цих сфер має свою економічну специфіку, а тому й відносини, які складаються у кожній з них, об'єктивно зумовлюють їх специфічне правове регулювання. Останнє повинно враховувати відмінності економічної форми, якої набуває майно у кожній із зазначених сфер (виробничої, товарної, грошової).
Разом з тим, сфера суспільного виробництва розглядається як відмінна від сфери особистого (невиробничого) споживання. Враховуючи це майнові відносини, що складаються у сфері невиробничого споживання, не є господарськими і тому не входять до предмета регулювання ГК — вони регулюються цивільним та іншим законодавством. Так само не вважаються господарськими майнові відносини, що виникають у процесі реалізації продукту господарської діяльності для потреб особистого (невиробничого) споживання. Водночас, на відносини суб'єктів господарювання з реалізації продукту господарської діяльності юридичним особам поширюється дія ГК (див. коментар до ст. 4).
Сучасне суспільне виробництво є диференційованою системою, що включає численні га­лузі народного господарства, безліч видів господарської діяльності. Коментована стаття вимагає здійснювати правове регулювання господарських відносин з урахуванням специфіки галузі господарювання та виду господарської діяльності, з якими пов'язуються відповідні відносини. ГК, зокрема, визначаються особливості правового регулювання господарсько-торговельної діяльності, комерційного посередництва, перевезення вантажів, капітального будівництва, інноваційної та фінансової діяльності. Визначенню виду господарської діяль­ності та галузі народного господарства, а також їх класифікації присвячено, відповідно, стат­ті 259, 260 і 261 ГК.
Так само, правове регулювання господарських відносин має враховувати як умову, що визначає його особливості, економічну форму результату господарської діяльності. Залежно від цільового використання продукти господарської діяльності призначаються для сфери виробництва і функціонують у нових актах виробництва або для сфери особистого споживання, коли продукт виробництва вибуває з виробничого процесу. Відтак, розрізняються продукція виробничо-технічного призначення і вироби народного споживання. Цей поділ передбачає відповідні особливості правового регулювання, зазначені у ст. 262 ГК.
Правове регулювання господарських відносин залежить також від того, на якому просторіостанні складаються (внутрішньому чи зовнішньому ринку). У зв'язку з цим ГК містить окремий розділ, що визначає особливості регулювання зовнішньоекономічної діяльності суб'єктів господарювання. Нарешті, умовою, що визначає специфіку правового регулювання господарських відносин, є особливості суб'єктів, між якими виникають ці відносини (суб'єкти вітчизняні чи іноземні, державні, комунальні, приватні тощо).
2.Частина 2 коментованої статті конкретизує положення ч. 1 щодо галузевого визначення особливостей правового регулювання господарських відносин. Нею, зокрема, встановлюється вимога, згідно з якою поділ народного господарства на галузі та визначення в: да господарської діяльності мають здійснюватися на основі об'єктивного критерію, тобто ви­ходячи із суспільного розподілу праці, що склався на даний час, і тих галузей народного господарства, які існують реально. Тому, наприклад, не можна розглядати як галузі народногогосподарства штучно об'єднані утворення, такі як «агропромисловий комплекс» тощо (див.Закон «Про пріоритетність соціального розвитку села та агропромислового комплексу в на­родному господарстві України» в редакції від 15 травня 1992 р.)
3. Зважаючи на значну кількість особливостей правового регулювання відносин, що виникають на зовнішньому ринку (зовнішньоекономічних відносин), порівняно із загальними правилами здійснення господарської діяльності ГК містить спеціальний розділ VII, присвя­чений зовнішньоекономічній діяльності, її визначенню та законодавчому регулюванню. У ньому встановлюються загальні вимоги щодо державного регулювання цієї діяльності, її законодавчого визначення, порядку її здійснення суб'єктами господарювання, а також режиму іноземних інвестицій в Україні (див. коментар до статей 377—400). Таким чином, відпадає необхідність спеціальних застережень у багатьох статтях ГК щодо особливих вимог доздійснення господарської діяльності на зовнішньому ринку. Разом з тим, якщо положеннями розділу VII ГК або окремим спеціальним законом не визначено особливі правила здійснення тієї чи іншої господарської діяльності у зовнішньоекономічній сфері, застосовуються вимо­ги його загальної частини (розділи І—-V), а за їх відсутності можуть застосовуватися відповідні загальні положення цивільного законодавства (див. коментар до ст. 4).