Стаття 14 продовження

12.  Колективний трудовий спір (конфлікт) — це розбіжності, що виникли між сторонами соціально-трудових відносин з при¬воду встановлення нових або зміни існуючих соціально-еконо¬мічних умов праці та виробничого побуту, укладення чи зміни колективного договору, угоди, виконання колективного догово¬ру, угоди або окремих їх положень, невиконання вимог законо¬давства про працю (ст. 2 Закону України «Про порядок вирішен¬ня колективних трудових спорів (конфліктів)»).
Сторонами колективного спору (конфлікту) на виробничому рівні є наймані працівники (окремі категорії працівників) під¬приємства, установи, організації чи їх структурних підрозділів або профспілкова чи інша уповноважена найманими працівни-ками організація та власник підприємства, установи, організації чи представник.
13.  Колективні трудові спори виникають лише після безпосе¬реднього врегулювання спірних питань між сторонами. Попередні переговори передують виникненню будь-якого виду колектив¬ного трудового спору, в тому числі і на виробничому рівні.
Наймані працівники на загальних зборах (конференції) або шляхом збору підписів формують і затверджують вимоги та ви¬значають орган чи особу, які будуть представляти їх інтереси. Вимоги оформляються протоколом і направляються власнику або уповноваженому ним органу. Вимоги вважаються чинними, якщо за них підписалися не менше половини найманих працівників підприємства, установи, організації чи структурного підрозділу.
Власник або уповноважений ним орган (представник) розглядає вимоги найманих працівників і приймає рішення у триденний строк з дня їх одержання. Допускається збільшення цього строку лише у разі виходу вимог за межі компетенції уповноваженого власником органу, необхідної для вирішення питання.
Проте у будь-якому разі загальний строк розгляду вимог і прийняття рішення, включаючи час пересилання, не повинен перевищувати тридцяти днів з дня одержання цих вимог.
14.  Важливе значення для застосування порядку вирішення ко¬лективних трудових спорів (конфліктів) має момент їх виникнен¬ня. Колективний трудовий спір (конфлікт) виникає з моменту:
— прийняття уповноваженим представницьким органом найманих працівників або профспілки рішення про незгоду з рішенням власника чи уповноваженого ним органу (представника), яким повністю або частково відмовлено у задоволенні колективних вимог,
—  закінчення строків розгляду колективних вимог, передбачених законодавством, і неодержання відповіді від власника.
Якщо власник або уповноважений ним орган прийняв рішення про задоволення вимог найманих працівників, то спори вважа¬ються врегульованими і колективний трудовий спір (конфлікт) не виникає.
Про виникнення колективного трудового спору представни¬цький орган найманих працівників, профспілки зобов'язаний у триденний строк письмово повідомити власника або уповнова¬жений ним орган (представника), місцевий орган виконавчої вла¬ди, орган місцевого самоврядування за місцем знаходження підприємства та Національну службу посередництва і примирення (НСПП).
Детально примирний процес врегульовано Положенням про порядок проведення примирних процедур по вирішенню колективних трудових спорів (конфліктів), затвердженому наказом Національної служби посередництва і примирення № 92 від 24.04.2001 р. У разі необхідності НСПП або її відділення надають необхідні рекомендації відповідно до Положення про порядок здійснення НСПП запобігання трудових спорів (конфліктів), затвердженого наказом НСПП № 115 від 12.06.2001 p., і Методичних рекомендацій щодо здійснення взаємодії НСПП з центральними і місцевими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування у вирішенні колективних трудових спорів (кон¬фліктів), затверджених наказом НСПП № 98 від 3.05.2001 р.
15.  Основним принципом вирішення колективних трудових спорів є обов'язковість застосування примирних процедур шля-
хом розгляду спорів примирною комісією, трудовим арбітражем. І як крайній захід вирішення колективних спорів допускається проведення страйку, причому під час його проведення сторони зобов'язані продовжувати пошук шляхів вирішення спору.
