Використання природних ресурсів суб'єктами господарювання

Стаття 149. Використання природних ресурсів суб'єктами господарювання
1. Суб'єкти господарювання використовують у господарській діяльності природні ресурси в порядку спеціального або загального природокористування відповідно до цього Кодексу та інших законів.
2. Кабінет Міністрів України забезпечує державний облік природних ресурсів, що на­лежать до державної власності, перебувають в управлінні Автономної Республіки Крим та належать до комунальної власності і можуть використовуватися у господарській діяльності.
1. Суб'єкти господарювання, крім загальної правосуб'єктності, наділені також спеціальною правосуб'єктністю у сфері використання природних ресурсів. Дана стаття встановлює загаль­ний порядок здійснення природокористування суб'єктами господарювання і є загальною сто­совно статей 150—151 ГК. Використання природних ресурсів відповідно до екологічного за­конодавства здійснюється на двох правових титулах (юридичних режимах приналежності) — праві власності та праві природокористування. Система юридичних засад використання при­родних ресурсів у цілому визначена у Законі. Особливості реалізації повноважень власника природних ресурсів суб'єктами господарювання визначені у ст. 150, а повноважень природокористувача — у ст. 151 ГК, тобто ці статті є деталізацією норм екологічного законодавств щодо спеціального кола суб'єктів природокористування — господарюючих суб'єктів.
Стаття 38 Закону передбачає порядок загального і спеціального використання природних ресурсів.
Законодавство України гарантує громадянам право загального використання природнихресурсів для задоволення життєво необхідних потреб (естетичних, оздоровчих, рекреацій­них, матеріальних тощо) безоплатно, без закріплення цих ресурсів за окремими особами і на­дання відповідних дозволів, за винятком обмежень, передбачених законодавством.
У порядку спеціального використання природних ресурсів громадянам, підприємствам, установам і організаціям надаються у володіння, користування або оренду природні ресурси на підставі спеціальних дозволів, зареєстрованих у встановленому порядку за плату, для здійснення виробничої та іншої діяльності, а у випадках, передбачених законодавством, — на пільгових умовах.
Природні ресурси як об'єкти правовідносин становлять особливу категорію об'єктів, щой обумовлює специфічність їх правового режиму. Перш за все, природні ресурси виконують життєзабезпечувальні (вітальні) функції — фізіологічне існування людини унеможливлюється за відсутності будь-якого природного ресурсу (у зв'язку з цим більшість природних ресурсів у глобальному контексті розглядаються з точки зору міжнародно-правової концепції «загальної спадщини людства»); по-друге, фактичне панування людини над природним ре­сурсом як форма реалізації прав володільця є відносною; по-третє, щодо природного ресурсу і його вартісна оцінка як матеріального об'єкта має синкретичний, конкретно-історичний характер. Такі особливості обумовлюють і специфіку правового режиму природних ресурсів — регулювання їх використання, відтворення та охорони забезпечується вимогами як публіч­ного, так і приватного права, що дістає вияв у спеціальному еколого-правовому регулюванні правових засад природокористування. Особливості правового регулювання використання, відтворення та охорони конкретних природних ресурсів (земель, вод, надр, лісів, атмосфер­ного повітря, тваринного та рослинного світу) конкретизуються у нормах законодавчих актів щодо ресурсів: Земельному, Водному, Лісовому кодексах, Кодексі про надра, законах «Протваринний світ» від 13 грудня 2001 р., «Про рослинний світ», «Про охорону атмосферного повітря».
Відповідно до ст. 39 Закону природні ресурси поділяються на природні ресурси загальнодержавного і місцевого значення.
До природних ресурсів загальнодержавного значення належать: територіальні та внутрішні морські води;
природні ресурси континентального шельфу та виключної (морської) економічної зони; атмосферне повітря; підземні води;
поверхневі води, що знаходяться або використовуються на території більш як однієї області;
лісові ресурси державного значення;
природні ресурси в межах територій та об'єктів природно-заповідного фонду загальнодержавного значення;
дикі тварини, які перебувають у стані природної волі в межах території України, її континен­тального шельфу та виключної (морської) економічної зони, інші об'єкти тваринного світу, на які поширюється дія Закону України «Про тваринний світ» і які перебувають у державній власності, а також об'єкти тваринного світу, що в установленому законодавством порядку на­буті в комунальну або приватну власність і визнані об'єктами загальнодержавного значення;
корисні копалини, за винятком загальнопоширених.
