Страхування у сфері господарювання

Стаття 352. Страхування у сфері господарювання
1. Страхування — це діяльність спеціально уповноважених державних організацій та суб'єктів господарювання (страховиків), пов'язана з наданням страхових послуг юри­дичним особам або громадянам (страхувальникам) щодо захисту їх майнових інтересів у разі настання визначених законом чи договором страхування подій (страхових випад­ків), за рахунок грошових фондів, які формуються шляхом сплати страхувальниками страхових платежів.
2.Страхування може здійснюватися на основі договору між страхувальником і стра­ховиком (добровільне страхування) або на основі закону (обов'язкове страхування).
3.Суб'єкти господарювання з метою страхового захисту їх майнових інтересів мо­жуть створювати товариства взаємного страхування в порядку і на умовах, визначених законодавством.
1. У ч. 1 коментованої статті під страхуванням розуміється особливий вид господарської діяльності з надання страхових послуг шляхом захисту майнових інтересів страхувальників (фізичних або юридичних осіб) за рахунок спеціально створених грошових фондів (страхо­вих резервів), тобто страхова діяльність.
Страхова діяльність в Україні здійснюється виключно страховиками — резидентами України, (ст. 2 Закону України «Про страхування» від 7 березня 1996 p.). Діяльність на страховому ринку України страховиків-нерезидентів допускається за умови проходження ними процедури реєстрації та ліцензування в порядку, визначеному законодавством України про страхування.
У якості майнового (страхового) інтересу в страхуванні законодавство визнає предмет до­говору страхування.
Стаття 4 Закону «Про страхування» та ст. 980 ЦК договору страхування визначає майнові інтереси, що не суперечать закону, пов'язані з: 1) життям, здоров'ям, працездатністю та пен­сійним забезпеченням (особисте страхування); 2) володінням, користуванням і розпоря­дженням майном (майнове страхування); 3) відшкодуванням шкоди, завданої страхувальни­ком (страхування відповідальності).
Страховий випадок — передбачувана договором страхування або законодавством подія, яка відбулась і з настанням якої виникає обов'язок страховика виплатити страхову суму (страхове відшкодування) страхувальнику, застрахованій або іншій третій особі (ст, 8 вказа­ного Закону).
Грошовими фондами у страховій діяльності виступають спеціальні цільові грошові фон­ди страхові резерви), які формуються страховиками залежно від виду страхування, за рахунок грошових внесків страхувальників з метою забезпечення майбутніх виплат страхових сум і страхових відшкодувань і які визначають обсяг страхових зобов'язань страховиків за всіма укладеними договорами (полісами) страхування.
Страхові резерви поділяються на технічні резерви і резерви із страхування життя (математичні резерви).
Формування резервів із страхування життя, медичного страхування і обов'язкових видів страхування здійснюється окремо від резервів з інших видів страхування.
Для забезпечення страхових зобов'язань із страхування життя та медичного страхування страховики формують окремі резерви за рахунок надходження страхових платежів і доходів від інвестування коштів резервів, сформованих за цими видами страхування.
Кошти резервів із страхування життя не є власністю страховика і мають бути відокремле­ні від його іншого майна. Страховик зобов'язаний обліковувати кошти резервів із страхуван­ня життя на окремому балансі і вести їх окремий облік.
Кошти резервів із страхування життя не можуть використовуватися страховиком для по­гашення будь-яких зобов'язань, крім тих, що відповідають прийнятим зобов'язанням за до-гтзорами страхування життя, не можуть бути включені до ліквідаційної маси у разі банкрут­ства страховика або його ліквідації з інших причин і підлягають передачі іншому страховику за згодою страхувальника та застрахованої особи або передачі застрахованій особі.
Окремий перелік резервів з медичного страхування, а також порядок їх формування та об­ліку визначаються відповідними нормативно-правовими актами.
Основним джерелом формування страхових резервів є страхові платежі та доходи від ін­вестиційної діяльності страховика.
Згідно із ст. 10 Закону «Про страхування» страховий платіж (страховий внесок, страхова премія) — це плата за страхування, яку страхувальник зобов'язаний внести страховику згід­но з договором (полісом) страхування.
2. Страхування в Україні проводиться у двох формах: добровільній і обов'язковій (ст. 5 Закону «Про страхування»).
Чинне законодавство України забороняє здійснення обов'язкових видів страхування, не передбачені вказаним Законом.
