Судово-психологічна експертиза

Судово-психологічна експертиза
Об'єктом дослідження судово-психологічних експертів є психологічні прояви людини, що не виходять за межі норми, тобто такі, які не викликають сумніву в її психічній повноцінності. Судово-психологічна експертиза встановлює такі особливості психічної діяльності та їх прояви у поведінці особи, які мають юридичне значення і зумовлюють певні правові наслідки.
Судово-психологічна експертиза призначається на стадії попереднього і судового слідства у кримінальних та цивільних справах підозрюваним, обвинуваченим, свідкам, потерпілим, позивачам і відповідачам різного віку. Об'єктом експертизи є особи, визнані судово-психіатричною експертизою осудними.
Судово-психологічна експертиза може бути складовою комплексного експертного дослідження, якщо перед слідством чи судом постають питання, вирішення яких потребує синтезування спеціальних знань з різних галузей науки (психолого-психіатрична, психолого-медико-психіатрична, медико-психологічна, психолого-автотехнічна, психо-лого-почеркознавча та психолого-лінгвістична експертизи).
Історичний шлях становлення судово-психологічної експертизи в Україні розпочинався з 1902 р. — з першої праці В. Бехтєрєва, вперше присвяченої судово-психологічному експериментальному дослідженню. Згодом 1907 р. з ініціативи В. Бехтєрєва і Д. Дриля в Росії було створено Психоневрологічний інститут, де вперше викладається курс судово-психологічної експертизи.
У 1925 р. було створено Державний інститут з вивчення злочинності та злочинців, де розроблялися наукові засади юридичної психології та психологічної експертизи. Крім того, у Москві, Ленінграді, Києві, Харкові, Мінську, Баку та в інших містах працювали спеціальні кабінети з вивчення особистості злочинця.
У 1929 р. А. Брусиловський у праці "Судово-психологічна експертиза. ІЇ предмет, методика та межі", яка вийшла друком у Харкові, здійснив повний аналіз досвіду судово-психологічної експертної діяльності.
Упродовж 1928-1929 рр. точилися обговорення методологічних помилок при дослідженні особистості злочинця і причин злочинності. Різка критика цих помилок призвела до припинення досліджень з багатьох напрямів юридичної психології, у тому числі й судово-психологічної експертизи. З цього часу припинили існувати численні лабораторії і бюро судово-психологічних експертиз, а провідні на той час юристи вважали за неможливе використовувати в судовій практиці психологію як ненауковий і суб'єктивний метод. У цьому зв'язку подальший розвиток судово-психологічної експертизи унеможливився.
Всередині 60-х років XX ст. розпочався наступний етап розвитку судово-психологічної експертизи, яка в цей період переживала своє друге народження. Так, у 1965-1966 рр. розпочато викладання спеціальних курсів юридичної та судової психології в юридичних вищих закладах освіти країни, але офіційне визнання судово-психологічна експертиза отримала тільки в 1968 р. Тоді Верховний Суд СРСР своєю постановою підтвердив доцільність залучення до участі в судовому процесі спеціалістів у галузі психології як експертів у справах про злочини неповнолітніх для визначення можливості неповнолітніх, які мають ознаки розумової відсталості, усвідомлювати свої дії та керувати ними.
У 1980 р. Прокуратурою СРСР було розроблено і прийнято методичний лист "Призначення та проведення судово-психологічної експертизи", який став нормативною базою для активного впровадження цього виду експертного дослідження у кримінальний процес.
Основне завдання судово-психологічної експертизи полягає у визначенні у підекспертного індивідуально-психологічних особливостей, рис характеру; основних властивостей особистості; мотивотвірних чинників психічного життя і поведінки; емоційних реакцій і станів; закономірностей перебігу психічних процесів, рівня їх розвитку та
специфічних ознак.
До підстав призначення судово-психологічної експертизи належать такі:
• наявність особливостей, що свідчать про надмірну неврівноваженість, емоційність, жорстокість, агресивність, покірність, навіюваність, нерішучість тощо;
• тривале перебування у стані тривоги, емоційного напруження. Фрустрації

• відставання рівня психічного розвитку від вікової норми;
• наявність хронічних або невиліковних соматичних захворювань;
• наявність конфліктних відносин з рідними і оточенням перед вчиненням самогубства;
• наявність ситуації або окремих ознак поведінки, що може свідчити про можливість вчинення злочину у стані фізіологічного афекту;
• невідповідність встановлених мотивів злочину характеру вчиненого;
• невідповідність поведінки меті й мотивам вчиненого діяння;
• відмінність поведінки обвинуваченого, свідка, потерпілого від традиційної, властивої для відповідної вікової або статевої групи людей;
• суперечності у свідченнях потерпілого, свідка, що не збігаються з характером ситуації та іншими даними.