Законодавством України можуть бути віднесені до природних ресурсів загальнодержавного значення й інші природні ресурси.
До природних ресурсів місцевого значення належать природні ресурси, не віднесені законо­давством України до природних ресурсів загальнодержавного значення.
2. Державний облік природних ресурсів як одна з форм управлінської діяльності у галузі екології, покладається на КМУ. Державне управління в галузі охорони навколишнього при­годного середовища згідно із ст. 16 Закону здійснюють КМУ, ради та їх виконавчі і роз­порядчі органи, а також спеціально уповноважені на те державні органи по охороні навколишнього природного середовища і використанню природних ресурсів та інші державні органи відповідно до законодавства України.
Облік кількості та якості природних ресурсів — це юридично визначена, об'єктивно необхідна, вольова діяльність уповноважених суб'єктів, спрямована на внесення передбачених законодавством належно отриманих відомостей у спеціально призначену для цього офіційну облікову та звітну документацію.
Відповідно до ст. 17 Закону КМУ має такі компетенції у галузі охорони навколишнього природного середовища:
забезпечення реалізації визначеної Верховною Радою України екологічної політики;
забезпечення розробки державних, міждержавних і регіональних екологічних програм;
координація діяльності міністерств, відомств, інших установ та організацій України у пи­таннях охорони навколишнього природного середовища;
встановлення порядку утворення і використання Державного фонду охорони навколишнього природного середовища у складі Державного бюджету України та затвердження пере­ліку природоохоронних заходів;
встановлення порядку розробки та затвердження екологічних нормативів, лімітів використання природних ресурсів, скидів забруднюючих речовин у навколишнє природне сере­довище, розміщення відходів;
встановлення порядку визначення зборів та їх граничних розмірів за користування при­родними ресурсами, забруднення навколишнього природного середовища, розміщення відходів, та інші види шкідливого впливу на нього;
прийняття рішень про організацію територій та об'єктів природно-заповідного фонду за­гальнодержавного значення;
організація екологічного виховання та екологічної освіти громадян;
прийняття рішень про зупинення (тимчасово) або припинення діяльності підприємств, установ організацій, незалежно від форми власності та підпорядкування, в разі порушення ними законо­давства про охорону навколишнього природного середовища;
управління зовнішніми зв'язками України в галузі охорони навколишнього природного середовища.
Облік кількісних, якісних, інших характеристик природних ресурсів, обсягів, характеру та режимів їх використання, їх економічна та інша вартісна оцінка здійснюються у формі ве­дення кадастрів природних ресурсів.
Державні кадастри природних ресурсів — це екологічно і юридично значимі документи, що містять сукупність необхідних, достовірних і об'єктивних відомостей про кількісний і лісний стан природних ресурсів, реєстрацію власників і користувачів природних ресурсів, про природні, екологічні та юридичні властивості природних ресурсів.
В Україні здійснюється ведення земельного, водного, лісового кадастрів, кадастрів тваринного світу та родовищ і проявів корисних копалин, що передбачено відповідно Земельним, Водним, Лісовим кодексами України, Кодексом про надра та Законом України «Про тваринний світ» (див. також: Порядок ведення державного обліку в галузі охорони атмосферного повітря від 13 грудня 2001 p., Порядок ведення державного земельного кадастру від 12 січня 1993 р., Порядок ведення державного водного кадастру від 8 квітня 1996 p., Порядок ведення державного лісового кадастру та обліку лісів від 20 червня 2007 p., Порядок державного обліку родовищ, запасів і проявів корисних копалин від 31 січня 1995 p., Порядок ведення дер­жавного кадастру тваринного світу від 15 листопада 1994 р.