Для здійснення обов'язкового страхування Верховна Рада України (шляхом прийняття відповідних законів), КМУ (шляхом прийняття відповідних постанов) встановлюють поря­док і правила його проведення, форми типового договору, особливі умови ліцензування обов'язкового страхування, розміри страхових сум та максимальні розміри страхових тарифів або методику актуарних (математичних) розрахунків.
Добровільне страхування здійснюється на підставі договору страхування між страхуваль­ником і страховиком.
Загальні умови і порядок добровільного страхування визначаються правилами страхуван­ня, що встановлюються страховиком самостійно відповідно до вимог Закону «Про страху­вання». Правила встановлюють загальні умови певного виду страхування, що здійснюється страховою організацією, на підставі яких укладаються договори добровільного страхування, які підлягають обов'язковій реєстрації в Держфінпослуг при видачі ліцензії на право здійс­нення певного виду страхування. Конкретні умови страхування визначаються при укладенні договору страхування відповідно до законодавства.
Добровільне страхування у конкретного страховика не може бути обов'язковою перед-I мовою при реалізації інших правовідносин.
3.Відповідно до ст. 14 Закону України «Про страхування» фізичні та юридичні особи з метою страхового захисту своїх майнових інтересів можуть створювати товариства взаємно­го страхування в порядку і на умовах, визначених законодавством України.
Основні засади правового становища товариств взаємного страхування визначено постановою КМУ «Про затвердження Тимчасового положення про товариство взаємного страху­вання» від 1 лютого 1997 р. (далі — Тимчасове положення).
Відмінна риса страховиків даного виду полягає у тому, що вони створюються виключно з метою страхування майнових інтересів тих осіб, які є учасниками (засновниками) таких ор­ганізацій, тобто без мети отримання прибутку.
Згідно з Тимчасовим положенням товариство взаємного страхування є юридичною осо­бою — страховиком, що створюється відповідно до Закону «Про страхування». Законодавче положення про те, що товариство взаємного страхування визнається юридичною о&обою, тим самим усі вимоги чинного законодавства України стосовно створення, реєстрації,ліцен­зування, реорганізації та ліквідації страхових компаній повністю поширює і на зазначені то­вариства.
Страхувальниками товариства взаємного страхування є його члени, які можуть бути як юридичними, так і фізичними дієздатними особами.
Пункт 6 Тимчасового положення передбачає, що члени товариства укладають з ним дого­вір страхування, в якому об'єкти страхування, страхові суми, порядок їх виплати та порядок внесення страхових платежів визначаються з урахуванням особливостей кожного члена то­вариства.
У договорі страхування може передбачатися внесення одним з членів товариства повні­стю або частково, платежів за інших членів.
Члени товариства на підтвердження приєднання до договору страхування отримують сер­тифікат, порядок видачі якого повинен встановлюватися Державною комісією з регулюван­ня ринків фінансових послуг.
Відповідно до п. 8 Тимчасового положення товариство формує загальні страхові резерви для виплати ним майбутніх страхових сум та страхових відшкодувань за зобов'язаннями всіх своїх членів.
Умови виходу з товариства взаємного страхування передбачаються у його установчих до­кументах. Кожному члену товариства в разі його виходу з товариства повертається частина його внеску на умовах, передбачених ст. 28 Закону «Про страхування», відповідно до якої у разі дострокового припинення дії договору страхування, за вимогою страхувальника, стра­ховик повертає йому страхові платежі за період, що залишився до закінчення дії договору, з вирахуванням нормативних витрат на ведення справи, визначених при розрахунку страхово­го тарифу, фактичних виплат страхових сум та страхового відшкодування, що були здійсне­ні за цим договором страхування. Якщо вимога страхувальника обумовлена порушенням страховиком умов договору страхування, то останній повертає страхувальнику сплачені ним страхові платежі повністю.
При достроковому припиненні дії договору страхування за вимогою страховика страху­вальнику повертаються повністю сплачені ним страхові платежі. Якщо вимога страховика зумовлена невиконанням страхувальником умов договору страхування, то страховик повер­тає страхувальнику страхові платежі за час дії договору з вирахуванням витрат на ведення справи, визначених нормативом у розмірі страхового тарифу, виплат страхових сум та стра­хового відшкодування, що були здійснені за цим договором страхування.
У разі ліквідації одного із страхувальників — члена товариства або його виходу із складу цього товариства договір між іншими його членами не втрачає чинності (п. 6 Тимчасового положення).