Суб'єкти страхової діяльності у сфері господарювання

Стаття 353.Суб'єкти страхової діяльності у сфері господарювання
1.Суб'єкти господарювання — страховики здійснюють страхову діяльність за умови одержання ліцензії на право проведення певного виду страхування. Страховик має право займатися лише тими видами страхування, які визначені в ліцензії.
2.Предметом безпосередньої діяльності страховика може бути лише страхування, перестраховування та фінансова діяльність, пов'язана з формуванням, розміщенням страхових резервів та управлінням ними. Допускається здійснення вказаних видів діяльності у вигляді надання послуг для інших страховиків за договорами про спільну діяльність.
3.Страхувальниками у цьому Кодексі визначаються учасники господарських відно­син, які уклали договори страхування із страховиками або є страхувальниками відпо­відно до закону.
1.Згідно із ст. 2 Закону «Про страхування» страховиками визнаються фінансові установи, які створені у формі акціонерних, повних, командитних товариств або товариств з додатковою відповідальністю відповідно до Закону України «Про господарські товариства», з урахуванням особливостей, передбачених Законом «Про страхування», і одержали у встановленомупорядку ліцензію на здійснення страхової діяльності. Учасників (засновників) страховика повинно бути не менше трьох осіб.
Відповідно до ст. 34 Закону «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» від 12 липня 2001 р., ст. 38 Закону України «Про страхування», розпорядження Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України (Держфінпослуг) <<Про затвердження Ліцензійних умов провадження страхової діяльності» від 28 серпня 3503 р. ліцензування страхової діяльності на території України має обов'язковий характер.
Ліцензування страхової діяльності здійснюється Держфінпослуг, яка видає страховикам ліцензію на проведення певного виду страхування, визначеного статтями 6, 7 Закону «Про страхування».
Після отримання відповідної ліцензії у Держфінпослуг страховик має право здійснювати страхову діяльність на всій території України.
Страховик має право здійснювати страхування через свій відокремлений підрозділ за умови внесення інформації про відокремлений підрозділ до Державного реєстру фінансових установ.
КМУ встановлює розмір плати за видачу ліцензій на провадження конкретних видів стра­хування.
Ліцензії на здійснення страхової діяльності є безстроковими.
Для отримання ліцензії на право здійснення страхової діяльності заявник відповідно до цих Ліцензійних умов подає до Держфінпослуг документи, перелік яких визначено законами України «Про страхування» і «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг».
Заява про видачу ліцензії (копії ліцензії) залишається без розгляду, якщо: підписана особою, яка не має на це повноважень; документи оформлені з порушенням вимог Ліцензійних умов.
Після усунення причин, що були підставою для винесення рішення про залишення заяви про видачу ліцензії без розгляду, заявник може повторно подати заяву про видачу ліцензії, яка розглядається в установленому порядку.
Не пізніше ЗО днів з дня надходження заяви та всіх необхідних документів від заявника держфінпослуг має прийняти рішення про видачу ліцензії або про відмову у її видачі.
Повідомлення про прийняття рішення про видачу ліцензії або відмову у її видачі надсилає­ться (видається) заявникові в письмовій формі протягом трьох робочих днів з дати прийнят­тю відповідного рішення. У рішенні про відмову у видачі ліцензії зазначаються підстави такої відмови.
Підставами для прийняття рішення про відмову у видачі ліцензії є: недостовірність даних І документах, поданих заявником для отримання ліцензії; невідповідність заявника, згідно з поданими документами, Ліцензійним умовам.
Підставою для відмови у видачі юридичній особі ліцензії на проведення страхової діяльності може бути невідповідність поданих документів, що додаються до заяви, вимогам чинного законодавства України. Рішення про відмову у видачі ліцензії може бути оскаржене в судовому порядку.
Підставами для анулювання ліцензії є: заява страховика про анулювання ліцензії; рішення про скасування державної реєстрації страховика; виявлення недостовірних відомостей у до­кументах, поданих страховиком для одержання ліцензії; рішення про застосування заходу впливу; неможливість страховика забезпечити виконання Ліцензійних умов, установлених для страхової діяльності, зокрема початок, відповідно до вимог нормативно-правових актів, процедури ліквідації страховика; нездійснення страховиком страхової діяльності відповідно де виданої ліцензії протягом 12 місяців з дати її видачі.
2. Чинне законодавство України визначає, що предметом безпосередньої діяльності стра­ховика можуть бути лише страхування, перестрахування і фінансова діяльність, пов'язана з нормуванням, розміщенням страхових резервів та їх управлінням.
Дозволяється виконання зазначених видів діяльності у вигляді: надання послуг для інших страховиків на підставі укладених договорів; надання послуг (виконання робіт), якщо це без­посередньо пов'язано із зазначеними видами діяльності; будь-яких операцій для забезпечен­ня власних господарських потреб страховика.
Відповідно до ст. 1 Закону України «Про страхування» страхуванням визнається вид цивільно-правових відносин щодо захисту майнових інтересів фізичних та/або юридичних осіб у разі настання певних подій (страхових випадків), визначених договором страхування або чинним законодавством, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати фізичними та юридичними особами страхових платежів (страхових внесків, страхових пре­мій) і доходів від розміщення коштів цих фондів.
