Використання природних ресурсів на праві користування

Стаття 151.Використання природних ресурсів на праві користування
1.Суб'єктам господарювання для здійснення господарської діяльності надаються в користування на підставі спеціальних дозволів (рішень) уповноважених державою ор­ганів земля та інші природні ресурси (в тому числі за плату або на інших умовах).
2. Порядокнадання у користування природних ресурсів громадянам і юридичним особам для здійснення господарської діяльності встановлюється земельним, водним, лісовим та іншим спеціальним законодавством.
] Право природокористування розглядають у двох значеннях — об'єктивному і суб'єктивному. В об'єктивному значенні право природокористування постає як сукупність правових норм різного характеру, але однакового призначення — регулювання відносин природокористування або, іншими словами, відносин, які виникають у зв'язку з використанням природних ресурсів.
Відтак, право природокористування — це система юридичних норм і засобів, спрямова­них на врегулювання відносин щодо ефективного використання, відновлення і охорони природних ресурсів, забезпечення багатогранних матеріальних, економічних і соціальних інтересів та законних прав суб'єктів природокористування.
Виходячи із змісту Закону (статті 31—34) можна виділити такі принципи права природокористування:
1)екологічна безпека природокористування;
2)платність спеціального і безоплатність загального природокористування;
З) багатогранність цільового використання природних ресурсів;
4)нормативність і лімітування природокористування;
5)диференційованість та множинність правових форм права природокористування;
6) комплексність, дбайливість, раціональність, ощадливість та ефективність природокористування;
7) плата за погіршення якості природних ресурсів;
8)стабільність права природокористування та його невід'ємність без особистого волеви­явлення;
9)стимулювання ефективного природокористування;
10)нормування видового природокористування.
2. Право природокористування, поряд із правом власності, є юридичним титулом їх при­належності суб'єкту і найбільш поширеною формою використання природних ресурсів за екологічним та природоресурсовим законодавством України. Проте, на відміну від права власності на природні ресурси, право природокористування не включає правомочність розпорядження природними ресурсами і охоплює тільки володіння та користування (див. коментар до статті 150). На титулі права природокористування використовуються в Україні надра, води, ліси, об'єкти тваринного, рослинного світів, природно-заповідного фонду, атмосферне повітря, землі.
Законодавство допускає використання певних природних ресурсів як на титулі права власності, так і на титулі права природокористування. Зокрема, відповідно до ст. 92 ЗК право постійного користування земельною ділянкою — це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення строку. Права постійного користування земельною ділянкою із земель державної та комунальної власності набувають лише підприємства, установи та організації, що належать до державної або комунальної власності.
Деякі природні ресурси можуть передаватися тільки у користування, і законодавство не передбачає можливості передачі їх у власність. Зокрема, відповідно до ст. 4 Кодексу України пронадра останні є виключною власністю народу України і надаються тільки у користування.
Угодиабо дії, які у прямій або прихованій формі порушують право власності народу України на надра, є недійсними. Народ України здійснює право власності на надра через Верховну Раду України, Верховну Раду Автономної Республіки Крим і місцеві ради народних депутатів.
Визначення титульної форми використання природного ресурсу — на праві власності чи користування деталізується у нормах так званого ресурсного законодавства (Земельний, Водний, Лісовий кодекси, Кодекс України про надра, закони України «Про тваринний світ», «Про рослинний світ», «Про охорону атмосферного повітря», «Про природно-заповідний фонд» від 16червня 1992 р. тощо). Атмосферне повітря, зокрема, може використовуватись тільки на титулі користування через об'єктивні природні особливості його як об'єкта правовідносин (неможливість юридично відокремити, персоніфікувати за конкретним індивідом тощо).
Відтак, природокористування залежно від об'єкта можна поділити на землекористування, водокористування, лісокористування, атмосферокористування, користування надрами, тваринним світом, рослинним світом, об'єктами природно-заповідного фонду тощо.
Природокористування поділяється за строками на постійне (безстрокове) та тимчасове (строкове). Формою строкового природокористування є оренда природного ресурсу. При­міром, відповідно до ст. 93 ЗК право оренди земельної ділянки — це засноване на договорі право на строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності. Земельні ділянки можуть пере­даватися в оренду громадянам та юридичним особам України, іноземним громадянам і особам без громадянства, іноземним юридичним особам, міжнародним об'єднанням і органі­заціям, а також іноземним державам. Оренда земельної ділянки може бути короткостроковою — не більше 5 років та довгостроковою — не більше 50 років.