Важливим моментом при призначенні судово-психологічної експертизи е чітке визначення її компетенції, можливостей і меж. До питань, які не можуть бути вирішені психологічною експертизою, оскільки не входять до її компетенції, належать:
• питання права (винність або невинність обвинуваченого, визначення форми провини, мотиву, мети і наміру злочину);
• загальна моральна оцінка особистості та діянь обвинувачених, підозрюваних, потерпілих;
• висновок щодо достовірності чи недостовірності показань обвинувачених, підозрюваних, свідків, потерпілих;
• питання, які неможливо вирішити на сучасному рівні розвитку психологічної науки (телепатія, ясновидіння, психокінез, пара-діагностика тощо).
Рівень сучасних психологічних наукових знань дає можливість вирішувати такі питання, що постають на стадії попереднього та судового слідства у кримінальних і цивільних справах.
• Які індивідуально-психологічні особливості підекспертного зумовили характер його протиправних дій?
• Чи могли індивідуально-психологічні особливості підекспертного істотно вплинути на його поведінку під час вчиненням ним протиправних дій?
• Чи має підекспертний індивідуально-психологічні особливості, що істотно могли вплинути на характер показань у справі?
Які психологічні особисті якості та основні мотиваційні чинники поведінки мас підекспертна особа? Як вони пов'язані з обставинами, що досліджуються у справі?
Які особливості мають психологічні чинники сексуально-насильницької поведінки підекспертного у справах про статеві злочини? Як сімейна ситуація, виховна поведінка здійснюваного батьками виховного процесу, мотиваційні чинники, індивідуально-психологічні особливості батьків вплинули на емоційний стан, психічний розвиток та відчуття безпечності дитини? Чи залежить оцінка дитиною сімейної ситуації від впливу з боку батьків та інших дорослих?
Чи наявні у підекспертного зміни емоційного стану, індивідуально-психологічні прояви, що перешкоджають активному соціальному функціонуванню його як особистості й виникли через певні обставини?
Чи здатний підекспертний. з огляду на його вікові особливості, емоційний стан, індивідуально-психологічні особливості, рівень розумового розвитку та умови мікросоціального середовища (залежність, погроза, омана тощо) усвідомлювати реальний сенс власних дій і повною мірою свідомо керувати і передбачати їх наслідки?
Чи здатний підекспертний, з огляду на його емоційний стан,
індивідуально-психологічні особливості, рівень розумового
розвитку правильно сприймати обставини, що мають значення
для справи, і давати про них відповідні свідчення?
Чи істотно вплинули індивідуально-психологічні особливості та
емоційний стан підекспертного на його поведінку в аварійній
ситуації"?
Чи перебував підекспертний у момент скоєння протиправних дій в емоційному стані і в якому саме (сильний страх, пригніченість, розгубленість, відчай, емоційний стрес, фрустрація тощо), що значно вплинуло на його свідомість і поведінку під час виконання ним своїх службових обов'язків?
Чи перебував підекспертний на момент вчиненням протиправних дій у стані фізіологічного афекту (сильного душевного хвилювання)?
В якому емоційному стані перебувала особа в період, який передував її самогубству?
• Чи виник емоційний стан підекспертного в період самогубства внаслідок дій обвинуваченого?
• Чи здатний підекспертний з огляду на рівень його розумового розвитку, індивідуально-психологічні особливості та емоційний стан, правильно розуміти характер і значення вчинених щодо нього дій і чинити опір (у справах про статеві злочини)?
• Чи здатний підекспертний з огляду на рівень його розумового розвитку, індивідуально-психологічні особливості розуміти характер і фактичний зміст власних дій, керувати ними і передбачати їх наслідки?
• Чи має підекспертний відхилення у психічному розвитку, які не є проявами психічного захворювання? Якщо має, то які їх ознаки?
• Чи вплинули та як індивідуальні властивості психічних процесів підекспертного (сприймання, пам'ять, мислення, увага, емоції, воля, інтелект) на адекватність сприйняття особливостей і змісту ситуації, на її відтворення у свідченнях?
Нині залишається багато невирішених проблем судово-психологічної експертизи, серед яких основними є неможливість визначення конкретного психологічного мотиву особистісній діяльності; складність виявлення змісту та ієрархії мотивації особистості; визначення впливу сильних потрясінь на можливість повною мірою усвідомлювати значення своїх дій або керувати ними; психологічні проблеми конфліктів, віктимних типів особистості та суїцидології; удосконалення психолого-автотехнічної, психолого-почеркознавчої та психолого-лінгвістичної експертиз.