Штрафні санкції

Стаття 230. Штрафні санкції
1. Штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
2.Суб'єктами права застосування штрафних санкцій є учасники відносин у сфері господарювання, зазначені у статті 2 цього Кодексу.
1. У коментованій статті міститься визначення штрафних санкцій як майнових заходів впливу на боржника, внаслідок чого для нього настають несприятливі економічні наслідки. Застосування штрафних санкцій є одним із способів захисту прав суб'єктів господарювання (ч.2 ст. 20 ГК).
Штрафні санкції досить широко застосовуються у відносинах суб'єктів господарювання, що зумовлено двома обставинами: 1) швидкістю їх застосування (відповідно до ч. 2 ст. 258 ЦК до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) застосовується позовна давність в один рік);2) зручністю застосування цієї форми господарсько-правової відповідальності, умова­ми якого є протиправна поведінка боржника (невиконання або неналежне виконання зобов'язання) та невжиття боржником усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення (ч. 2 ст. 218 ГК). Традиційною сферою застосування таких санкцій є договірні відносини (майново-господарські зобов'язання), хоча за буквальним тлумаченням коментованої норми не виключається можливість застосування штрафних санкцій і в організаційно-господарських відносинах (зокрема тих, що виникають на основі організаційно-господарських договорів).
Слід звернути увагу на необхідність розмежування:
1) неустойки, штрафу та пені як способів забезпечення виконання господарського зобо­в'язання (ст. 199 ГК). При цьому неустойка, штраф, пеня виконують стимулюючу функцію, спонукаючи боржника до належного виконання своїх обов'язків під загрозою застосування до нього заходів відповідальності;
2) стягнення неустойки, штрафу, пені як санкцій за порушення господарського зобо­в'язання, тобто як правовий засіб відповідальності у сфері господарювання (ст. 217 ГК).
Відповідно до ч. 1 ст. 199 ГК до відносин щодо забезпечення виконання зобов'язань учас­ників господарських відносин застосовуються відповідні положення ЦК, насамперед загальні положення про забезпечення виконання зобов'язання, встановлені його статтями 546—548. Проте зміст коментованої статті не дозволяє стверджувати, що норми ЦК повністю поширюються на господарсько-правові штрафні санкції.
У ЦК поняття неустойки вживається як узагальнююче (родове) стосовно понять штрафу та пені, іншими словами, як забезпечувальний інститут. За правилами ЦК штраф обчис­люється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання ч 2ст. 549), пеня — у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (ч. З ст. 549).
У ч. 1 ст. 230 ГК та в окремих законодавчих актах поняття «неустойка» вживається у вузькому значенні (власне неустойка) як різновид штрафних санкцій. У главі 26 ГК визначення штрафу і пені немає, як немає і обмежень щодо застосування пені як санкції за порушення лише грошових зобов'язань.
Для договірної практики та практики правозастосування сама лише неправильна назва тієї чи іншої санкції, використана в тексті закону або договору, практичного значення не має, правові наслідки її неправильного вжиття відсутні.
Критерієм визначення неустойки за ГК можна вважати метод обчислення, хоча в такому сенсі досить часто практично немає різниці між штрафом та власне неустойкою. Так, відповідно до ч. З ст. 14 Закону «Про державний матеріальний резерв» за прострочення поставки, недопоставку (неповне закладення) матеріальних цінностей до державного резерву постачальник (виготовлювач) сплачує неустойку в розмірі 50 відсотків вартості недопоставлених (незакладених) матеріальних цінностей і ця неустойка стягується до фактичного виконання зобов'язання з урахуванням недопоставленоїкількості продукції в попередньому період ставки. За ч. 4 ст. 231 ГК і штраф, і власне неустойка можуть обчислюватися у відсотковому відношенні до суми зобов'язання (суми невиконаної частини зобов'язання), або у кратномурозмірі до вартості товарів, робіт, послуг.
На відміну від ч. 1 ст. 549 ЦК, якою допускається неустойка як у грошовій формі, так і у вигляді іншого майна, штрафні санкції відповідно до ч. 1 ст. 230 ГК — це завжди певна грошова сума.
Як встановлено у коментованій статті, фактичною підставою застосування штрафних санкцій є: 1) порушення зобов'язаною особою правил здійснення господарської діяльності 2) невиконання або неналежне виконання зобов'язання. Проте порушення правил здійснення господарської діяльності є самостійним видом господарського правопорушення і,відповідно, підставою для застосування адміністративно-господарських санкцій (детальніше — див. коментар до гл. 27), в тому числі — стягнення адміністративно-господарських штрафів.
