Цінні папери та їх види

Стаття 163. Цінні папери та їх види
1.Суб'єкти господарювання в межах своєї компетенції та відповідно до встановленого законодавством порядку можуть випускати та реалізовувати цінні папери, а також придбавати цінні папери інших суб'єктів господарювання.
Цінним папером є документ встановленої форми з відповідними реквізитами, що посвідчує грошове або інше майнове право і визначає відносини між суб'єктом господарювання, який його випустив (видав), і власником та передбачає виконання зобов'язань згідно з умовами його випуску, а також можливість передачі прав, що випливають з цьогодокумента, іншим особам.
2 В Україні можуть випускатися і перебувати в обігу пайові, боргові та інші цінні папери. У сфері господарювання у випадках, передбачених законом, використовуються види цінних паперів: акції, облігації внутрішніх та зовнішніх державних позик, облігації місцевих позик, облігації підприємств, казначейські зобов'язання, ощадні (депо­зитні) сертифікати, векселі, сертифікати фондів операцій з нерухомістю (сертифікати участі), іпотечні сертифікати (сертифікати з фіксованою дохідністю, сертифікати участі), інші види цінних паперів, передбачені цим Кодексом та іншими законами.
Частина друга статті 163 із змінами, внесеними згідно із Законами № 3201-від 2005, № 3480-IVвід 23.02.2006)
3.Цінні папери можуть бути іменними або на пред'явника. Іменні цінні папери пере­даються шляхом повного індосаменту (передавальним записом, який засвідчує перехід прав за цінним папером до іншої особи), якщо інше не передбачено законом або в них спеціально не вказано, що вони не підлягають передачі. Цінні папери на пред'явника обертаються вільно.
Порядок іменної ідентифікації цінних паперів у бездокументарній формі встановлюється законом.
4. Правовий режим цінних паперів визначається цим Кодексом та іншими законами.
1.Цінні папери є особливим видом майна суб'єктів господарювання (ч. 7 ст. 139 ГК). Їх правовий режим визначається нормами коментованої глави (статті 163—166), а також нормами гл. 14 (статті 194—198) та низки нормативно-правових актів, що встановлюють особливості окремих видів цінних паперів. Відносини, що виникають під час розміщення та обігу цінних паперів, регулюються Законом України «Про цінні папери та фондовий ринок» в сі 23 лютого 2006 р. (далі — Закон).
Суб'єкти господарювання, якщо це входить до їх компетенції, мають право відповідно до порядку, встановленого законодавством, випускати (емітувати) цінні папери, реалізовувати їх, а також придбавати цінні папери, випущені іншими суб'єктами господарювання.
Згідно з абз. 2 ч. 1 ст. 163 ГК цінним папером є документ встановленої форми з відповідними реквізитами, який посвідчує грошове або інше майнове право і визначає взаємовідносини між суб'єктом господарювання, що його випустив (видав), та власником і передбачай виконання зобов'язань згідно з умовами його випуску, а також можливість передачі прав, що випливають з цього документа, іншим особам.
Наведене визначення відрізняється від визначення поняття цінного папера, що його міс­тить ЦК та Закон (у ч. 1 ст. 194 ЦК та ч. 1 ст. З Закону йдеться: по-перше, про особу, якою може бути і не суб'єкт господарювання; по-друге, про те, що ця особа розмістила (видала) цінний папір, по-третє, про умови розміщення, а не випуску), що потребує узгодження термінології.
Цінний папір відрізняється від інших документів тим, що він завжди є документом майнового характеру. Але, на відміну від інших документів, що фіксують певні майнові права (боргових розписок, страхових полісів, заповітів тощо), цінний папір може бути реалізо­ваний лише шляхом його пред'явлення. Інакше кажучи, цінний папір — це такий документ, пред'явлення якого є необхідним для здійснення засвідченого ним майнового права.
Цінний папір має бути складений у визначеній законом формі і мати всі необхідні реквізити, перелік яких щодо конкретних видів цінних паперів встановлюється законодавством.
Однією з головних ознак цінного папера є те, що в ньому чітко засвідчено грошове або інше майнове право, тобто визначені ті юридичні можливості, на здійснення яких має право законний володілець цінного папера (одержання доходу у вигляді дивідендів або процентів чи певного майна).