Інший приклад правовідносин оренди природного ресурсу — це передбачена ст. 51 Вод­ного кодексу України оренда водних об'єктів: у користування на умовах оренди водні об'єкти (їх частини) місцевого значення та ставки, що знаходяться в басейнах річок загальнодер­жавного значення, можуть надаватися водокористувачам лише для риборозведення, вироб­ництва сільськогосподарської і промислової продукції, а також у лікувальних та оздоровчих цілях. Передача орендарем права на оренду водного об'єкта (чи його частини) іншим суб'єктам господарювання забороняється. Орендодавцями водних об'єктів (їх частин) місцевого значення є Верховна Рада Автономної Республіки Крим і обласні ради. Право водокористування на умовах оренди оформляється договором, погодженим з державними органами охорони навколишнього природного середовища та водного господарства. Умови, строки і збір за оренду водних об'єктів (їх частин) визначаються в договорі оренди за згодою сторін.
За формами організації природокористування поділяється на колективне та індивідуальне.
За способами виникнення — на первинне та вторинне.
За підставами виникнення природокористування поділяється на таке, що здійснюється на праві загального природокористування, і таке, що здійснюється на праві спеціального природокористування. Право загального та право спеціального природокористування мають суттєві відмінності. Перше є невід'ємним елементом правового статусу людини, невіддільним правом загального статусу та реалізується в межах загальної правосуб'єктності особи. При цьому природні ресурси не закріплюються за конкретними суб'єктами, не надаються дозволи на їх використання, таке право не підлягає спеціальній фіксації у правовстановлюючих документах, не потребує державно-правової реєстрації, воно є невід'ємною умовою життєдіяльності людини та її повноцінного фізіологічного існування. Право загального природокористування реалізується безоплатно (наприклад, право користування вулицями, скверами, парками, іншими місцями та об'єктами загального користування для задоволення фізичних, екологічних, естетичних, рекреаційних, оздоровчих потреб).
Право спеціального природокористування здійснюється за плату; природний ресурс закріплюється за конкретним суб'єктом; таке право підлягає державно-правовій реєстрації, режим спеціального використання фіксується в обліково-кадастровій документації; передбачається надання дозволу на спеціальне використання природного ресурсу.
Загальні засади диференціації права природокористування на загальне та спеціальне викладені у ст. 38 Закону.
Процедури надання природних ресурсів у спеціальне користування врегульовані щодо кожного окремого ресурсу в актах ресурсного законодавства. Надання природного ресурсу в користування передбачає вчинення низки послідовних дій: подання клопотання, його погодження; підготовка проекту виділення (надання) ресурсу; погодження та експертиза: прийняття рішення про передачу ресурсу; визначення меж ресурсу, що надається в натурі (на місцевості); видача правовстановлюючого документа (укладення договору); реєстрація державних актів.
Наприклад, відповідно до ст. 123 ЗК надання земельних ділянок юридичним особам у постійне користування здійснюється на підставі рішень органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування за проектами відведення цих ділянок. (Як уже зазначалося вище, право постійного землекористування набувають лише підприємства, установи та організації, що на­лежать до державної або комунальної власності. Усі інші юридичні особи одержують земельні ділянки тільки в оренду або у власність.) Умови і строки розроблення проектів відве­дення земельних ділянок визначаються договором, укладеним замовником з виконавцем цих робіт. Юридична особа державної або комунальної власності, зацікавлена в одержанні зе­мельної ділянки у постійне користування із земель державної або комунальної власності, звертається з відповідним клопотанням до районної, Київської чи Севастопольської міської державної адміністрації або сільської, селищної, міської ради.
До клопотання про відведення земельної ділянки додаються документи, що обґрунтову­ють її розмір, призначення та місце розташування. Відповідна районна державна адміністрація або сільська, селищна, міська рада розглядає клопотання у місячний строк і дає згоду на розроблення проекту відведення земельної ділянки. Останній погоджується із землекористу­вачем, органом по земельних ресурсах, природоохоронним і санітарно-епідеміологічним ор­ганами, органами архітектури та охорони культурної спадщини і після одержання висновку державної землевпорядної експертизи по об'єктах, які їй підлягають, подається до відповід­ної державної адміністрації або сільської, селищної, міської ради, які розглядають його у місячний строк і, в межах своїх повноважень, визначених ЗК, приймають рішення про надан­ня земельної ділянки.
При наданні земельної ділянки у користування обласними державними адміністраціями, Ра­дою міністрів Автономної Республіки Крим або КМУ сільські, селищні, міські, районні, обласні ради, районні державні адміністрації за місцем розташування земельної ділянки подають свій висновок відповідно обласній державній адміністрації, Раді міністрів Автономної Республіки Крим. При наданні земельної ділянки у користування КМУ, Рада міністрів Автономної Респуб­ліки Крим, обласні, Київська, Севастопольська міські державні адміністрації подають свої виснов­ки та проект відведення земельної ділянки центральному органу виконавчої влади з питань зе­мельних ресурсів, який розглядає ці матеріали і в місячний строк подає їх до КМУ. Відмову органів місцевого самоврядування або органів виконавчої влади у наданні земельної ділянки в користування або залишення клопотання без розгляду може бути оскаржено в судовому по­рядку.