16. Первинним органом з розгляду колективного трудового спору щодо укладення чи внесення змін до колективного договору є примирна комісія. Вона створюється за ініціативою однієї із сторін у триденний строк з моменту виникнення колективного трудового спору з однаковою кількістю представників сторін. Особливості створення та діяльності примирних комісій передбачені Положенням про примирну комісію, затвердженим нака¬зом Національної служби посередництва і примирення № 36 від 4.05.1999 р.
У роботі примирної комісії може брати участь незалежний посередник, який діє на підставі ст. 10 Закону України «Про порядок вирішення колективних трудових спорів (конфліктів)» та Положення про посередника, затвердженого наказом НСПП № 106 від 11.11.1999 р., Положення про порядок формування і ведення Списку посередників, затвердженого наказом НСПП № 27 від 04.04.2000 р.
Рішення за результатами розгляду колективного трудового спору примирною комісією, як правило, приймається у п'ятиденний строк з моменту створення комісії, але за згодою сторін цей строк може бути продовжено. Рішення примирної комісії не приймається шляхом голосування, а вважається прийнятим з моменту досягнення згоди сторін. Рішення оформляється прото¬колом та має для сторін обов'язкову силу і виконується в порядку та строки, встановлені цим рішенням.
17. Уразі неприйняття примирною комісією погодженого рішення у строки, встановлені законодавством, колективний тру¬довий спір розглядається трудовим арбітражем. Трудовий арбітраж безпосередньо розглядає також колективні трудові спори (конфлікти), що виникають з приводу виконання колективного договору або окремих його положень. Цей орган створюється у триденний строк з ініціативи однієї із сторін або незалежного посередника. До його складу можуть входити залучені сторона¬ми фахівці, експерти, народні депутати України, представники органів державної влади, органів місцевого самоврядування та інші особи.
Особливості правового регулювання діяльності трудового арбітражу встановлюються Положенням про трудовий арбітраж, затвердженим наказом НСПП № 37 від 04.05.1999 p., Положенням про арбітра, затвердженим наказом НСПП № 105 від 11.11.1999 p., Положенням про порядок формування і ведення Списку арбітрів, затвердженим наказом НСПП № 28 від 4.04.2000 р.
Трудовий арбітраж повинен прийняти рішення у десятиденний строк з дня його створення або у двадцятиденний строк, якщо за продовження строку проголосувала більшість його членів. Рішення трудового арбітражу приймається більшістю голсів і є обов'язковим для виконання, якщо сторони домовилися про це попередньо.
18. З метою запобігання виникненню колективних трудових спорів, їх прогнозування та сприяння своєчасному вирішенню в Україні створено спеціальний державний орган — НСПП. Вона створена відповідно до положень Закону України «Про порядок вирішення колективних трудових спорів (конфліктів)», на підставі Указу Президента України «Про утворення Національної служби посередництва і примірення» № 1258/08 від 17.11.1998 р. та Положення про Національну службу посередництва і прими¬рення, затвердженого Указом Президента України № 1258/98 від 17.11.1998 р.
НСПП безпосередньо не є органом, що вирішує колективні спори, але вона активно формує державну політику у соціально-економічних відносинах. НСПП:
—  реєструє висунуті працівниками вимоги колективних тру¬дових спорів, узагальнює причини виникнення спорів та готує пропозиції щодо їх усунення;
— здійснює підготовку посередників та арбітрів, які спеціалізуються на вирішенні колективних трудових спорів, формує їх списки;
—  на прохання сторін колективного спору пропонує канди¬датури незалежних посередників, членів трудового арбітражу, направляє своїх спеціалістів, експертів для участі у роботі примирних органів.
Сторони колективного спору мають право звернутися до НСПП за сприянням у вирішення спору після здійснення при-
мирних процедур розгляду спору, передбачених законодавством. НСПП розглядає всі матеріали і у десятиденний строк надсилає сторонам свої рекомендації.
