Визначення розміру шкоди

Розмір заподіяної підприємству, установі, організації шкоди визначається за фактичними втратами, на підставі даних бухгал¬терського обліку, виходячи з балансової вартості (собівартості) матеріальних цінностей за вирахуванням зносу згідно з установленими нормами.
У разі розкрадання, недостачі, умисного знищення або умисного зіпсуття матеріальних цінностей розмір шкоди визначається за цінами, що діють у даній місцевості на день відшкодування шкоди.
На підприємствах громадського харчування (на виробництві та в буфетах) і в комісійній торгівлі розмір шкоди, заподіяної розкраданням або недостачею продукції і товарів, визначається за цінами, встановленими для продажу (реалізації) цієї продукції і товарів.
Законодавством може бути встановлено окремий порядок визначення розміру шкоди, що підлягає покриттю, в тому числі у кратному обчисленні, заподіяної підприємству, установі, організації розкраданням, умисним зіпсуттям, недостачею або втратою окремих видів майна та інших цінностей, а також у тих випадках, коли фактичний розмір шкоди перевищує її номіналь¬ний розмір.
Розмір шкоди, що підлягає покриттю, заподіяної з вини кількох працівників, визначається для кожного з них з урахуванням ступеня вини, виду і межі матеріальної відповідальності.
(Кодекс доповнено статтею 135' згідно з Указом ПВР № 1616-9 від 24.12. 76; із змінами, внесеними згідно з Указом ПВР № 2444-11 від 27.06.86; Законом № 263/ 95-ВР від 05.07.95)
1. Обчислення розміру завданої шкоди полягає у вирахуванні фактичних втрат, які стали наслідком неправомірного діяння працівника. Для цього необхідно визначити вартість втраченого чи пошкодженого майна, суму видатків, необхідну для віднов¬лення його попереднього стану. Також потрібно враховувати, що природний знос майна є закономірним результатом використання його за призначенням та не є наслідком неправомірних дій працівника, а тому повинен бути врахований при визначенні вартості пошкодженого чи знищеного майна. Розмір суми від¬шкодування залежить від кількох факторів: виду правопорушення, ступеня вини працівника, характеру виробничої діяльності юридичної особи.
2. За основу для визначення шкоди, завданої підприємству, установі, організації, приймають дані бухгалтерського обліку, виходячи з балансової вартості майна з урахуванням зносу згідно з встановленими нормами. Це найбільш поширений спосіб обчислення розміру шкоди. При умисному заподіянні шкоди (при недостачі, розкраданні, умисному знищенні або умисному зіпсутті матеріальних цінностей) розмір суми для відшкодування визначається за цінами, що діють у даній місцевості на день відшкодування. Пряма дійсна шкода підтверджується документами бухгалтерською обліку та іншими документами про наявність і розмір прямої дійсної шкоди — матеріалами інвентаризації, актами ревізії, актами про недостачу, втрату, знищення майна, розмір зайвих грошових виплат, а також сум, витрачених на придбання, відновлення майна, задоволення претензій третіх осіб тощо. Якщо для з'ясування питання про розмір шкоди, обставин її заподіяння є потреба провести бухгалтерську чи іншу експертизу — призначають її з урахуванням думки осіб, які беруть участь у справі.
3. Пленум Верховного Суду України звертає увагу на ту обставину, що при визначенні розміру шкоди слід враховувати чинне законодавство про ціни і ціноутворення. Вартість майна визначається на день виявлення шкоди, а у випадку зміни цін застосовуються ціни, що діють на день прийняття рішення про відшкодування. Визначаючи розмір шкоди, суд має виходити з цін на матеріальні цінності, що діють у даній місцевості на час вирі¬шення справи, і застосовувати встановлені нормативно-право-вими актами для даних випадків кратність, коефіцієнти, індек¬си, акцизний збір тощо.
4. Стаття 135 та частина четверта ст. 1353 КЗпП України становлять правову базу застосування кратного обчислення розміру шкоди, заподіяної розкраданням, умисним зіпсуттям, недостачею або втратою окремих видів майна та інших цінностей, а також у випадках, коли фактичний розмір шкоди перевищує її номінальний розмір. Обсяг заподіяної шкоди визначається за спеціальними законами. Розмір шкоди, заподіяної підприємству, установі, організації, суд визначає відповідно до ст. 1353 КЗпП, Закону України № 217/95-ВР від 6 червня 1995 р. «Про визна¬чення розміру збитків, завданих підприємству, установі, органі¬зації розкраданням, знищенням (псуванням), недостачею або втратою дорогоцінних металів, дорогоцінного каміння та валютних цінностей» і Порядку визначення розміру збитків від розкрадання, нестачі, знищення (псування) матеріальних ціннос¬тей, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 116 від 22 січня 1996 р. (зі змінами, внесеними постановами Кабі¬нету Міністрів України № 1009 від 27 серпня 1996 р. та № 34 від 20 січня 1997 р.).