Цінні папери характеризуються також можливістю передачі грошових та інших прав, що випливають з цих документів, іншим особам. Способи передачі та можливі обмеження щодо останньої залежать від виду цінного папера і можуть бути різними — від вільного обігу ж повного індосаменту або до її заборони.
Як зазначалося вище, здійснення суб'єктивного права, засвідченого або передбаченого цінним папером, можливе лише шляхом пред'явлення цінного папера. Тому його втрата, за загальним правилом, тягне неможливість реалізувати втілене у ньому право, Разом з тим, закон передбачає можливість відновлення іменних цінних паперів, яке провадиться державними органами, підприємствами, установами і організаціями, що випустили ці папери. Що стосується особи, яка втратила цінний папір на пред'явника або вексель, то вона може в по­рядку, встановленому гл. 7 ЦПК, просити суд про визнання папера недійсним і про відновлення її прав на втрачений цінний папір,
2.Види цінних паперів зазначені у ст. З Закону України «Про цінні папери та фондовий ринок», згідно з якою цінні папери поділяються:
а) за порядком їх розміщення (видачі) на:
— емісійні;
— неемісійні,
Емісійні цінні папери — це цінні папери, що посвідчують однакові права їх власників у межах одного випуску стосовно особи, яка бере на себе відповідні зобов'язання (емітент). До емісійних цінних паперів належать; акції; облігації підприємств; облігації місцевих по­зик; державні облігації України; іпотечні сертифікати; іпотечні облігації; сертифікати фондів, операцій з нерухомістю (сертифікати ФОН); інвестиційні сертифікати; казначейські зо­бов'язання України;
б) за формою існування на:
— документарні;
— бездокументарні;
в) за формою випуску:
— на пред'явника (права, посвідчені таким цінним папером, належать пред'явникові);
— іменні (права, посвідчені цим цінним папером, належать особі, зазначеній в останньому);
— ордерні (права, посвідчені таким цінним папером, належать особі, яка зазначена в останньому і може або сама здійснити ці права, або призначити своїм розпорядженням (на­казом) іншу уповноважену особу).
Як зазначено у ч. 2 коментованої статті, в Україні можуть випускатися і перебувати в обігу пайові, боргові та інші цінні папери. Ширший, хоч теж неповний, перелік груп цінних паперів, що можуть бути в обігу в Україні, наводить ч. 1 ст. 195 ЦК. Це, зокрема:
1. Пайові цінні папери, які засвідчують участь у статутному капіталі, надають їх власни­кам право на участь в управлінні емітентом і одержання частини прибутку, в том у числі у вигляді дивідендів, та частини майна при ліквідації емітента. До цієї групи відносяться такі види цінних паперів, як акція, інвестиційний сертифікат, депозитарне свідоцтво (розписка).
Акція — іменний цінний папір, який посвідчує майнові права його власника (акціонера), що стосуються акціонерного товариства, включаючи право на отримання частини прибутку акціонерного товариства у вигляді дивідендів та право на отримання частини майна акціо­нерного товариства у разі його ліквідації, право на управління акціонерним товариством, а також немайнові права, передбачені ЦК і законом, що регулює питання створення, діяльно­сті та припинення акціонерних товариств (ч. 1 ст. 6 Закону).
Передача (трансферт) акцій іншим особам, тобто перехід прав участі, підлягає реєстрації. Права на участь в управлінні, одержанні дивідендів тощо, які випливають з іменних акцій, можуть бути реалізовані з моменту внесення змін до реєстру власників іменних цінних папе­рів (п. 1 ст. 5 Закону «Про Національну депозитарну систему та особливості електронного обігу цінних паперів в Україні»),
Якщо умовами емісії спеціально не зазначено, що іменні акції, випущені в документарній формі, не підлягають передачі, передача новому власнику здійснюється шляхом повного ін­досаменту. В цьому разі підставою для внесення у систему реєстру записів про передачу прав власності на акції є передавальне доручення від зареєстрованої особи або уповноваже­ної нею особи, а також надання самих акцій (сертифіката акцій). Підставою для внесення змін у реєстр, крім передавального доручення, е такі документи: договір купівлі-продажу; договір дарування; договір міни; договір застави; рішення суду та інші документи згідно з чинним законодавством України.
Інвестиційний сертифікат — цінний папір, який розміщується інвестиційним фондом, інвестиційною компанією, компанією з управління активами пайового інвестиційного фон­ду та посвідчує право власності інвестора на частку в інвестиційному фонді, взаємному фонді інвестиційної компанії та пайовому інвестиційному фонді,
У господарському обігу багатьох країн перебуває такий вид цінного папера як депозитар­не свідоцтво (розписка) — документ, який випускається іноземною депозитарною установою на акції товариства згідно із законодавством відповідної держави,
2. Боргові цінні папери — цінні папери, що посвідчують відносини позики і передбачають обов'язок емітента сплатити у визначений строк кошти відповідно до зобов'язання, До бор­гових цінних паперів відносяться облігації підприємств, державні облігації України, обліга­ції місцевих позик, казначейські зобов'язання України, ощадні (депозитні) сертифікати, век­селі.
Облігація — цінний папір, що посвідчує внесення його власником грошей, визначає відно­сини позики між власником облігації та емітентом, підтверджує зобов'язання емітента повер­нути власникові облігації її номінальну вартість у передбачений умовами розміщення облігацій строк та виплатити доход за облігацією, якщо інше не передбачено умовами розміщення.
Облігації розміщуються у документарній або бездокументарній формі.
Емітент, у порядку, встановленому ДКЦПФР, може розміщувати відсоткові, цільові та дисконтні облігації.
Відсоткові облігації— облігації, за якими передбачається виплата відсоткових доходів.
Цільові облігації — облігації, виконання зобов'язань за якими дозволяється товарами та/або послугами відповідно до вимог, встановлених умовами розміщення таких облігацій.
Дисконтні облігації — облігації, що розміщуються за ціною, нижчою ніж їх номінальна вартість. Різниця між ціною придбання та номінальною вартістю облігації виплачується власнику облігації при її погашенні і становить доход (дисконт) за облігацією.
Облігації можуть розміщуватися з фіксованим строком погашення, єдиним для всього пуску. Дострокове погашення облігацій за вимогою їх власників дозволяється у разі коли така можливість передбачена умовами розміщення облігацій, якими визначені порядок встановлення ціни дострокового погашення облігацій і строк, у який облігації можуть бути пред'явлені для дострокового погашення.
Погашення облігацій може здійснюватися грошима або майном відповідно до умов розміщення облігацій.
Облігація має номінальну вартість, визначену в національній валюті, а якщо це передбачено умовами розміщення облігацій, — в іноземній валюті. Мінімальна номінальна вартість облігації не може бути меншою ніж одна копійка.
Емітент може розміщувати іменні облігації та облігації на пред'явника. Обіг облігацій дозволяється після реєстрації ДКЦПФР звіту про результати розміщення облігацій та видачі свідоцтва про реєстрацію випуску облігацій.
У сертифікаті облігації зазначаються: назва виду цінного папера; найменування та місцезнаходження емітента, міжнародний ідентифікаційний номер цінного папера, номінальна вартість облігації; загальна сума випуску; строк погашення; розмір та строки виплати відсотків (для відсоткової облігації), дата прийняття рішення про розміщення облігацій; серія та номер сертифіката облігації; підпис керівника емітента або іншої уповноваженої особи, засвідчений печаткою емітента.
ДКЦПФР можуть встановлюватися додаткові реквізити сертифіката облігації.
У сертифікаті іменної облігації обов'язково зазначається ім'я власника.
До сертифіката відсоткової облігації на пред'явника додається купон (купонний лист). У купоні (купонному листі) зазначаються: серія та номер сертифіката облігації, за якою виплачуються відсотки; найменування і місцезнаходження емітента; строки виплати відсотків. На кожному купоні (купонному листі) зазначається його порядковий номер.
Продаж облігацій здійснюється у національній валюті, а якщо це передбачено законодавством та умовами їх розміщення, — в іноземній валюті.
Стаття 9 Закону відносить до облігацій місцевих позик облігації внутрішніх та зовнішніх місцевих позик.
Рішення про розміщення облігацій місцевих позик приймає Верховна Рада Автономної Республіки Крим або міська рада відповідно до вимог, встановлених бюджетним законодавством.
Реєстрацію випуску облігацій місцевих позик здійснює ДКЦПФР в установленому нею порядку.
Особливості погашення та реалізації прав за облігаціями місцевих позик визначаються умовами їх розміщення.
Державні облігації України можуть бути: довгострокові — понад п'ять років; середньострокові — від одного до п'яти років; короткострокові — до одного року (ч. 1 ст. 10).
Державні облігації України поділяються на облігації внутрішніх державних позик України, облігації зовнішніх державних позик України та цільові облігації внутрішніх державних позик України.
Облігації внутрішніх державних позик України — державні цінні папери, що розміщуються виключно на внутрішньому фондовому ринку і підтверджують зобов'язання України щодо відшкодування пред'явникам цих облігацій їх номінальної вартості з виплатою доходу відповідно до умов розміщення облігацій.
Цільові облігації внутрішніх державних позик України — облігації внутрішніх державних позик, емісія яких є джерелом фінансування дефіциту державного бюджету в обсягах, передбачених на цю мету законом про Державний бюджет України на відповідний рік, та в межах граничного розміру державного боргу.
Основним реквізитом цільових облігацій внутрішніх державних позик України є зазна­чення передбаченого законом про Державний бюджет України на відповідний рік напряму використання залучених від розміщення таких облігацій коштів.
Кошти, залучені до Державного бюджету України від розміщення цільових облігацій внутрішніх державних позик України, використовуються виключно для фінансування дер­жавних або регіональних програм і проектів на умовах їх (коштів) повернення в обсягах, пе­редбачених на цю мету законом про Державний бюджет України на відповідний рік. Фінан­сування здійснюється відповідно до кредитних договорів, що укладаються між державою в с собі Міністерства фінансів України та отримувачем коштів. Умови кредитних договорів мають відповідати умовам випуску цільових облігацій внутрішніх державних позик України з обов'язковим встановленням дати обслуговування та погашення кредиту за п'ять днів до дати обслуговування та погашення цільових облігацій внутрішніх державних позик України.
Облігації зовнішніх державних позик України — державні боргові цінні папери, що роз­міщуються на міжнародних фондових ринках і підтверджують зобов'язання України відшкодувати пред'явникам цих облігацій їх номінальну вартість з виплатою доходу відповідно до умов випуску облігацій.
Емісія державних облігацій України є частиною бюджетного процесу і не підлягає регулюванню ДКЦПФР.
Емісія державних облігацій України регулюється законом України про Державний бюд­жет України на відповідний рік, яким встановлюються граничні розміри державного зовніш­нього та внутрішнього боргу.
Рішення про розміщення облігацій зовнішніх та внутрішніх державних позик України та мови їх випуску приймається згідно з Бюджетним кодексом України.
Розміщення державних облігацій України здійснюється у разі дотримання на кінець року граничних розмірів державного зовнішнього та внутрішнього боргу, передбачених Верхов­ною Радою України у законі про Державний бюджет України на відповідний рік.
Умови розміщення та погашення облігацій внутрішніх державних позик України і цільо­вих облігацій внутрішніх державних позик України, не визначені умовами розміщення, вста­новлюються Міністерством фінансів України відповідно до законодавства.
НБУ виконує операції з обслуговування державного боргу, пов'язані з розміщенням об­лігацій внутрішніх державних позик та цільових облігацій внутрішніх державних позик /країни, їх погашенням і виплатою доходів за ними, а також провадить депозитарну діяль­ність щодо цих цінних паперів. Порядок проведення операцій, пов'язаних з розміщенням цих облігацій, встановлюється НБУ за погодженням з Міністерством фінансів України. Особливості провадження депозитарної діяльності з державними облігаціями України визнача­ються ДКЦПФР разом з НБУ.
Розміщення, обслуговування та погашення облігацій зовнішніх державних позик України здійснює Міністерство фінансів України, яке може залучати для цього банки, інвестиційні компанії тощо. Відносини між Міністерством фінансів України і цими організаціями регу­люються відповідними договорами.
Витрати на підготовку розміщення, а також на розміщення, погашення державних обліга­цій України, виплату доходів здійснюються відповідно до умов розміщення державних об­лігацій України за рахунок коштів, передбачених на такі цілі у Державному бюджеті України.