19. Законодавець передбачив можливість вирішення колекти¬вних трудових спорів за допомогою силових методів — страйків — якщо примирні процедури не привели до їх позитивного вирішення. Страйк — це тимчасове добровільне припинення роботи пра-цівниками підприємства, установи, організації, їх структурного підрозділу з метою вирішення колективного трудового спору.
Конституція України встановлює право тих, хто працює, на страйк для захисту своїх економічних і соціальних інтересів (ст. 44). Таким правом наділена лише одна сторона колективно¬го трудового спору — наймані працівники.
Закон України «Про порядок вирішення колективних трудо¬вих спорів (конфліктів)» встановив порядок здійснення права на страйк, обумовив загальні умови його проведення з урахуванням необхідності забезпечення національної безпеки, охорони здоров'я, прав і свобод інших людей.
Страйк може бути розпочатий лише у встановлених законо¬давством випадках. Його проведення допускається:
— якщо примирні процедури не привели до вирішення спору;
—  якщо власник або уповноважений ним орган ухиляється від участі в примирних процедурах;
—  якщо власник або уповноважений ним орган не виконує угоди, досягнутої в ході вирішення спору.
20. Конституційною гарантією права найманих працівників на страйк є те, що він може бути заборонений лише у випадках, передбачених законом. Така заборона запроваджується щодо не-визначеного кола працівників:
—  з метою запобігти виникненню ситуацій, що створюють загрозу життю і здоров'ю людей, довкіллю або усунути ситуації, що перешкоджають запобіганню стихійному лиху, аваріям, ката¬строфам, епідеміям та епізоотіям чи ліквідації їх наслідків;
—  у разі оголошення воєнного стану до моменту його скасування;
— у разі заборони проведення страйку Верховною Радою України або Президентом України на строк, що не перевищує одного місяця, в період надзвичайного стану.
Обмеження права на страйк встановлюється також щодо конкретної категорії працівників. Забороняється проведення страйку працівниками (крім технічного та обслуговуючого персоналу) органів прокуратури, суду, Збройних Сил України, органів державної влади, безпеки та правопорядку.
Проведення страйків заборонено і в інших випадках, передбачених законами України. Організація страйків та участь у них заборонена для працівників:
—  гірничорятувальних служб (формувань) (ст. 29 Гірничого закону України від 6.10.1999 p.);
— державної пожежної охорони (ст. 20 Закону України «Про пожежну безпеку» від 17.12.1993 p.);
—  професійних аварійно-рятувальних служб (ст. 13 Закону України «Про аварійно-рятувальні служби» від 14.12.1999 p.);
— персоналу ядерних установок та об'єктів, призначених для поводження з радіоактивними відходами (ст. 35 Закону України «Про використання ядерної енергії та радіаційну безпеку» від 8.02.1995 p.);
— осіб, що проходять альтернативну (невійськову) службу (ст. 8 Закону України «Про альтернативну (невійськову) службу» в ре¬дакції від 18.02.1999 р.).
Забороняється проводити страйки у підземних виробках (ст. 42 Гірничого закону України від 6.10.1999 р.), на підприємствах транспорту у випадках, пов'язаних з перевезенням пасажирів, обслуговуванням безперервно діючих виробництв (ст. 18 Закону України «Про транспорт» від 10.11.1994 р.), на підприємствах електроенергетики у випадках, коли проведення страйків може призвести до порушення сталості об'єднаної енергосистеми Украї¬ни або теплопостачання в осінньо-зимовий період (ст. 22 Закону України «Про електроенергетику» від 16.10.1997 p.).
Колективні трудові спори у випадках, коли заборонено проведення страйку, вирішуються у порядку, встановленому Законом України «Про порядок вирішення колективних трудових спорів (конфліктів)» та Положенням про порядок проведення примирних процедур по вирішенню колективних трудових спорів (конфліктів), затвердженим наказом НСПП № 92 від 24.04.2001 р.
21. Страйк на виробничому рівні може бути оголошено лише на основі рішення, прийнятого загальними зборами (конферен-
цією) найманих працівників за поданням профспілкової чи іншої організації. Рішення вважається прийнятим, якщо за нього проголосувала більшість найманих працівників або дві третини делегатів конференції. Водночас загальні збори (конференція) найманих працівників визначають орган (особу), які очолюють страйк. Цей орган зобов'язаний письмово попередити власника або уповноважений ним орган про проведення страйку не пізніш як за сім днів до його початку, а на безперервно діючому підприємстві — за п'ятнадцять днів.
Місце проведення страйку на території підприємства, установи, організації визначається органом (особою), яка керує страйком, за погодженням з власником або уповноваженим ним органом, а у випадку проведення зборів, мітингів, пікетів за межами підприємства він зобов'язаний попередити про запланований захід місцевий орган виконавчої влади чи орган місцевого самоврядування не пізніше ніж за три дні.
Проведення страйку не зупиняє обов'язку сторін колектив¬ного спору шукати шляхи вирішення спору. Угода про вирішен¬ня колективного трудового спору підписується керівником або іншим повноважним представником, що очолює страйк, і власником або уповноваженим ним органом (особами).
22. Законодавець визначає правовий статус працівників залежно від їх участі в проведенні страйку. Не вважається порушенням трудової дисципліни і не може бути підставою для притягнення до дисциплінарної відповідальності участь працівника у страйку, крім випадків, коли страйк визнано судом незаконним.
Статті 22 і 23 Закону України «Про порядок вирішення колективних трудових спорів (конфліктів)» встановлюють порядок визнання страйку незаконним. Незаконними вважаються страйки, оголошені з вимогами про зміну конституційного ладу, державних кордонів та адміністративно-територіального устрою України, а також з вимогами, що порушують права людини, ого¬лошені або проводяться під час здійснення примирних процедур, оголошені з порушенням вимог проведення переговорів по врегулюванню суперечностей до виникнення колективного спору, порядку розгляду спору трудовим арбітражем, порядку прийняття рішення про оголошення страйку керівництвом страйку та у випадках, коли проведення страйку заборонено. Рішення
про визнання страйку незаконним приймається судом і зобов'язує учасників страйку прийняти рішення про припинення або відміну оголошеного страйку, а працівників розпочати роботу не пізніше наступної доби після вручення копії рішення.
Організація або участь працівника у незаконному страйку є порушенням трудової дисципліни, тому час страйку не оплачується і не зараховується до трудового стажу. Особи, винні у порушенні законодавства про колективні трудові спори, за порушення трудового законодавства, умов колективних і трудових договорів, що призвели до виникнення колективних трудових спорів, за участь у незаконному страйку та його організацію, несуть дисциплінарну, цивільно-правову, кримінальну або адміністративну відповідальність.
23. Закон України «Про колективні договори і угоди» встановив відповідальність осіб, які представляють власника або уповноважений ним орган чи профспілки або інші уповноважені трудовим колективом органи. Законодавством визначені і види порушень, за які винні особи підлягатимуть юридичній відповідальності.
Відповідальність настає за:
—  ухилення від участі в переговорах щодо укладення, зміни чи доповнення колективного договору;
—  умисне порушення семиденного строку, протягом якого сторона повинна розпочати переговори з часу надходження письмового повідомлення іншої сторони про початок переговорів;
—  незабезпечення роботи робочої комісії у визначені сторонами строки;
—  порушення чи невиконання зобов'язань колективного договору;
—  ненадання інформації, необхідної для ведення колективних переговорів;
—  ненадання інформації, необхідної для здійснення контролю за виконанням колективних переговорів.
За вчинення вказаних порушень винні особи можуть притягатися до дисциплінарної чи адміністративної відповідальності.
Адміністративна відповідальність за порушення законодавства про колективні договори передбачена у статтях 41',412 і 413 Кодексу України про адміністративні правопорушення. Цей Кодеке встановлює порядок і строки накладення штрафів. Справи з накладення штрафів розглядаються судами за поданням однієї із сторін колективного договору, відповідних комісій або з ініціативи прокурора.