5. Розмір шкоди, заподіяної з вини декількох працівників, визначається для кожного з них із врахуванням ступеню вини, виду та меж матеріальної відповідальності. Солідарна матеріальна відповідальність застосовується лише за умови, якщо судом встановлено, що шкоду заподіяно спільними умисними діями кількох працівників або працівника та інших осіб.
6. Якщо шкоду заподіяно працівниками, на яких відповідно до договору покладена колективна (бригадна) матеріальна відповідальність, розмір шкоди, яка повинна бути відшкодована кожним працівником, визначається з врахуванням особливостей цієї відповідальності.
7. Пленум Верхового Суду підкреслює, що при вирішенні позовів, у яких об'єднано декілька вимог про відшкодування працівником шкоди, розмір шкоди, що підлягає відшкодуванню, визначається по кожній з об'єднаних вимог з урахуванням відповідного їй виду і меж матеріальної відповідальності. Визначена в такий спосіб сума відшкодування по кожному випадку заподіяння шкоди включається до загальної суми, яка підлягає стягненню з працівника з урахуванням передбаченого ст. 233 КЗпП річного строку для пред'явлення позову із кожної вимоги і поважності причин його пропуску.
8. Шкоду, заподіяну приписками та іншими викривленнями даних про виконання робіт, відшкодовують працівники, що вчинили ці дії, а також службові особи, через винне невжиття якими заходів щодо запобігання вони вчинені. У залежності від обставин заподіяння шкоди в цих випадках матеріальна відповідальність настає в межах середнього місячного заробітку або в повному розмірі заподіяної шкоди. До прямої дійсної шкоди, заподіяної зазначеними вище діями, можуть бути віднесені: суми незаконно нарахованої заробітної плати і премій, зайві виплати у вигляді штрафу, накладеного відповідними органами, вартість пального і мастил, сировини, напівфабрикатів і інших матеріальних цінностей, безпідставно списаних у зв'язку з викривленням даних про обсяг робіт.
9. При зверненні до суду з позовом про притягнення працівника до повної матеріальної відповідальності, власник або уповноважений ним орган повинен врахувати, що ст. 233 КЗпП встановлено річний термін з дня виявлення заподіяної працівником шкоди для звернення в суд з позовом про її відшкодування.
Днем виявлення шкоди потрібно вважати день, коли власнику або уповноваженому ним органу стало відомо про наявність шкоди, заподіяної працівником. Днем виявлення шкоди, встановленої в результаті інвентаризації матеріальних цінностей, при ревізії або перевірці фінансово-господарської діяльності підприємства, установи, організації, є день підписання відповідного акта або висновку.
Право регресної вимоги до працівника виникає з часу виплати підприємством, організацією, установою сум третій особі, і з цього ж часу обчислюється строк на пред'явлення регресного позову.
10. Відповідно до частини сьомої ст. 203 ЦПК суд вправі вийти за межі позовних вимог, коли неправильно визначена сума шкоди, позов заявлено про відшкодування шкоди у повному розмірі, а на працівника може бути покладена лише обмежена від-повідальність; якщо працівник повинен бути притягнений до повної матеріальної відповідальності, а позов заявлено про стяг¬нення шкоди в межах обмеженої матеріальної відповідальності.
При розгляді спорів про обгрунтованість розпорядження власника або уповноваженого ним органу щодо відрахування шкоди судам необхідно мати на увазі, що відповідно до ст. 136 КЗпП такий позов може бути заявлено і до реалізації розпорядження про відрахування. Якщо власником відмовлено працівникові у поверненні суми, зайво виплаченої ним добровільно на відшкодування шкоди (за відсутності підстав і умов для матеріальної відповідальності, у більшому розмірі, ніж це передбачено законом), вимоги про її стягнення пред'являються безпосередньо у суді і вирішуються на підставі статей 130, 132—134 КЗпП.