Державні облігації України можуть бути іменними або на пред'явника.
Державні облігації України розміщуються у документарній або бездокументарній формі.
Продаж облігацій внутрішніх державних позик здійснюється у національній валюті, а облігацій зовнішніх державних позик України — у валюті запозичення.
Виплата доходів і погашення державних облігацій України здійснюються грошима або державними облігаціями України інших видів за згодою сторін.
Ощадний (депозитний) сертифікат — цінний папір, який підтверджує суму вкладу, вне­сеного у банк, і права вкладника (власника сертифіката) на одержання, зі спливом вста­новленого строку, суми вкладу і відсотків, встановлених сертифікатом, у банку, який його видав.
Вексель — цінний папір, який посвідчує безумовне грошове зобов'язання векселедавця або його наказ третій особі сплатити після настання строку платежу визначену суму власнику векселя (векселедержателю).
3. Іпотечні цінні папери — цінні папери, випуск яких забезпечено іпотечним покриттям(іпотечним пулом) і які посвідчують право власників на отримання від емітента належних їмкоштів. До іпотечних цінних паперів належать: а) іпотечні облігації; б) іпотечні сертифікати ; в) заставні; г) сертифікати ФОН.
Заставна, як зазначено у ст. 20 Закону України «Про іпотеку» від 5 червня 2003 р. — це борговий цінний папір, який засвідчує безумовне право його власника на отримання від боржника виконання за основним зобов'язанням, за умови, що воно підлягає виконанню вгрошовій формі, а в разі невиконання основного зобов'язання — право звернути стягнення на предмет іпотеки. Заставна оформлюється, якщо її випуск передбачений іпотечним договором.
Заставна може передаватися її власником будь-якій особі шляхом вчинення індосаменту відповідно до Закону «Про іпотеку». Наступний власник заставної має ті самі права, що мав іпотекодержатель згідно з договором, яким обумовлене основне зобов'язання, та іпотечним договором, на підставі якого була оформлена заставна.
У разі видачі заставної припиняються грошові зобов'язання боржника за договором, який обумовлює основне зобов'язання, і виникають грошові зобов'язання боржника щодо платежу за заставною. Після оформлення заставної виконання основного зобов'язання та звернен­ня стягнення на предмет іпотеки може бути здійснено лише на підставі вимоги власника заставної. Звернення стягнення на предмет іпотеки власником заставної здійснюється у порядку, встановленому розд. V Закону «Про іпотеку».
Анулювання заставної і видача нової заставної здійснюються за згодою між іпотекодевцем, боржником, якщо він є відмінним від іпотекодавця, та власником заставної. Відомості про анулювання заставної і видачу нової заставної підлягають державній реєстрації у встановленому законом порядку.
Заставна не може видаватися, якщо іпотекою забезпечене грошове зобов'язання, суму боргу за яким на момент укладення іпотечного договору не визначено і яке не містить критеріїв, що дозволяють визначити цю суму на конкретний момент.
Заставна підлягає державній реєстрації у встановленому законом порядку разом з держав­ною реєстрацією обтяження відповідного нерухомого майна іпотекою. Після реєстрації випуску заставної її оригінал передається іпотекодержателю.
Відповідно до ст. 21 Закону «Про іпотеку» заставна складається у письмовій формі в одному примірнику на бланку стандартної форми, яка встановлюється ДКЦПФР. На всіх оригінальних примірниках іпотечного договору робиться відмітка про оформлення заставної.
У заставній обов'язково мають міститися такі реквізити:
1)слово «заставна» як складова частина назви документа та визначення про зобов'язання боржника виконати перед іпотекодержателем у встановлений строк основне зобов'язання;
2) для іпотекодавця, боржника (якщо він є відмінним від іпотекодавця) та іпотекодержателя — юридичних осіб:
резидентів — найменування, місцезнаходження та ідентифікаційний код в Єдиному державному реєстрі підприємств та організацій України;
нерезидентів — найменування, юридична адреса та держава, де зареєстрована особа;
для іпотекодавця, боржника (якщо він є відмінним від іпотекодавця) та іпотекодержателя — фізичних осіб:
громадян України — прізвище, ім'я, по батькові, адреса постійного місця проживання та індивідуальний ідентифікаційний номер у Державному реєстрі фізичних осіб — платників податків та інших обов'язкових платежів;
іноземців, осіб без громадянства — прізвище, ім'я, по батькові (за наявності), адреса їх постійного місця проживання за межами України;
3) посилання на реквізити іпотечного договору та договору, що обумовлює основне зобов'язання;
4) опис предмета іпотеки, достатній для його ідентифікації, та/або його реєстраційні дані;
5) зміст та розмір основного зобов'язання, строк і порядок його виконання;
6) спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки, якщо він передбачений іпотечним договором;
7) відмітка про реєстраційний номер, дату та місце державної реєстрації обтяження нерухо­мого майна іпотекою (цей реквізит вноситься держателем відповідного державного реєстру).
