Розрахункові операції банків

Стаття 341. Розрахункові операції банків
1. Розрахункові операції банків спрямовані на забезпечення взаємних розрахунків між учасниками господарських відносин, а також інших розрахунків у фінансовій сфері.
2.Для здійснення розрахунків суб'єкти господарювання зберігають грошові кошти в установах банків на відповідних рахунках.
3. Безготівкові розрахунки можуть здійснюватися у формі платіжних доручень, платіжних вимог, вимог-доручень, векселів, чеків, банківських платіжних карток та Інших дебетових і кредитових платіжних інструментів, що застосовуються у міжнародній банківській практиці.
4. При безготівкових розрахунках усі платежі провадяться через установи банків шляхом перерахування належних сум з рахунка платника на рахунок одержувача або шляхом заліку взаємних зобов'язань і грошових претензій, Платежі здійснюються у ме­жах наявних коштів на рахунку платника. У разі потреби банк може надати платникові кредит для здійснення розрахунків.
5.Установи банків забезпечують розрахунки відповідно до законодавства та вимог клієнта, на умовах договору на розрахункове обслуговування. Договір повинен містити реквізити сторін, умови відкриття і закриття рахунків, види послуг, що надаються бан­ком, обов'язки сторін та відповідальність за їх невиконання, а також умови припинення договору.
1. Розрахункові операції банків — один з основних видів банківських операцій. Вони спрямовані на забезпечення взаємних розрахунків між учасниками господарських відносин сплата продукції, робіт, послуг), а також інших розрахунків у фінансовій сфері (наприклад платежів до бюджету тощо).
2. За загальним правилом на території України всі юридичні особи всіх форм власності, а також фізичні особи — громадяни України, іноземні громадяни, особи без громадянства, які є суб'єктами господарювання, здійснюють розрахунки між собою у безготівковій та готівко­вій формах через установи банків відповідно до правил здійснення розрахункових та касо­вих операцій, встановлених нормативно-правовими актами НБУ.
Згідно з ч. 1 ст. 1087 ЦК розрахунки за участю фізичних осіб, не пов'язані із здійсненням ними підприємницької діяльності, можуть провадитися у готівковій або в безготівковій формі за допомогою розрахункових документів в електронному або паперовому вигляді. Отже, сфе­ра застосування готівкового обігу досить обмежена і регулюється спеціальними нормами.
Переважна більшість розрахунків між суб'єктами господарювання проводиться у безго­тівковій формі на підставі розрахункових документів на паперових носіях чи в електронно­му вигляді. Як встановлено ч. 2 ст. 1087 ЦК, розрахунки між юридичними особами, а також розрахунки за участю фізичних осіб, пов'язані із здійсненням ними підприємницької діяль­ності, провадяться у безготівковій формі. Розрахунки між цими особами можуть також про­вадитися готівкою, якщо інше не встановлено законом.
Безготівкові розрахунки між суб'єктами господарювання здійснюються відповідно до Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затвердженої поста­новою Правління НБУ від 21 січня 2004 р. № 22 (далі — Інструкція № 22) та інших норма­тивних актів.
Для розрахунків суб'єкти господарювання зберігають грошові кошти в установах банків на відповідних рахунках (див. коментар до ст. 342).
3. Частина 3 коментованої статті наводить перелік платіжних інструментів, за допомогою яких суб'єкти господарювання можуть здійснювати безготівкові розрахунки. Такими інстру­ментами є: платіжні доручення, платіжні вимоги, вимоги-доручення; векселі; чеки; банківські платіжні картки та інші дебетові і кредитові платіжні інструменти, що застосовуються у між­народній банківській практиці.
Інструкція встановлює правила використання при здійсненні розрахункових операцій платіжних інструментів у формі: меморіального ордера; платіжного доручення; платіжної вимоги-доручення; платіжної вимоги; розрахункового чека; акредитива.
Використання банківських платіжних карток та векселів як платіжних інструментів регу­люється законодавством, зокрема, законами України «Про платіжні системи та переказ гро­шей в Україні», «Про обіг векселів в Україні» тощо, а також окремими нормативно-правови­ми актами НБУ.
Факт списання коштів з рахунка платника документально оформляється меморіальним ордером за встановленою формою для:
часткової оплати розрахункових документів;
документального підтвердження операцій з перерахування з банківських рахунків на ко­ристь клієнтів-одержувачів (фізичних та юридичних осіб) внесених до каси банку коштів;
перерахування коштів, зарахованих на рахунок «Кредитові суми до з'ясування»;
перерахування банком коштів для вжиття заходів щодо виконання рішення (ухвали) су­ду, санкціонованої прокурором постанови слідчого, постанови державного виконавця про арешт коштів на рахунку;
виконання банком платіжних доручень платника у довільній формі;
перерахування банком коштів при закритті акредитива.
Дата складання меморіального ордера має відповідати даті списання коштів з рахунка платника.
