Стаття 65. Управління підприємством

Стаття 65. Управління підприємством
1. Управління підприємством здійснюється відповідно до його установчих докумен­тів на основі поєднання прав власника щодо господарського використання свого май­на і участі в управлінні трудового колективу.
2. Власник здійснює свої права щодо управління підприємством безпосередньо або через уповноважені ним органи відповідно до статуту підприємства чи інших установ­чих документів.
3. Для керівництва господарською діяльністю підприємства власник (власники) або уповноважений ним орган призначає (обирає) керівника підприємства.
4. У разі найму керівника підприємства з ним укладається договір (контракт), в якому визначаються строк найму, права, обов'язки і відповідальність керівника, умови його матеріального забезпечення, умови звільнення його з посади, інші умови найму за по­годженням сторін.
5. Керівник підприємства без доручення діє від імені підприємства, представляє його інтереси в органах державної влади і органах місцевого самоврядування, інших організаціях, у відносинах з юридичними особами та громадянами, формує адміністра­цію підприємства і вирішує питання діяльності підприємства в межах та порядку, ви­значених установчими документами.
6. Керівника підприємства може бути звільнено з посади достроково на підставах, передбачених договором (контрактом) відповідно до закону.
7. На всіх підприємствах, які використовують найману працю, між власником або уповноваженим ним органом і трудовим колективом або уповноваженим ним органом повинен укладатися колективний договір, яким регулюються виробничі, трудові та со­ціальні відносини трудового колективу з адміністрацією підприємства. Вимоги до змісту і порядок укладення колективних договорів визначаються законодавством про колективні договори.
8. Трудовий колектив підприємства становлять усі громадяни, які своєю працею бе­руть участь у його діяльності на основі трудового договору (контракту, угоди) або ін­ших форм, що регулюють трудові відносини працівника з підприємством. Повноважен­ня трудового колективу щодо його участі в управлінні підприємством встановлюються статутом або іншими установчими документами відповідно до вимог цього Кодексу, за­конодавства про окремі види підприємств, закону про трудові колективи.
9. Рішення з соціально-економічних питань, що стосуються діяльності підприємства, виробляються і приймаються його органами управління за участі трудового колективу і уповноважених ним органів.
10. Особливості управління підприємствами окремих видів (організаційних форм підприємств) встановлюються цим Кодексом та законами про такі підприємства.
1. Організаційно-установчі повноваження власника встановлено у ст. 135 ГК, згідно з якою він має право на свій розсуд визначати мету і предмет господарської діяльності, структуру утвореного ним суб'єкта господарювання, склад і компетенцію його органів управління, по­рядок використання майна, інші питання управління діяльністю суб'єкта господарювання.
Установчі документи товариства, як правило, повинні містити відомості про склад і ком­петенцію його органів та порядок прийняття ними рішень, включаючи перелік питань, для вирішення яких необхідна одностайність або кваліфікована більшість голосів (див. напри­клад, ст. 82 ГК).
Участь трудового колективу в управлінні підприємством прямо передбачено у низці актів чинного законодавства. Наприклад, згідно із ст. 46 Закону України «Про господарські това­риства» у роботі наглядової ради акціонерного товариства з правом дорадчого голосу беруть участь представники профспілки або іншого уповноваженого трудовим колективом органу, який підписав колективний договір від імені трудового колективу. У засіданні наглядової ра­ди господарської організації, у статутному фонді якої є корпоративні права держави, мають право брати участь з правом дорадчого голосу представники профспілок або іншого уповно­важеного трудовим колективом органу (п. 15 ст. 11 Закону України «Про управління об'єк­тами державної власності» від 21 вересня 2006 р.).
Слід зазначити, що участь робітників в управлінні підприємством не є атавізмом, який зберігся з часів соціалістичної економіки. Вона є досить поширеною у країнах з розвиненою ринковою економікою. Так, наприклад, у країнах ЄС участь робітників в управлінні є обо­в'язковою (Директива про місце робітників у СТ № 2001/86/СЕ від 10 листопада 2001 р.).
2. Власник здійснює свої права щодо управління підприємством безпосередньо або через уповноважені ним органи відповідно до статуту підприємства чи інших установчих доку­ментів. У правовій науці дотепер відсутній єдиний погляд на правову природу та статус ор­гану юридичної особи. Серед найбільш поширених — розуміння органу юридичної особи як невід'ємної частини останньої, як представника юридичної особи, який виражає її волю.
Безпосереднє здійснення власником прав щодо управління підприємством має місце, найчастіше, у приватних товариствах. У підприємствах корпоративного типу управління здійснюється через уповноважені власником органи. Залежно від кількості органів у корпо­ративних підприємствах виділяють дворівневу (загальні збори та правління) чи трирівневу (загальні збори, рада, правління) модель управління. Спеціальним законодавством може бу­ти передбачено виключно дворівневу систему управління (наприклад, у корпоративних ін­вестиційних фондах у формі ВАТ). Компетенція органів управління визначається чинним за­конодавством і установчими документами підприємства.