За згодою між іпотекодавцем та іпотекодержателем заставна може містити інші положен­ня, які відтворюють зміст основного зобов'язання та іпотеки. Якщо зміст заставної не відповідає положенням іпотечного договору чи договору, який обумовлює основне зобов'язання, положення заставної мають перевагу.
Заставна підписується іпотекодавцем та боржником, якщо він є відмінним від іпотекодавця. Іпотекодавець, боржник, якщо вони — юридичні особи, засвідчують підпис уповноваженої особи печаткою.
Відповідно до ст. 31 Закону України «Про іпотеку» заставні можуть забезпечувати випуск іпотечних цінних паперів — іпотечних облігацій та іпотечних сертифікатів. Емітентом іпотечних цінних паперів можуть бути банки та інші фінансові установи, які мають право на провадження такого виду діяльності відповідно до закону. Порядок випуску та обігу іпотечних облігацій цінних паперів встановлюється Законом України від 22 грудня 2005 р. «Про іпотечні облігації». Відповідно до цього Закону іпотечнимиоблігаціями є облігації, виконання зобов'язань емітента за якими забезпечене іпотеч­ним покриттям у порядку, встановленому цим Законом. Іпотечні облігації є іменними цінними паперами. Іпотечна облігація засвідчує внесення грошових коштів її власником і підтверджує зобов'язання емітента відшкодувати йому номінальну вартість даної облігації та грошового доходу в порядку, встановленому цим Законом та проспектом емісії, а в разі невиконання емітентом зобов'язань за іпотечною облігацією надає її власнику право задо­вольнити свою вимогу за рахунок іпотечного покриття.
З гідно із Законом «Про іпотечні облігації» можуть випускатися такі види останніх:
1) звичайні іпотечні облігації;
2) структуровані іпотечні облігації.
Емітентом звичайних іпотечних облігацій є іпотечний кредитор, що несе відповідальність за виконання зобов'язань за такими іпотечними облігаціями іпотечним покриттям та всім іншим своїм майном, на яке відповідно до законодавства може бути звернено стягнення.
Емітентом структурованих іпотечних облігацій є спеціалізована іпотечна установа, яка несе відповідальність за виконання зобов'язань за такими іпотечними облігаціями лише іпотечним покриттям.
Іпотечний сертифікат — іпотечний цінний папір, забезпечений іпотечними активами або іпотеками. Іпотечні сертифікати мають строк обігу, сертифікати з фіксованою дохідністю — номінальну вартість, сертифікати участі — частку консолідованого іпотечного боргу, що припадає на один сертифікат. Номінальна вартість та строк обігу сертифікатів одного випуску мають бути однаковими. Номінальна вартість може бути встановлена в національній валюті з урахуванням інфляційного застереження.
Процедура емісії та обігу іпотечних сертифікатів встановлена статтями 16—25 Закону України «Про іпотечне кредитування, операції з консолідованим іпотечним боргом та іпотечні сертифікати» від 19 червня 2003 р.
4.Похідні цінні папери, механізм випуску та обігу яких пов'язаний з правом на придбання чи продаж протягом строку, встановленого договором, цінних паперів, інших фінансових та (або)товарних ресурсів.
Одним із видів похідних цінних паперів є дериватив, поняття якого визначено у Законі України «Про оподаткування прибутку підприємств» (у редакції від 22 травня 1997 p.).
Дериватив— стандартний документ, що засвідчує право та/або зобов'язання придбати або продати цінні папери, матеріальні або нематеріальні активи, а також кошти на визначених ним умовах у майбутньому.
