Статус підприємства — учасника об'єднання підприємств

Стаття 121. Статус підприємства — учасника об'єднання підприємств
1. Підприємства — учасники об'єднання підприємств зберігають статус юридичної особи незалежно від організаційно-правової форми об'єднання, і на них поширюються положення цього Кодексу та інших законів щодо регулювання діяльності підприємств.
2.Підприємство — учасник господарського об'єднання має право: добровільно вийти з об'єднання на умовах і в порядку, визначених установчим дого­вором про його утворення чи статутом господарського об'єднання;
бути членом інших об'єднань підприємств, якщо законом, засновницьким договором чи статутом господарського об'єднання не встановлено інше;
одержувати від господарського об'єднання в установленому порядку інформацію, пов'язану з інтересами підприємства;
одержувати частину прибутку від діяльності господарського об'єднання відповідно до його статуту. Підприємство може мати також інші права, передбачені засновницьким договором чи статутом господарського об'єднання відповідно до законодавства.
3. Підприємство, яке входить до складу державного або комунального господар­ського об'єднання, не має права без згоди об'єднання виходити з його складу, а також об’єднувати на добровільних засадах свою діяльність з іншими суб'єктами господарю­вання та приймати рішення про припинення своєї діяльності.
4.Рішення про утворення об'єднання підприємств (установчий договір) та статут об’єднання погоджуються з Антимонопольним комітетом України в порядку, встановленому законодавством.
1. Коментована стаття визначає правове становище підприємств, які є учасниками об'єд­нання підприємств, встановлюючи, передусім, що вони зберігають статус юридичної особи незалежно від організаційно-правової форми об'єднання і на них поширюються положення ГК та інших законів щодо регулювання діяльності підприємств.
2. Підприємство, яке є учасником господарського об'єднання, має право:
а) добровільно вийти з об'єднання на умовах і в порядку, визначених установчим договором про його утворення чи статутом господарського об'єднання. Ця норма є загальною щодо всіх видів і організаційно-правових форм господарських об'єднань, а винятки щодо її засто­сування (певні обмеження права учасників об'єднання) встановлюються законом;
о) бути членом інших об'єднань підприємств, якщо законом, засновницьким договором чистатутом господарського об'єднання не встановлено інше. Одне з обмежень цього права, яке стосується учасників державних або комунальних господарських об'єднань, встановле­не ч. З коментованої статті;
в) одержувати від господарського об'єднання в установленому порядку інформацію, по­в'язану з інтересами підприємства. Наприклад, учасники державного авіабудівного концер­ну « Авіація України» згідно з його статутом мають право користуватися в повному обсязі інформацією, що надходить до концерну;
г) одержувати частину прибутку від діяльності господарського об'єднання відповідно до його статуту. Слід, однак, зазначити, що, наприклад, статутом Державного концерну «Укрторф» прямо встановлено, що майно концерну є неподільним і не розподіляється між його учасниками.
Підприємство може мати також інші права, передбачені засновницьким договором чи статутом господарського об'єднання відповідно до законодавства. Так, учасники Державного концерну «Синтез-газ України» згідно з його статутом, зокрема, мають право вносити на розгляд органів управління Концерну пропозиції щодо визначення напрямів його діяльності, брати участь в обговоренні питань, що належать до компетенції Концерну, на нарадах і робо­тах засіданнях органів управління; одержувати від Концерну фінансову та іншу допомогу тощо.
3. Частиною 3 встановлено певні обмеження господарської компетенції підприємств, які входять до складу державних або комунальних господарських об'єднань. По перше, учасникизазначених об'єднань не мають права без згоди об'єднання виходити з його складу; по-друге, вони не мають права на добровільних засадах об'єднувати свою діяльність з іншимисуб'єктами господарювання (що теоретично не виключає можливості бути учасником іншого державного або комунального господарського об'єднання, створеного за рішенням відповідних органів); по-третє, їм заборонено приймати рішення про припинення своєї діяльності (встановлення цієї заборони є зайвим, оскільки учасниками державного або комунального господарського об'єднання є державні або комунальні підприємства, рішення про ліквідацію яких приймається або уповноваженими органами, або судом).
4. Як встановлено ч. 4 коментованої статті, рішення про утворення об'єднання підпри­ємств (установчий договір) і статут об'єднання погоджуються з АМК у порядку, встановленому законодавством.
Частина 4 ст. 20 Закону України «Про Антимонопольний комітет України» від 26 листопада 1993 р. зобов'язує органи влади, органи місцевого самоврядування, органи адміністративно-господарського управління та контролю погоджувати з АМК, його територіальними відділеннями проекти нормативно-правових актів та інших рішень, які можуть вплинути на конкуренцію, зокрема щодо створення суб'єктів господарювання, а також одержувати до­звіл АМК на концентрацію у випадках, передбачених законом.
Згідно із ст. 22 Закону України «Про захист економічної конкуренції» від 11 січня 2001 р. органи АМК з метою запобігання монополізації товарних ринків, зловживанню монополь­ним (домінуючим) становищем, обмеженню конкуренції здійснюють державний контроль за концентрацією суб'єктів господарювання. Така концентрація може відбуватися лише за умови попереднього отримання дозволу АМК чи адміністративної колегії АМК (ч. 1 ст. 24 вказаного Закону) шляхом прийняття відповідного рішення за результатом розгляду справ про концентрацію.
Разом з тим, ні Закон України «Про захист економічної конкуренції», ні затверджене роз­порядженням АМК «Положення про порядок подання заяв до Антимонопольного комітету України про попереднє отримання дозволу на концентрацію суб'єктів господарювання (По­ложення про концентрацію)» від 19 лютого 2002 р. не передбачають погодження АМК рі­шення про утворення об'єднання підприємств (установчого договору) і статуту.