Технічне регулювання у сфері господарювання

Стаття 15. Технічне регулювання у сфері господарювання
1. У сфері господарювання застосовуються:
технічні регламенти;
стандарти;
кодекси усталеної практики;
класифікатори;
технічні умови.
2. Застосування стандартів чи їх окремих положень є обов'язковим для суб'єктів господарювання, якщо на стандарти є посилання в технічних регламентах;
учасників угоди (контракту) щодо розроблення, виготовлення чи постачання продук­ті; якщо в ній (ньому) є посилання на певні стандарти;
виробника чи постачальника продукції, якщо він склав декларацію про відповідність продукції певним стандартам чи застосував позначення цих стандартів у її маркуванні.
3. У разі виготовлення продукції на експорт, якщо угодою (контрактом) визначено інші вимоги, ніж ті, що встановлено технічними регламентами, дозволяється застосування положень угоди (контракту), якщо вони не суперечать законодавству України в частині вимог до процесу виготовлення продукції, її зберігання та транспортування на території України.
(стаття 15 в редакції Закону № 3164-IVвід 01.12.2005)
1. Стандартизація та сертифікація є специфічними засобами регулювання господарської діяльності і водночас складовими національної системи технічного регулювання. Необхідність реформування стандартизації і сертифікації стала однією з визначальних умов для вступу України до Світової організації торгівлі, зокрема, в частині гармонізації правових та організаційних засад стандартизації та підтвердження відповідності в Україні вимогам Угоди щодо технічних бар'єрів у торгівлі.
Відповідно до частини другої ст. 92 Конституції України порядок встановлення державних стандартів визначається виключно законами України. Правові засади стандартизації в Україні викладені у законах України «Про стандартизацію» та «Про стандарти, технічні регламенти та процедури оцінки відповідності».
Сутність стандартизації полягає у встановленні правил, загальних принципів та характе­ристик для загального і багаторазового застосування з метою захисту життя, здоров'я та майна людини, охорони довкілля та усунення загрози для національної безпеки. Крім того, метою стандартизації є створення умов для раціонального використання всіх видів націо­нальних ресурсів та відповідності продукції, процесів та послуг їх функціональному призна­ченню, сприяння науково-технічному прогресу та міжнародному співробітництву, а також створення умов для усунення невиправданих технічних перешкод у міжнародній торгівлі.
У процесі стандартизації видаються нормативні документи: технічні регламенти, стан­дарти, кодекси усталеної практики, класифікатори та технічні умови.
Технічним регламентом є закон України або нормативно-правовий акт, прийнятий КМУ, в якому визначено характеристики продукції або пов'язані з нею процеси чи способи вироб­ництва, а також вимоги до послуг, у тому числі відповідні положення, дотримання яких є обов'язковим.
Відповідність введених в обіг в Україні продукції, процесів та послуг технічним регла­ментам є обов'язковою.
Стандартом є розроблений у встановленому законом порядку нормативний документ, що закріплює для загального і багаторазового застосування правила, загальні принципи або ха­рактеристики, що стосуються діяльності чи її результатів, з метою досягнення оптимального ступеня впорядкованості у певній галузі.
Класифікація стандартів здійснюється залежно від статусу органу стандартизації, що приймає чи схвалює стандарти, та рівня, на якому здійснюється стандартизація. Залежно від статусу органу стандартизації, що приймає чи схвалює стандарти, розрізняють: національні стандарти, кодекси (зводи правил) усталеної практики та класифікатори, прийняті чи схвале­ні центральним органом виконавчої влади у сфері стандартизації, видані ним каталоги та ре­єстри загальнодержавного застосування; стандарти, кодекси (зводи правил) усталеної прак­тики та технічні умови, прийняті чи схвалені іншими органами та організаціями, що займаються питаннями стандартизації, а також видані ними каталоги.
Національним стандартом є державний стандарт України, прийнятий центральним орга­ном виконавчої влади у сфері стандартизації та доступний для широкого кола користувачів. Національний (державний) стандарт має міжгалузеве значення.