Стандартна (типова) форма деривативів та порядок їх випуску та обігу встановлюються законодавством. Зокрема, постановою КМУ від 19 квітня 1999 р. № 632 затверджено Положення про вимоги до стандартної (типової) форми деривативів.
До деривативів належать:
А) форвардний контракт — стандартний документ, який засвідчує зобов'язання особи придбати (продати) цінні папери, товари або кошти у визначений час та на визначених умовах у майбутньому, з фіксацією цін такого продажу під час укладення контракту. При цьому будь-яка сторона форвардного контракту має право відмовитися від його виконання виключно за наявності згоди іншої сторони контракту або у випадках, визначених цивільним законодавством. Претензії щодо невиконання або неналежного виконання форвардного контракту можуть пред'являтися виключно емітенту такого контракту. Продавець форвардного контракту не може передати (продати) зобов'язання за цим контрактом іншим способом без згоди покупця контракту. Покупець форвардного контракту має право без погодження з іншою стороною контракту в будь-який момент до закінчення строку дії (ліквідації) цього контракту продати його будь-якій іншій особі, включаючи продавця такого контракту;
б) ф'ючерсний контракт — стандартний документ, який засвідчує зобов'язання придбати (продати) цінні папери, товари або кошти у визначений час та на визначених умовах у майбутньому, з фіксацією цін на момент виконання зобов'язань сторонами контракту. При цьому будь-яка сторона ф'ючерсного контракту має право відмовитися від його виконання виключно за наявності згоди іншої сторони контракту або у випадках, визначених цивільним законодавством. Покупець ф'ючерсного контракту має право продати такий контракт протягом строку його дії іншим особам без погодження умов продажу з продавцем контракту
в) опціон — стандартний документ, який засвідчує право придбати (продати) цінні папери (товари, кошти) на визначених умовах у майбутньому, з фіксацією ціни на час укладення такого опціону або на час такого придбання за рішенням сторін контракту. Перший продавець опціону (емітент) несе безумовне та безвідкличне зобов'язання щодо продажу цінних папе­рів (товарів, коштів) на умовах укладеного опціонного контракту. Будь-який покупець опціону має право відмовитися у будь-який момент від придбання таких цінних паперів (товарів, коштів). Претензії щодо неналежного виконання або невиконання зобов'язань опціонного контракту можуть пред'являтися виключно емітенту опціону. Опціон може бути проданий без обмежень іншим особам протягом строку його дії.
Відповідно до виду цінностей деривативи поділяються на:
а) фондовий дериватив — стандартний документ, який засвідчує право продати та/або купити цінний папір на обумовлених умовах у майбутньому. Правила випуску та обігу фондових деривативів затверджені рішенням ДКЦПФР від 24 червня 1997 р. № 13;
б) валютний дериватив — стандартний документ, який засвідчує право продати та/або купити валютну цінність на обумовлених умовах у майбутньому. Правила випуску та обігу валютних деривативів затверджені постановою НБУ від 7 липня 1997 р. № 216;
в) товарний дериватив — стандартний документ, який засвідчує право продати та/або купити біржовий товар (крім цінних паперів) на обумовлених стандартних умовах у майбутньому. Правила випуску та обігу товарних деривативів установлюються органом, на який покладаються функції регулювання товарного біржового ринку. Так, наказом Міністерства аграрної політики України від 10 липня 2002 р. № 186 затверджено пілотний проект «Правила випуску та обігу товарних деривативів на Придніпровській товарній біржі».
5. Товаророзпорядчі цінні папери, які надають їх держателю право розпоряджатися майном, вказаним у цих документах. Товаророзпорядчими документами є коносамент і складське свідоцтво.
Коносамент є товаророзпорядчим документом, що посвідчує право його утримувача розпоряджатися зазначеним у коносаменті вантажем і отримати вантаж після завершення перевезення. Коносамент головним чином застосовується при здійсненні морських перевезень і є доказом прийому перевізником вантажу, зазначеного у коносаменті. Реквізити коносамента визначені ст. 138 Кодексу торговельного мореплавства України (далі — КТМ). Передача коносамента здійснюється з дотриманням таких правил: 1) іменний коносамент може передаватися за іменними передаточними написами або в іншій формі з дотриманням правил, установлених для передачі боргової вимоги; 2) ордерний коносамент може передавати:з іменними або бланковими передаточними написами; 3) коносамент на пред'явника може передаватися шляхом простого вручення (ст. 140 КТМ).
