Соціально-комунальні зобов'язання суб'єктів господарювання

Стаття 177. Соціально-комунальні зобов'язання суб'єктів господарювання
1. Суб'єкти господарювання зобов'язані за рішенням місцевої ради за рахунок своїх коштів відповідно до закону створювати спеціальні робочі місця для осіб з обмеженою працездатністю та організовувати їх професійну підготовку.
2, Суб'єкти господарювання відповідно до частини четвертої статті 175 цього Кодексу можуть, незалежно від статутної мети своєї діяльності, брати на себе зобов'язання про господарську допомогу у вирішенні питань соціального розвитку населених пунктів їх місцезнаходження, у будівництві й утриманні соціально-культурних об'єктів та об'єктів комунального господарства і побутового обслуговування, подавати іншу господарську допомогу з метою розв'язання місцевих проблем. Суб'єкти господарювання мають право брати участь у формуванні відповідних фондів місцевих рад, якщо інше невстановлено законом, та у виконанні робіт щодо комплексного економічного і соціального розвитку територій.
1. Підпункт 12 п. «б» ч. 1 ст. 34 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні передбачає повноваження виконавчих органів сільських, селищних, міських рад з прийняття рішень про створення на підприємствах, в установах та організаціях спеціальних робочих місць для осіб з обмеженою працездатністю та організацію професійної підготовки цих осіб. У разі прийняття виконкомом місцевої ради такого рішення між ним і суб'єктом господарю­вання виникає відповідне організаційно-господарське зобов'язання, спрямоване на вирішен­ня цієї соціальної проблеми. Стаття 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» від 21 березня 1991 р. встановлює для підприємств, організацій, у тему числі підприємств та організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, які використовують найману працю, норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб — у кількості одного робочого місця.
Виконання суб'єктом господарювання даного зобов'язання забезпечується адміністративно-господарськими санкціями, встановленими ст. 20 вказаного Закону. Сума санкцій до­рівнює розміру середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, організації, помноженому на кількість робочих місць, призначених для працевлаштування інваліді і не зайнятих останніми.
Разом з тим вказані обов'язки суб'єктів господарювання полягають саме у створенні відповідних спеціальних робочих місць і організації професійної підготовки відповідних осіб, а не у працевлаштуванні цих осіб. Так, Київський апеляційний господарський суд у справі за позовом Київського обласного відділення Фонду України соціального захисту інвалідів до ТОВ «Ф.» постановив, що на відповідача не може бути покладена відповідальність за нена­лежне виконання обов'язків з працевлаштування інвалідів, оскільки відповідними органами інваліди для працевлаштування на підприємство відповідача не направлялися, так само як і ­не було безпосереднього звернення інвалідів на підприємство для працевлаштування.
2. Згідно із статтями 27, 28, ЗО, 31 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» виконавчі органи місцевих рад наділені повноваженнями залучати на договірних засадах підприємства, установи й організації незалежно від форми власності до участі в комплексному соціально-економічному розвитку сіл, селищ, міст, в обслуговуванні населення засобами транспорту і зв'язку, у розвитку потужностей будівельної індустрії і промисловості будівельних матеріалів, у створенні, розвитку і реконструкції об'єктів інженерного забезпечення і транспортного обслуговування. Виконавчі органи місцевих рад мають право залучати на договірних засадах кошти підприємств, установ, організацій незалежно від форми власності на будівництво, розширення, ремонт і утримання на пайових засадах об'єктів соціальної та виробничої інфраструктури, на заходи щодо охорони навколишнього природного середовища та організацію благоустрою населених пунктів.
Частина 2 коментованої статті передбачає відповідні зобов'язання суб'єктів господарювання, які вони можуть на себе брати, вступаючи у зобов'язальні відносини з виконавчимиорганами місцевих рад у порядку реалізації цими органами зазначених повноважень. Участі суб'єкта господарювання в таких зобов'язаннях, на відміну від урегульованих ч. 1 коментованої статті, є добровільною (див. ч. 4 ст. 175 ГК).