Види оперативно-господарських санкцій

Стаття 236. Види оперативно-господарських санкцій
1.У господарських договорах сторони можуть передбачати використання таких ви­дів оперативно-господарських санкцій:
1) одностороння відмова від виконання свого зобов'язання управненою стороною, із звільненням її від відповідальності за це — у разі порушення зобов'язання другою стороною;
відмова від оплати за зобов'язанням, яке виконано неналежним чином або достро­ково виконано боржником без згоди другої сторони;
відстрочення відвантаження продукції чи виконання робіт внаслідок прострочення виставлення акредитива платником, припинення видачі банківських позичок тощо;
2)відмова управненої сторони зобов'язання від прийняття подальшого виконання зобов'язання, порушеного другою стороною, або повернення в односторонньому порядку виконаного кредитором за зобов'язанням (списання з рахунка боржника в безакцептному порядку коштів, сплачених за неякісну продукцію, тощо);
3) встановлення в односторонньому порядку на майбутнє додаткових гарантій на­лежного виконання зобов'язань стороною, яка порушила зобов'язання: зміна порядку оплати продукції (робіт, послуг), переведення платника на попередню оплату продукції (робіт, послуг) або на оплату після перевірки їх якості тощо;
4)відмова від встановлення на майбутнє господарських відносин із стороною, яка порушує зобов'язання.
2.Перелік оперативно-господарських санкцій, встановлений у частині першій цієї статті, не є вичерпним. Сторони можуть передбачити у договорі також інші оперативно-господарські санкції.
1. За результатом, який настає внаслідок застосування до несправного контрагента оперативно-господарських санкцій, можна виділити дві основні групи цих санкцій:
1) заходи, застосування яких приводить до зміни змісту господарського зобов'язання (прав та обов'язків сторін);
2) заходи, застосування яких тягне припинення господарського зобов'язання.
За загальним правилом не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином (ч. 7 ст. 193 ГК).
Необхідно звернути увагу на зв'язок ч. 6 ст. 193 ГК з положенням ст. 538 ЦК про зустрічне виконання зобов'язання. Статтею 171 Цивільного кодексу УРСР 1963 року в якості загального принципу встановлювалося, що взаємні зобов'язання за договором повинні виконуватися одночасно, якщо із закону, договору або змісту зобов'язання не випливає інше. Винятки могли бути передбачені безпосередньо в законі чи договорі. У чинному ЦК наводиться принципово інше вирішення цього питання. У ст. 538 зустрічне виконання зобов'язання визначається як вико­нання свого обов'язку однією із сторін, що відповідно до договору обумовлене виконанням свого обов'язку другою стороною. При зустрічному виконанні зобов'язання сторони повинні виконувати свої обов'язки одночасно, якщо інше не встановлено договором, актами цивільного законодавства, не випливає із суті зобов'язання або звичаїв ділового обороту.
У разі невиконання однією із сторін у зобов'язанні свого обов'язку або за наявності очевидних підстав вважати, що вона не виконає свого обов'язку в установлений строк (термін) або виконає його не в повному обсязі, друга сторона має право зупинити виконання свого обов'язку, відмовитися від його виконання частково або в повному обсязі. Якщо зустрічне виконання обов'язку здійснено однією із сторін, незважаючи на невиконання другою стороною свого обов'язку, друга сторона повинна виконати свій обов'язок.
Таким чином, необхідною умовою визнання виконання зобов'язання зустрічним є те,що обумовленість послідовності виконання сторонами своїх обов'язків має бути прямо передбачена у договорі. Формулювання відповідної умови договору може бути різним (пряма вказівка на те, що виконання зобов'язання однією стороною здійснюється лише після його виконання іншою стороною; інше визначення послідовності дій, наприклад, відвантаження продукції у визначений термін після сплати покупцем ціни товару). Головне, що в договорі необхідно закріпити у чіткій та однозначній формі умову, що права сторони, яка здійснює зустрічне виконання, залежать від того, як інша сторона виконує свій обов'язок.
Як уже зазначалося, оперативно-господарські санкції можуть встановлюватися в законах та інших нормативно-правових актах. Так, відповідно до п. 28 Загальних умов укладення та виконання договорів підряду в капітальному будівництві, затверджених постановою КМУ від 1 вересня 2005 р. № 668, які обов'язково мають враховуватися при укладенні та виконанні договорів підряду в капітальному будівництві незалежно від джерел фінансуванню робіт, а також форми власності замовника та підрядника (субпідрядників), замовник має право відмовитися від договору підряду та вимагати відшкодування збитків, якщо підрядник своєчасно не розпочав роботи або виконує їх настільки повільно, що закінчення їх у строк, визначений договором підряду, стає неможливим. Відповідно до п. 30 Загальних умов підрядник має право відмовитися від договору підряду та вимагати від замовника сплати договірної ціни пропорційно виконаним роботам, а також відшкодування збитків, не покритих цією сумою, у разі неможливості використання ресурсів, наданих замовником.
2. Наведений у ч. 1 коментованої статті перелік оперативно-господарських санкцій може використовуватися сторонами як орієнтовний. Сторони договору можуть домовитися про застосування інших санкцій такого виду. За відсутності відповідної умови договору оперативно-господарські санкції, перелічені у ч. 1 ст. 236 ГК, застосовуватися не можуть.
Оперативно-господарські санкції можна визначити як засоби забезпечення виконання зобов'язання з огляду на ч. 2 ст. 546 ЦК, відповідно до якої договором або законом можуть бути встановлені інші види забезпечення виконання зобов'язання.
Оперативно-господарські санкції, перелічені у коментованій статті, по суті, деталізують положення ч. 6 ст. 193 ГК («зобов'язана сторона має право відмовитися від виконання зо­бов'язання у разі неналежного виконання другою стороною обов'язків, що є необхідною умовою виконання») і виступають аналогом положення ч. 1 ст. 615 ЦК, відповідно до якого у разі порушення зобов'язання однією стороною друга сторона має право частково або в повному обсязі відмовитися від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом.