Трудовий договір

Трудовий договір є угодою між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов'язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядку, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов'язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Працівник має право реалізувати свої здібності до продуктивної і творчої праці шляхом укладення трудового договору на од¬ному або одночасно на декількох підприємствах, установах, організаціях, якщо інше не передбачено законодавством, колективним договором або угодою сторін.

Особливою формою трудового договору є контракт, в якому строк його дії, права і відповідальність сторін (у тому числі матеріальна), умови матеріального забезпечення і організації праці працівника, умови розірвання договору, в тому числі дострокового, можуть встановлюватись угодою сторін. Сфера застосування контракту визначається законами України.
(Стаття 21 із змінами, внесеними згідно із Законами № 871-12 від 20.03.91, №263/95-ВР від 05.07.95; № 1356-X1Vвід 24.12.99)
і. Частина перша коментованої статті дає легальне визначення поняття трудового договору та його сторін. В угоді про виконання роботи волевиявленням і самозобов'язанням працівника абстрактні права і обов'язки, що випливають із права на працю, перетворюються на конкретні права і обов'язки працівника і підприємства, установи, організації.
2. Однією із сторін трудового договору є працівник. Не допускається прийняття на роботу осіб, яким не виповнилося шістнадцять років (ст. 188 КЗпП). У виключних випадках, за згодою одного з батьків або особи, яка його замінює, можуть прийматись на роботу особи, які досягли п'ятнадцяти років.
Для підготовки молоді до продуктивної праці допускається прийняття на роботу учнів загальноосвітніх шкіл, професійно-технічних і середніх спеціальних закладів для виконання легкої роботи, що не завдає шкоди здоров'ю і не порушує процесу навчання, у вільний від навчання час при досягненні ними чотирнадцятирічного віку. Для такої роботи також повинна бути згода одного з батьків або особи, що його замінює.
Осіб молодше вісімнадцяти років не дозволяється приймати на важкі роботи і на роботи з шкідливими або небезпечними умовами праці, а також на підземні роботи.
3.  Забороняється застосування праці жінок на важких роботах і на роботах з шкідливими умовами праці, а також на підземних роботах, крім деяких підземних робіт (нефізичних робіт або робіт по санітарному та побутовому обслуговуванню).
Забороняється також перенесення і пересування жінками важких речей, які перевищують встановлені для них граничні норми.
4. Другою стороною трудового договору за змістом коментованої статті є власник або уповноважений ним орган чи фізична особа. Працівник, якого приймають на роботу, укладає трудовий договір з власником тоді, коли власник безпосередньо управляє своїм майном без створення юридичної особи. Відповідно до ст. 7 Закону України «Про власність» від 7 лютого 1991 р. та ст. 32 Цивільного кодексу України в редакції Закону від 5 травня 1993 р. засновник юридичної особи або власник її майна не відповідають за зобов'язаннями юридичної особи, як і юридична особа не відповідає за зобов'язаннями власника або засновника, крім випадків, передбачених законодавчими актами або установчими документами юридичної особи.
Тому у разі створення власника підприємства, установи, організації як юридичної особи трудовий договір укладається саме з цією юридичною особою.
5. Уповноважений власником орган на управління майном і виробничим процесом не виступає стороною трудового догово-
ру. Це особливо проявляється при застосуванні праці на базі державної власності.
Керує підприємством, установою, організацією директор, начальник, управляючий, завідувач тощо. Ці службові особи наділені широкими правами, організовують усю роботу по управлінню на основі принципу єдиноначальності. Керівник представляє своє підприємство чи організацію в усіх установах, укладає трудові і колективні договори, відкриває рахунки в банках, видає накази по підприємству, вживає заходів із заохочення і притягує працівників до дисциплінарної та матеріальної відповідальності, приймає на роботу і звільняє з роботи будь-яких працівників даного підприємства. Система заходів, спрямованих на більш ефективне використання засобів виробництва з метою одержання максимального прибутку, становить управління сучасним ви¬робництвом.
Але уповноважений власником на управління орган укладає договори не від свого імені, не від імені власника, а від імені юридичної особи — підприємства, установи, організації. Уповноважена власником на управління службова особа — це по суті керівник адміністрації. Саме термін «адміністрація» застосовувався в усіх нормативних актах законодавства про працю до внесення 20 березня 1991 р. змін до Кодексу законів про працю України. Службові особи, які входять до адміністрації і здійснюють управління підприємствами, установами, організаціями в межах наданих ним прав, самі перебувають з власником у відносинах найму, поряд з іншими найманими працівниками входять до складу трудового колективу даного підприємства, установи, організації. їх відмінність від інших працівників полягає в тому, що в силу свого службового стану і виконуваної трудової функції ці особи несуть відповідальність за здійснення виробничого процесу. Але суб'єктом трудових правовідносин з працівниками упов¬новажений власником орган не виступає. При наявності у працівників майнових претензій вони пред'являються не до уповноваженого власником органу на управління, а до підприємства, установи, організації.
6. Обумовлену трудовим договором роботу, що зобов'язується виконувати працівник, прийнято називати трудовою функцією.
Професія є широкою сферою трудової діяльності, що відображає галузевий або родовий поділ праці, в якій працівник може
застосовувати свої трудові здібності відповідно до наявних у нього знань, навичок та вміння. Виконання роботи за певною професією вимагає спеціалізації професійних навичок або знань за якимось визначеним профілем. Тому виконувана робота за однією професією може мати різні спеціальності.
Спеціальність є частиною трудової діяльності в межах певної професії, що найбільш глибоко та всебічно опанована працівником. Спеціальність є основною ознакою, що характеризує трудову функцію працівника, оскільки вона містить у собі спеціалізацію працівників за професіями із специфікою роботи в умовах певного виду діяльності. Однак сама по собі спеціальність працівника не завжди визначає ту конкретну роботу, для виконання якої він був найнятий. Необхідно враховувати також кваліфікацію працівника.
Кваліфікація — це рівень теоретичних та практичних знань за відповідною професією та спеціальністю, який відповідає тарифному розряду, класу, категорії, вченому ступеню тощо. Кваліфікаційний розряд дозволяє власнику або уповноваженому ним органу доручати працівнику роботу відповідної складності.
Водночас присвоєний працівникові розряд, клас або категорія визначає обсяг деяких істотних правомочностей працівника, таких як розмір тарифної ставки. Коло трудових обов'язків працівника та їх кваліфікаційні характеристики є в тарифно-кваліфікаційних довідниках та в деяких нормативних актах.
Конкретний зміст, обсяг та порядок виконання роботи на конкретному робочому місці встановлюються на підприємстві технологічними картками, робочими інструкціями та іншими нормативними актами, в тому числі локальними.
Трудова функція службовців визначається найменуванням посад, які передбачені структурою і штатним розписом державного органу чи підприємства, установи, організації.
Посада характеризується певним колом службових обов'язків, повноважень і відповідальністю, що настає в разі невиконання обов'язків. У найменуванні посади знаходить свій вираз поділ праці, що склався у певній галузі, на підприємстві чи в установі.
Трудові обов'язки службовців конкретизуються в посадових інструкціях, що розробляються та затверджуються на підприємствах за погодженням з профспілковим органом на основі галузевих посадових інструкцій і положень про відділи та служби під-приємства, галузевих кваліфікаційних характеристик, положень про окремі категорії працівників.
7. Місце роботи, як правило, визначається місцем знаходження підприємства як сторони трудового договору. Залежно від структурної організації підприємства працівник може бути використаний на роботі в будь-якому структурному підрозділі. Але коли структурні підрозділи знаходяться поза межами певної адміністративно-територіальної одиниці, де укладався трудовий договір, то місце роботи обов'язково повинно бути конкретизованим.