Загальні умови припинення господарських зобов'язань

Стаття 202. Загальні умови припинення господарських зобов'язань
1. Господарське зобов'язання припиняється: виконанням, проведеним належним чином; зарахуванням зустрічної однорідної вимоги або страхового зобов'язання; у разі поєднання управненої та зобов'язаної сторін в одній особі; за згодою сторін; через неможливість виконання та в інших випадках, передбачених цим Кодексом або іншими законами.
2.Господарське зобов'язання припиняється також у разі його розірвання або визнан­ня недійсним за рішенням суду.
3.До відносин щодо припинення господарських зобов'язань застосовуються відпо­відні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбаче­них цим Кодексом.
1.Умови (способи, випадки) припинення господарських зобов'язань докладно регламен­туються у наступних статтях ГК. Зазначені умови є загальними для всіх видів господарських зобов'язань незалежно від підстав виникнення останніх, їх суб'єктного складу і змісту. Наве­дений перелік не є вичерпним і може бути доповнений зазначенням інших випадків, перед­бачених ГК або іншими законами, що стосуються окремих видів господарських зобов'язань.
Так, зобов'язання може бути припинено переданням відступного (ст. 600 ЦК). Згідно зі ст. 15 Закону України «Про концесії» дія концесійного договору (а відповідно, і концесійного зобов'язання) припиняється у разі закінчення строку, на який його було укладено. Госпо­дарське зобов'язання може бути припинено також у результаті односторонньої відмови від виконання свого зобов'язання управненою стороною у разі невиконання другою стороноюсвоїх обов'язків, обумовлених змістом зобов'язання; або при застосуванні інших оперативно-господарських санкцій, які вправі передбачити сторони у господарських договорах на випадок порушення зобов'язання будь-якою із сторін (ст. 236 ГК).
Припинення господарського зобов'язання найчастіше обумовлюється волевиявленням обох його сторін, як це має місце при належному виконанні, прийнятому управненою стороною, або при припиненні зобов'язання за згодою сторін. Волевиявлення однієї із сторін ме­же слугувати підставою припинення зобов'язання у випадках зарахування зустрічної однорідної вимоги або розірвання зобов'язання. З підстав, не залежних від волі сторін, зобов'язання припиняється, наприклад, у разі поєднання управненої та зобов'язаної сторін s одній особі, через неможливість виконання тощо.
2.Про припинення господарського зобов'язання у випадку його розірвання див. коментар до ст. 206, а у випадку визнання зобов'язання недійсним за рішенням суду — коментар до ст. 207.
3.Норми ЦК повинні застосовуватися до тих відносин щодо припинення господарських зобов'язань, стосовно яких у ГК не встановлені особливості.