Кодексом усталеної практики (зводом правил) є нормативний документ, що містить прак­тичні правила чи процедури проектування, виготовлення, монтажу, технічного обслугову­вання, експлуатації обладнання, конструкцій чи виробів.
Класифікатором є нормативний документ, в якому систематизовано, за певним критерієм, об'єкти стандартизації у певній сфері господарювання.
Технічними умовами є нормативний документ, що встановлює технічні вимоги, яким ма­ють відповідати продукція, процеси чи послуги. Кодекс усталеної практики (звід правил), класифікатор та технічні умови можуть бути стандартом, частиною стандарту або окремим документом.
Стандартизація в Україні здійснюється за пріоритетності прямого впровадження міжна­родних і регіональних стандартів та дотримання міжнародних та європейських правил і проце­дур стандартизації.
Міжнародні стандарти розробляються та приймаються в рамках Міжнародної організації стандартизації (ІСО) та Міжнародної електротехнічної комісії (МЕК).
Згідно зі ст. 56 Угоди про партнерство та співробітництво між Україною і Європейськими Співтовариствами, що набрала чинності 1 березня 1998 року, Україна взяла зобов'язання сприяти застосуванню технічних правил Співтовариства та європейських стандартів, що приймаються Європейським комітетом стандартизації (СЕН) та Європейським комітетом стандартизації в електротехніці (СЕНЛЕК). Передбачається, що питання наближення укра­їнського законодавства до законодавства ЄС у сфері стандартизації стануть невід'ємною частиною нового базового договору між Україною та Європейським Союзом.
В Україні міжнародні (регіональні) стандарти та стандарти інших держав, якщо їх вимоги не суперечать законодавству України, можуть бути застосовані шляхом посилання на них у національних та інших стандартах.
2. За загальним правилом стандарти застосовуються на добровільних засадах. Однак законодавецьвстановлює обов'язкові випадки застосування стандартів чи їх окремих положень. Наприклад, якщо технічний регламент містить посилання на стандарт, усі суб'єкти господарювання зобов'язані застосовувати такий стандарт.
Обов'язковими для виконання органами державної влади, органами місцевого самоврядування та суб'єктами господарювання незалежно від форми власності є вимоги, встановлені стандартами щодо: захисту життя, здоров'я та майна людини; захисту тварин, рослин; охорони довкілля; захисту національної безпеки; запобігання недобросовісній конкуренції.
Інші вимоги стандартів визнаються обов'язковими у договірних відносинах або за наявностівідповідного посилання на стандарти у технічній документації виробника (постачальника)продукції, а також виконавця певних послуг. Такі вимоги можуть ставитися щодо: основних споживчих (експлуатаційних) характеристик продукції та методів їх контролю; пакування, транспортування, зберігання та утилізації продукції; правил та норм оформлення технічної документації; метрологічних правил і норм тощо. Виробник чи постачальник продукції має право добровільно підтверджувати відповідність продукції національним стандартам у порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади у сфері стандартизації. У разі складення декларації або зазначення стандартів у маркуванні продукції стандарти чи їх окремі положення застосовуються в обов'язковому порядку при її виробництві, постачанні.
Відповідність продукції вимогам стандартів підтверджується шляхом випробувань за правилами та процедурами обов'язкової та добровільної сертифікації. У разі засвідчення відповідності продукції вимогам стандартів їх застосування є обов'язковим.
3. Стандарти чи їх окремі положення застосовуються на добровільних засадах до продукції українського виробництва, що виготовляється на експорт, але лише за умови, що положення відповідної угоди (контракту) між суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності не суперечать законодавству України у частині вимог до процесу виготовлення продукції, її зберігання та транспортування на території України. У такий спосіб забезпечується пріоритет споживача, тобто допускається виготовлення та постачання продукції за кордон відповідно до вимог міжнародних, регіональних, національних та інших стандартів держави, в якій зареєстрова­но замовника продукції.