Стаття 314. Відповідальність перевізника за втрату, нестачу, пошкодження ван­тажу

Стаття 314. Відповідальність перевізника за втрату, нестачу, пошкодження ван­тажу
1. Перевізник несе відповідальність за втрату, нестачу та пошкодження прийнятого до перевезення вантажу, якщо не доведе, що втрата, нестача або пошкодження сталися не з його вини.
2. У транспортних кодексах чи статутах можуть бути передбачені випадки, коли дове­дення вини перевізника у втраті, нестачі або пошкодженні вантажу покладається на одержувача або відправника.
3. За шкоду, заподіяну при перевезенні вантажу, перевізник відповідає:
у разі втрати або нестачі вантажу — в розмірі вартості вантажу, який втрачено або якого не вистачає;
у разі пошкодження вантажу — в розмірі суми, на яку зменшилася його вартість;
у разі втрати вантажу, зданого до перевезення з оголошенням його цінності, — у роз­мірі оголошеної цінності, якщо не буде доведено, що вона є нижчою від дійсної вартості вантажу.
4. Якщо внаслідок пошкодження вантажу його якість змінилася настільки, що він не може бути використаний за прямим призначенням, одержувач вантажу має право від нього відмовитися і вимагати відшкодування за його втрату.
5. У разі якщо вантаж, за втрату чи нестачу якого перевізник сплатив відповідне від­шкодування, буде згодом знайдено, одержувач (відправник) має право вимагати видачі йому цього вантажу, повернувши одержане за його втрату чи нестачу відшкодувавання.
1. Втрата, нестача і пошкодження вантажу є наслідком незбереження вантажу під час пе­ревезення, свідчать про неналежне виконання перевізником своїх обов'язків за договором перевезення вантажу та є підставою господарсько-правової відповідальності перевізника.
Умовами цього виду господарсько-правової відповідальності є:
— факт порушення умов договору перевезення вантажу, внаслідок чого перевізником завдаються збитки іншим учасникам процесу перевезення вантажу;
— протиправність поведінки перевізника, тобто його дії або бездіяльність, якими порушуються умови договору перевезення вантажу;
— причинний зв'язок між протиправною поведінкою перевізника і збитками, завданими ним іншим учасникам процесу перевезення вантажу;
— вина перевізника, тобто наявність реальних можливостей для належного виконання договору перевезення вантажу та/або невжиття ним необхідних заходів для запобігання збиткам.
Транспортне законодавство при визначенні відповідальності перевізника за незбереження вантажу виходить не з факту наявності вини, а з її презумпції. Відсутність вини має дово­дити той, хто порушив зобов'язання, тобто перевізник.
Транспортні кодекси, статути та правила перевезення вантажів наводять примірний пере­лік обставин, за яких перевізник звільняється від відповідальності за втрату, нестачу або пошкодження вантажу. Ці обставини умовно можна поділити на дві групи:
— обставини, які передбачають презумпцію вини перевізника (недоліки тари та упаковки, скриті недоліки вантажу або його особливі властивості чи природні втрати тощо), тобто пе­ревізник повинен довести відсутність своєї вини.
— обставини, які передбачають презумпцію невинності перевізника (прибуття вантажу в пункт призначення у цілій і справній тарі без слідів розпакування її в дорозі, за справними пломбами вантажовідправника тощо), тобто перевізника не може бути визнано винним за незбереження вантажу доти, доки його вина не буде доведена.
Однією із специфічних підстав звільнення перевізника від відповідальності за незбереження вантажу слід визнати навігаційну помилку, яка може мати місце під час перевезення вантажів морським транспортом. Правова сутність навігаційної помилки згідно із ст. 177 КТМУ полягає в тому, що морський перевізник не відповідає за втрату, нестачу або пошкодження вантажу, якщо доведе, що вони сталися внаслідок дій або упущень капітана, інших осіб суднового екіпажу і лоцмана в судноводінні або управлінні судном. Дії або упущення зазначених осіб під час навантаження, розміщення, вивантаження або здавання вантажу прийнято називати «комерційною помилкою», яка, на відміну від навігаційної помилки, не звільняє перевізника від відповідальності за втрату, нестачу або пошкодження вантажу.
Про особливості відповідальності перевізника йдеться у правилах повітряних перевезень вантажів щодо виконання послідовних перевезень (перевезення, що здійснюється кількома перевізниками), а також перевезень, що здійснюються фактичним перевізником (коли особа як основна сторона укладає договір перевезення з вантажовідправником — перевізник за договором, а інша особа, уповноважена бути перевізником за договором — фактичний перевізник, здійснює все або частину перевезення, але не є щодо такої частини послідовним перевізником). У першому випадку у разі знищення, втрати, ушкодження, затримки в перевезенні вантажу вантажовідправник (вантажоодержувач) має право подати позов до першого перевізника чи останнього перевізника, а також до перевізника, який виконував перевезення, під час якого сталися знищення, втрата, пошкодження, затримка в перевезенні. Якщо неможливо визначити перевізника, який здійснював перевезення, під час якого сталися знищення, втрата,
пошкодження, затримка в перевезенні вантажу, то відповідальність перед вантажовідправником (вантажоодержувачем) нестимуть перевізники, які брали участь у перевезенні.
У другому випадку перевізник за договором підпадає під дію правил перевезення щодо всього перевезення, фактичний перевізник — лише щодо того перевезення, яке він здійснює (пункти 15, 17 Правил повітряних перевезень вантажів).
2. Транспортними кодексами, статутами та правилами перевезення визначаються випадки, коли доведення вини перевізника за незбереження вантажу покладається на інших учасників процесу перевезення вантажу — вантажовідправника або вантажоодержувача.
Наприклад, ст. 178 КТМУ покладає на вантажоодержувача доведення вини перевізника за нестачу вантажу, що прибув у порт призначення:
— у справних суднових приміщеннях, ліхтерах, контейнерах зі справними пломбами відправника;
— у цілій і справній тарі без слідів її розпакування в дорозі;
— у супроводі провідника відправника або одержувача.
-автотранспортне підприємство або організація звільняються від відповідальності за втрату, недостачу, псування або пошкодження вантажу в разі коли:
а) вантаж прибув у справному автомобілі (контейнері) зі справними пломбами вантажо­відправника, а штучний вантаж — зі справними захисною маркіровкою, бандеролями, плом­бами вантажовідправника або виготовлювача;
б) нестача, псування або пошкодження сталися внаслідок природних причин,пов'язаних з перевезенням вантажу на відкритому рухомому складі;
в) вантаж перевозився у супроводі експедитора вантажовідправника (вантажоодержувача);
г) нестача вантажу не перевищує норм природних втрат.
У зазначених випадках автотранспортне підприємство або організація несуть відпо­відальність за незбереження вантажу, якщо пред'явник претензії доведе, що втрата, нестача, псування або пошкодження вантажу сталися з вини автотранспортного підприємства або організації (п. 134 Статуту автомобільного транспорту).
Залізниця звільняється від відповідальності за втрату, нестачу, псування або пошкоджен­ня вантажу в разі коли:
а) вантаж надійшов у непошкодженому вагоні (контейнері) з непошкодженими пломбами відправника чи без пломб, коли таке перевезення дозволено Правилами, а також якщо вантаж прибув у непошкодженому відкритому рухомому складі, завантаженому засобами відправни­ка, якщо немає ознак втрати, псування або пошкодження вантажу під час перевезення;
б) нестача, псування або пошкодження сталися внаслідок дії природних причин, пов'яза­них з перевезенням вантажу на відкритому рухомому складі;
в) вантаж перевозився у супроводі провідника відправника чи одержувача;
г) нестача вантажу не перевищує норм природної втрати і граничного розходження визна­чення маси;
д) зіпсований швидкопсувний вантаж, виявлений у вагоні, прибув без порушення вста­новленого режиму перевезень (охолодження, опалення, вентиляція), і термін перебування вантажу в дорозі не перевищив граничного терміну перевезень, встановленого Правилами (п. 111 Статуту залізниць України).
Аналогічні підстави наведено у нормативно-правових актах, що регулюють здійснення перевезень внутрішнім водним і повітряним транспортом.
3. Втрату, нестачу та пошкодження вантажу слід розглядати як збитки, спричинені пере­візником внаслідок неналежного виконання ним обов'язків за договором перевезення ванта­жу. Внаслідок втрати або нестачі вантажу під час його перевезення перевізник втрачає можливість цілком або частково видати його таким, яким було прийнято до перевезення, що потребує зусиль для виправлення стану вантажу з метою наступного використання за при­значенням.
ГК встановлює такі розміри відповідальності перевізника за незбережене перевезення вантажу:
а) у разі втрати або нестачі вантажу — в розмірі вартості вантажу, який втрачено або якого не вистачає;
б) у разі пошкодження вантажу — в розмірі суми, на яку зменшилася його вартість;
в) у разі втрати вантажу, зданого до перевезення з оголошенням його цінності, — у роз­мірі оголошеної цінності, якщо не буде доведено, що вона є меншою від дійсної вартості ван­тажу.
Розмір дійсної вартості вантажу, а також розмір сум, на які зменшується вартість вантажу, визначаються в порядку, встановленому транспортним кодексами, статутами, правилами пе­ревезення вантажів. Згідно із зазначеними нормативними актами відповідальність перевіника за незбереження вантажу під час його перевезення має обмежений характер.