Діяльність з перестрахування регулюється ст. 12 Закону «Про страхування», відповідно до якої перестрахування — це страхування одним страховиком (цедентом, перестрахуваль­ником) на визначених договором умовах ризику виконання частини своїх обов'язків перед страхувальником у іншого страховика (перестраховика) — резидента або нерезидента, який має статус страховика або перестраховика згідно із законодавством країни, в якій він заре­єстрований.
Перестрахування у страховика (перестраховика) — нерезидента здійснюється згідно з ви­могами та в порядку, встановленими КМУ.
Страховик (цедент, перестрахувальник), який уклав з перестраховиком договір про пере­страхування, залишається відповідальним перед страхувальником у повному обсязі згідно з договором страхування.
При здійсненні фінансової діяльності, пов'язаної з формуванням, розміщенням страхових резервів та їх управлінням, кошти страхових резервів мають розміщуватися з урахуванням безпечності, прибутковості, ліквідності, диверсифікованості.
Такі принципи інвестування страхових резервів є загальноприйнятими у світовій практи­ці страхової діяльності .
Безпечність вкладень активів страхової компанії свідчить про мінімальний інвестиційний ризик і може досягатися шляхом диверсифікованості коштів. Що ж до прибутковості активів страховика, то вона має значення при визначенні загального фінансового результату. Адже іноді наприкінці звітного періоду страховик компенсує збитки, пов'язані зі страховою діяль­ністю, за рахунок прибутку від інвестиційної діяльності. Тому в цілому по компанії може до­сягатися позитивний фінансовий результат.
Говорячи про ліквідність активів страхових компаній, мають на увазі можливість опера­тивної конвертації їх у готівкову, за рахунок якої страховик може виконати свої зобов'язання.
Кошти страхових резервів мають бути представлені активами таких категорій:
— грошові кошти на поточному рахунку;
— банківські вклади (депозити);
— валютні вкладення у валюті страхування;
— нерухоме майно;
— акції, облігації, іпотечні сертифікати;
— цінні папери, що емітуються державою;
— права вимоги до перестраховиків;
— інвестиції в економіку України за напрямами, визначеними КМУ;
— банківські метали;
—-кредити страхувальникам-громадянам, які уклали договори страхування життя, в межах викупної суми на момент видачі кредиту та під заставу викупної суми, У цьому разі кредит не може бути видано раніш як через один рік після набрання чинності договором страхуван­ня, і на строк, який перевищує період, що залишився до закінчення дії договору страхування; —-готівка в касі в обсягах лімітів залишків каси, встановлених НБУ, Кошти резервів із страхування життя можуть використовуватися для довгострокового кредитування житлового будівництва, у тому числі індивідуальних забудовників, у порядку, визначеному КМУ,
Страховикам забороняється здійснення інших видів кредитної діяльності. Порядок, умови видачі та розміри кредитів і порядок формування резерву для покриття можливих втрат встановлюються Держфінпослуг за погодженням з НБУ.
3. Згідно з ч. З коментованої статті страхувальниками визнаються учасники господарськихвідносин, які здійснюють господарську діяльність, реалізуючи господарську компетенцією сукупність господарських прав та обов'язків), мають відокремлене майно і несуть відповідальність за своїми зобов'язаннями в межах цього майна, крім випадків, встановлених законодавством, та які уклали із страховиками договори страхування або є страхуваль­никами відповідно до законодавства України (при здійсненні обов'язкових видів страхування)
Страхувальниками згідно з ГК можуть бути:
1) господарські організації — юридичні особи, створені відповідно до ЦК, державні, комунальні та інші підприємства, створені відповідно до ГК, а також інші юридичні особи, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані в установленому законом порядку;
2) громадяни України, іноземці та особи без громадянства, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані відповідно до закону як підприємці.
У разі смерті страхувальника-підприємця, який уклав договір майнового страхування, його права і обов'язки переходять до осіб, які одержали це майно в спадщину. Страховик або будь-хто із спадкоємців має право ініціювати переукладення договору страхування.
З інших випадках права і обов'язки страхувальника-підприємця можуть перейти до іншого громадянина чи юридичної особи лише за згодою страховика, якщо інше не передбачено договором страхування.
У разі смерті страхувальника-підприємця, який уклав договір особистого страхування на користь третіх осіб, його права і обов'язки можуть перейти як до цих осіб, так і до осіб, на яких згідно з чинним законодавством покладено обов'язки щодо охорони прав і законних ін­тересів застрахованих.
У разі визнання судом страхувальника-підприємця недієздатним його права і обов'язки за договором страхування переходять до його опікуна, а дія договору страхування цивільної відповідальності припиняється з часу втрати ним дієздатності.
При визнанні судом страхувальника-підприємця обмежено дієздатним він здійснює свої права і обов'язки страхувальника за договором страхування лише за згодою піклувальника.
Якщо страхувальник—юридична особа припиняється і встановлюються його правонаступники, права та обов'язки страхувальника переходять до останніх.