Штрафні санкції за порушення господарських зобов'язань стягуються на користь кредитора, в той час, як адміністративно-господарські штрафи — у доход держави. У деяких випадках законом встановлюються штрафні санкції особливого виду — за порушення вимогзакону щодо порядку виконання окремих господарських зобов'язань. Так,відповідно до ст. 15і Закону «Про електроенергетику», якою встановлено порядок розрахунків на оптовому ринку електричної енергії, у разі перерахування споживачами коштів за електричну енергію на інші, ніж поточний рахунок енергопостачальника із спеціальним режимом використання в уповноваженому банку, рахунки отримувачі повинні повернути ці кошти за заявою споживача або за власною ініціативою у триденний строк з моменту їх отримання. У разі неповернення споживачу у цей строк коштів, сплачених на інші рахунки, ці суми підлягають вилученню до Державного бюджету України як санкція за вчинене правопорушення і не за­раховуються як оплата електричної енергії. Зарахування коштів до Державного бюджету України не звільняє їх отримувача від повернення цих коштів споживачу електричної енергії.
У деяких випадках законом встановлено відповідальність у вигляді різних штрафних санкцій, які застосовуються за одне і те саме правопорушення. Так, відповідно до ч. 9 ст. 14 Закону «Про державний матеріальний резерв» за несвоєчасне виконання розпорядження центрального органу виконавчої влади, що здійснює управління державним резервом, про відвантаження матеріальних цінностей державного резерву підприємства, установи і організації — відповідальні зберігачі сплачують штраф у розмірі 100 відсотків вартості не відвантажених у строк матеріальних цінностей і пеню за кожний день прострочення до повного виконання розпорядження.
2. Відповідно до ст. 2 ГК учасниками відносин у сфері господарювання є суб'єкти госпо­дарювання, споживачі, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, наділені господарською компетенцією, а також громадяни, громадські та інші організації, які виступають засновниками суб'єктів господарювання або здійснюють щодо них організаційно-господарські повноваження на основі відносин власності.
Суб'єктами господарювання визнаються учасники господарських відносин, які здійснюють господарську діяльність, реалізуючи господарську компетенцію (сукупність господарських прав та обов'язків), мають відокремлене майно і несуть відповідальність за своїми зобов'язаннями в межах цього майна, крім випадків, передбачених законодавством (ч. 1 ст. 55 ГК . Відповідно до ч. 2 ст. 55 ГК суб'єктами господарювання є:
1) господарські організації — юридичні особи, створені відповідно до ЦК, державні, комунальні та інші підприємства, створені відповідно до ГК, а також інші юридичні особи, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані в установленому законом порядку;
2) громадяни України, іноземці та особи без громадянства, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані відповідно до закону як підприємці.
Частина 2 ст. 20 ГК закріплює право кожного суб'єкта господарювання на захист своїх прав і законних інтересів.
Що стосується інших учасників відносин у сфері господарювання (органів державної влади та органів місцевого самоврядування, наділених господарською компетенцією, а також громадян, громадських та інших організацій, які виступають засновниками суб'єктів господарювання чи здійснюють щодо них організаційно-господарські повноваження), то за відсутності у ГК відповідних норм права цих осіб можуть захищатися згідно з положеннями гл. 3ЦК щодо захисту цивільних прав та інтересів (тими способами і в тих формах, що встановлені ЦК, договором або законом). Права споживача (фізичної особи, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов'язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов'язків найманого працівника) захищаються відповідно до Закону України «Про захист прав споживачів» від 12 травня 1991 р.
Оскільки сферою застосування штрафних санкцій є господарські зобов'язання, ч. 2 ко­ментованої статті треба тлумачити у логічно-системному зв'язку з положеннями гл. 19 ГК «Загальні положення про господарські зобов'язання».
У коментованій нормі йдеться про суб'єктів права застосування штрафних санкцій, проте за змістом цієї та інших статей глави 26 ГК точніше було б вести мову про суб'єктів, що маютьправо на стягнення штрафних санкцій. Якщо штрафні санкції не сплачуються зобов'язаною стороною добровільно, то суб'єктом застосування права (тобто владної індивідуально-правової діяльності, спрямованої на вирішення юридичних справ) стають уповноважені органи, насамперед господарські суди. Іншими — недержавними — суб'єктами застосування права можуть бути третейські суди (арбітражі), що діють відповідно до законів України «Проміжнародний комерційний арбітраж» та «Про третейські суди».