Наприклад, на залізничному транспорті нестача маси вантажу, за яку відшкодовуються збитки, в усіх випадках обчислюється з урахуванням граничного розходження визначення маси вантажу і природної втрати вантажу під час перевезення. Загальна сума відшкодування збитку за незбережений вантаж в усіх випадках не може перевищувати суми, яка сплачу­ється за повністю втрачений вантаж. Разом із відшкодуванням збитків, у разі втрати вантаж;, залізниця відшкодовує стягнуту за цей вантаж провізну плату, якщо вона не включається у вартість втраченого вантажу. Вартість вантажу визначається на підставі загальної суми ра­хунка або іншого документа відправника, який підтверджує кількість і вартість відправлене -го вантажу. Вартість вантажів, які належать громадянам і вартість яких не було оголошено
під час відправлення, визначається за цінами, що діють у тому місці і на той час, де і коли здійснюється відшкодування збитків (пункти 114, 115 Статуту залізниць України).
Дійсна вартість втраченого вантажу і вантажу, якого не вистачає, визначається у сфері торговельного мореплавства за цінами порту призначення на той час, коли туди прийшло або повинно було прийти судно, а за неможливості визначити такі ціни — за цінами порту на час відправлення вантажу, збільшеними на суму витрат, пов'язаних з перевезенням. З від­шкодування за втрачений, пошкоджений вантаж і вантаж, якого не вистачає, відраховуються витрати, пов'язані з перевезенням вантажу, що мали були бути зроблені вантажовласником, але внаслідок нестачі або пошкодження вантажу зроблені не були.
Якщо вартість вантажу не була зазначена і включена в коносамент, відшкодування за по-лікоджене місце чи одиницю вантажу, якої не вистачає, не може перевищувати 666,67 розра­хункових одиниць або 2,0 розрахункових одиниць за один кілограм маси брутто пошкодже­ного, зіпсованого вантажу або вантажу, якого не вистачає, залежно від того, яка сума вища, за винятком вартості контейнера або іншого транспортного пристрою відправника, вартість якого визначається згідно зі ст. 182 КТМУ. Угода про зменшення зазначених сум є недійсною.
Відповідальність повітряного перевізника за будь-яких обставин не може перевищувати суми доведених збитків. Повітряний перевізник не несе відповідальності за непрямі, побічні, опосередковані збитки, неодержану вигоду (прибутки). Якщо неможливо визначити, де ма­ло місце знищення, втрата, пошкодження чи затримка в доставці вантажу, перевізник несе відповідальність згідно з тими правилами (конвенціями), що застосовуються до такої части­ни перевезення, де знищення, втрата, пошкодження чи затримка в доставці вантажу могли статися і при цьому завдана найбільша шкода. Перевізник несе відповідальність лише за збитки, що сталися на його рейсі (пунктами 20.1.1— 20.1.3 Правил повітряних перевезень вантажів).
Перевізник несе відповідальність за втрату, нестачу або пошкодження вантажу з моменту прийняття його до перевезення і до видачі його одержувачу.
4. Одержувач вантажу має право відмовитися від прийняття вантажу і вимагати відшкодуван­ня йому збитків за умов пошкодження вантажу і зміни внаслідок цього якості вантажу, за якої вантаж не може бути використаний за прямим призначенням (див. коментар до ст. 310).
5. Одержувач або відправник мають право вимагати видачі вантажу, який було знайдено попри оформлення його нестачі або втрати, навіть тоді, коли перевізник відшкодував пов'язані з цим збитки. У цьому випадку одержувач або відправник зобов'язані повернути пе­ревізнику суму отриманого відшкодування.
Порядок реалізації цього права визначений у транспортних кодексах, статутах і правилах перевезення вантажів.
Наприклад, Загальними правилами перевезення вантажів морем передбачено, що одержувач має право вимагати відшкодування за втрату вантажу, якщо вантаж не було йому видано протягом 30 днів після закінчення строку доставки або часу, необхідного для виконання перевезення в тих сполученнях, для яких строки доставки не встановлено. Однак, якщо протя­гом 6 місяців після спливу зазначеного строку цей вантаж буде доставлено у пункт призна­чення, одержувач зобов'язаний прийняти вантаж і повернути перевізнику суму, котру він отримав як відшкодування за втрату вантажу за відрахуванням штрафу за прострочення у доставці вантажу (п. 4.10).
Відповідно до п, 117 Статуту залізниць відправник або одержувач має право вважати ван­таж втраченим і вимагати відшкодування за втрату, якщо вантаж не видано одержувачу на його вимогу протягом 30 діб з моменту закінчення терміну доставки, а в разі перевезення вантажу у прямому змішаному сполученні — після закінчення двох місяців з дня приймання вантажу до перевезення. Якщо вантаж прибув з перевищенням зазначених термінів, одержувач зобов'язаний прийняти його і повернути суму, отриману від залізниці за втрату вантажу. У разі коли вантаж прибув у частково пошкодженому стані, зазначена сума зменшується з урахуванням збитку, визначеного у порядку, передбаченому у ст. 114 Статуту залізниць