Складські свідоцтва — це товаророзпорядчі складські документи на пред'явника або іменні, що посвідчують право власності на товар, який зберігається на сертифікованому складі.Складські свідоцтва бувають двох видів — прості складські свідоцтва і подвійні складські свідоцтва.
Просте складське свідоцтво видається на пред'явника. У простому складському свідо­цтві зазначаються відомості згідно із ст. 962 ЦК.
Подвійне складське свідоцтво складається з двох частин — складського свідоцтва та за­ставного свідоцтва (варанта), які можуть бути відокремлені одне від одного.
Подвійне складське свідоцтво є іменним. У кожній з двох частин останнього зазначають­ся відомості згідно із ст. 962 ЦК, а саме:
1) найменування та місцезнаходження товарного складу, що прийняв товар на зберігання;
2) номер свідоцтва за реєстром товарного складу;
3) найменування юридичної особи або ім'я фізичної особи, від якої прийнято товар на збе­рігання, її місцезнаходження або місце проживання;
4) найменування і кількість прийнятого на зберігання товару — число одиниць та (або) то­варних місць та (або) міра (вага, об'єм) товару;
5) строк, на який прийнято товар на зберігання, або вказівка на те, що товар прийнято на зберігання до запитання;
6) розмір плати за зберігання або тарифи, на підставі яких вона обчислюється, і порядок її сплати;
7) дата видачі свідоцтва.
Кожна з двох частин подвійного складського свідоцтва має містити підпис уповноваженої особи та печатку товарного складу (ч. 2 ст. 962 ЦК).
Відносини, пов'язані з оформленням, видачею, погашенням простих і подвійних склад­ських свідоцтв, порядок їх реєстрації, правові, економічні та організаційні умови функціону­вання цих документів під час зберігання товарів на товарних складах, регулюються Законом України «Про сертифіковані товарні склади та прості і подвійні складські свідоцтва» від 23 грудня 2004 р.
Законом можуть визначатися також інші групи цінних паперів (ч. 1 ст. 195 ЦК).
3. За формою випуску цінні папери поділяються на:
— цінні папери на пред'явника (права, посвідчені цим цінним папером, належать пред'яв­никові);
— іменні (права, посвідчені цим цінним папером, належать особі, зазначеній у цінному папері);
— ордерні (права, посвідчені цим цінним папером, належать особі, яка зазначена в остан­ньому і може сама здійснити ці права або призначити своїм розпорядженням (наказом) іншу уповноважену особу). Тобто ордерний цінний папір уже заздалегідь передбачає можливість подальшого відчуження. Класичним прикладом ордерного цінного папера є переказний век­сель (тратта).
4. Правовий режим цінних паперів встановлюється, крім ГК, іншими законами (ЦК, зако­нами України «Про цінні папери та фондовий ринок», «Про державне регулювання ринку цінних паперів в Україні», «Про Національну депозитарну систему та особливості електрон­ного обігу цінних паперів в Україні» тощо).
Цінні папери можуть бути використані суб'єктом господарювання для здійснення розра­хунків, а також як застава для забезпечення платежів і кредитів.
Суб'єкт господарювання може використовувати цінні папери (вексель) для здійснення розрахунків. Порядок застосування форм розрахунків визначається Законом України «Про платіжні системи та переказ грошей в Україні» від 6 жовтня 2004 р. та нормативно-правовими актами НБУ.
Цінні папери можуть бути використані також як застава для забезпечення платежів і кредитів. Особливості застави цінних паперів встановлені, зокрема, положеннями розд. VI За­кону України «Про заставу» від 2 жовтня 1992 р.
Крім цього, ч. 1 ст. 86 ГК та інші норми чинного законодавства (наприклад, ч. 1 ст. 13 Закону України «Про господарські товариства», ч. 1 ст. 10 Закону України «Про інститути спільного інвестування (пайові та корпоративні інвестиційні фонди)», Закон України «Про страхування») встановлюють можливість використання (іноді з певними обмеженнями) цін­них паперів для формування статутних фондів господарських товариств.