Управління господарськими організаціями, у статутному фонді яких є корпоративні права держави, здійснюється згідно із законодавством залежно від розміру цих корпоративних прав. Функції з управління корпоративними правами держави виконуються безпосередньо, без скликання зборів акціонерів, КМУ, ФДМУ, уповноваженими органами управління в разі якщо корпоративні права держави становлять 100 відсотків у статутному фонді господар­ської організації (ст. 113 Закону України «Про управління об'єктами державної власності від 21 вересня 2006 р.).
Керівники суб'єктів господарювання державного сектору економіки, які мають стратегіч­не значення для економіки і безпеки держави, призначаються (обираються) на посаду за ре­зультатами конкурсного відбору згідно з Порядком такого відбору, затвердженим постановою КМУ від 1 квітня 2005 р.
3. У разі коли власник не реалізує свої права щодо управління підприємством безпосеред­ньо, для керівництва господарською діяльністю підприємства він або уповноважений ним орган призначає (обирає) керівника підприємства.
4. Контракт є особливою формою трудового договору, в якому строк його дії, права, обов'язки і відповідальність сторін (у тому числі матеріальна), умови матеріального забезпе­чення і організації праці працівника, умови розірвання договору, в тому числі дострокового, можуть встановлюватися угодою сторін (ст. 21 КЗпП). Нині в Україні діє низка норматив­но-правових актів, які встановлюють порядок укладання контракту з керівником підпри­ємств певної організаційної форми чи у певній галузі економіки.
При укладенні контрактів з керівниками підприємств недержавної форми власності типо­ві форми не є обов’язковими і можуть використовуватися як методичний матеріал.
5. Чинним законодавством керівнику підприємства надано право діяти без доручення від імені підприємства, представляти його інтереси в органах державної влади і органах місце­вого самоврядування, інших організаціях, у відносинах з юридичними особами та громадя­нами.
Керівник формує адміністрацію підприємства і вирішує питання діяльності підприємства в межах та порядку, визначених установчими документами.
6. Частиною шість коментованої статті передбачена можливість звільнення керівника під­приємства достроково. Підстави такого звільнення повинні бути передбачені договором (контрактом) відповідно до закону.
Звільнення керівника підприємства, установи, організації (філіалу, представництва) мож­ливе з ініціативи власника або уповноваженого ним органу без попередньої згоди виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника) (стаття 43і КЗпП).
7. Колективний договір укладається на основі чинного законодавства, прийнятих сторона­ми зобов'язань з метою регулювання виробничих, трудових і соціально-економічних відно­син і узгодження інтересів трудящих, власників та уповноважених ними органів. Колектив­ний договір укладається на підприємствах незалежно від форми власності і господарювання, які використовують найману працю і мають права юридичної особи. Він може укладатися в структурних підрозділах підприємства у межах компетенції цих підрозділів. Він укладається між власником або уповноваженим ним органом (особою), з одного боку, і первинною проф­спілковою організацією, а у разі їй відсутності — представниками, вільно обраними на за­гальних зборах найманих працівників або уповноважених ними органів, з другого боку.
Закон України «Про колективні договори і угоди» від 1 липня 1993 р., який визначає пра­вові засади розробки, укладення та виконання колективних договорів, передбачає їх укла­дення на добровільній основі, що відповідає положенням конвенцій Міжнародної організації праці, ратифікованих Україною: «Про застосування принципів права на організацію і веден­ня колективних переговорів» від 1 липня 1949 р., Конвенції про сприяння колективним пере­говорам від 19 червня 1981 р..
Хоча законодавство не містить норм, які передбачають відповідальність за відсутність ко­лективного договору, ст. 17 Закону України «Про колективні договори і угоди» передбачено відповідальність за ухилення від участі в переговорах. Ця ж відповідальність передбачена також у ст. 411 КУпАП.
8. Трудовий колектив підприємства утворюють усі громадяни, які своєю працею беруть участь у його діяльності на основі трудового договору (контракту, угоди), а також інших форм, що регулюють трудові відносини працівника з підприємством. Повноваження трудо­вого колективу визначаються законодавством (див., наприклад: ст. 7 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» від 10 квітня 1992 р., ст. 17 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом»).
Повноваження трудового колективу у сфері управління можуть встановлюватися також статутом підприємства.
При врегулюванні відносин щодо участі трудового колективу в управлінні підприємством можуть бути використані положення Закону СРСР «Про трудові колективи і підвищення їх ролі в управлінні підприємствами, установами, організаціями» від 17 червня 1983 р.
9. Рішення із соціально економічних питань розробляються та приймаються органами управління відповідно до їх компетенції, встановленої законодавством та установчими доку­ментами. Наприклад, у Законі України «Про кооперацію» від 10 липня 2003 р. вказується, що кооперативні організації гарантують своїм членам і найманим працівникам оплату праці відповідно до фаху, кваліфікації та особистого трудового внеску, належні умови праці, а також забезпечують соціально-економічні гарантії, передбачені законодавством (ст. 35). Див. також коментар до ст. 69).
10. Різноманітність видів та організаційно-правових форм підприємств, специфіка госпо­дарювання у різних галузях економіки передбачають наявність особливостей управління підприємствами окремих видів (організаційних форм підприємств). ГК, іншими актами за­конодавства України встановлено особливості управління господарськими товариствами різних видів, державними, комунальними, колективними підприємствами, підприємствами з іноземними інвестиціями тощо.