Використання в розрахунках меморіальних ордерів здійснюється з урахуванням вищенаведених вимог.
Платіжне доручення приймається банком платника до виконання протягом десяти кален­дарних днів з дати його виписки. День оформлення платіжного доручення не враховується.
Банк приймає до виконання платіжне доручення від платника за умови, що його сума не перевищує суми на рахунку платника. Платіжні доручення останнього, у разі відсутності/недостатності коштів на його рахунку, банк приймає лише, якщо порядок приймання та виконання таких платіжних доручень передбачено договором між банком і платником.
Платіжні доручення застосовуються в розрахунках за товарними і нетоварними платежами:
за фактично відвантажену/продану продукцію (виконані роботи, надані послуги тощо);
у порядку попередньої оплати — якщо такий порядок розрахунків установлено законо­давством та/або обумовлено в договорі;
для завершення розрахунків за актами звірки взаємної заборгованості підприємств, скла­деними не пізніше строку, встановленого чинним законодавством;
для перерахування підприємствами сум, які належать фізичним особам (заробітна плата, пенсії тощо), на їх рахунки, що відкриті в банках;
для сплати податків і зборів (обов'язкових платежів) до бюджетів та/або державних цільо­вих фондів;
в інших випадках — відповідно до укладених договорів та/або чинного законодавства.
Платіжні вимоги-доручення (вимога-доручення) можуть застосовуватися в розрахунках усіма учасниками безготівкових розрахунків.
Верхня частина вимоги-доручення оформляється одержувачем коштів за встановленою нормою згідно з вимогами до заповнення реквізитів розрахункових документів, викладени­ми в додатку 8 до Інструкції № 22, і передається безпосередньо платнику не менш як у двох примірниках.
Доставку вимог-доручень до платника може здійснювати банк одержувача через банк платника на договірних умовах.
У разі згоди оплатити вимогу-доручення платник заповнює її нижню частину згідно з ви­могами Інструкції № 22 (від руки чи із застосуванням технічних засобів — незалежно від то­го, як заповнено верхню частину цього розрахункового документа) і подає до банку, що його осбслуговує.
Сума, яку платник погоджується сплатити одержувачу та зазначає в нижній частині вимо­ги-доручення, не може перевищувати суми, яку вимагає до сплати одержувач і яка зазначена у верхній частині вимоги-доручення.
Банк платника приймає вимогу-доручення від платника протягом 20 календарних днів з дати оформлення її одержувачем.
Платіжна вимога-доручення повертається без виконання, якщо сума, зазначена платни­ком, перевищує суму на рахунку платника.
Причини неоплата платником вимоги-доручення з'ясовуються безпосередньо між плат­ником та одержувачем коштів.
Порядок виконання платіжних вимог на примусове списання (стягнення) коштів з плат­ників, рахунки яким відкриті в органах державного казначейства, визначається і регулюєть­ся нормативно-правовими актами Державного казначейства України.
У разі надходження до банку платіжних вимог на примусове списання (стягнення) коштів з цих рахунків вони передаються для виконання відповідному органу державного казначей­ства, якщо це передбачено договором між банком та цим органом, в іншому випадку повер­таються без виконання в порядку, передбаченому Інструкцією № 22.
Примусове списання (стягнення) коштів з рахунків платників дозволяється лише у випад­ках, установлених законами України, а саме: на підставі виконавчих документів, передбаче­них законами України, рішень податкових органів та визнаних претензій.
Розпорядження про примусове списання (стягнення) коштів стягувач оформляє на бланку платіжної вимоги за встановленою формою згідно з вимогами до заповнення реквізитів роз­рахункових документів, не менше ніж у трьох примірниках.
Банки виконують платіжні вимоги на примусове списання (стягнення) коштів з усіх ра­хунків підприємств (у тому числі поточних, депозитних, відкритих за рахунок цього підпри­ємства для здійснення розрахунків за акредитивами) та платіжні вимоги на примусове спи­сання (стягнення) коштів з вкладних (поточних і депозитних) рахунків фізичних осіб.
Стягувач несе відповідальність за обґрунтованість примусового списання (стягнення) коштів і правильність даних, внесених у платіжну вимогу на примусове списання (стягнен­ня) коштів.
Розрахункові чеки використовуються у безготівкових розрахунках підприємств та фізич­них осіб з метою скорочення розрахунків готівкою за отримані товари (виконані роботи та надані послуги).
Розрахункові чеки використовуються тільки для безготівкових перерахувань з рахунка чекодавця на рахунок одержувача коштів і не підлягають сплаті готівкою.
Розрахункові чеки виготовляються на замовлення комерційного банку Банкнотно-монет­ним двором НБУ чи іншим спеціалізованим підприємством на спеціальному папері з дотри­манням усіх обов'язкових вимог, передбачених Інструкцією № 22, за зразком, затвердженим НБУ. Розрахункові чеки брошуруються у чекові книжки по 10, 20, 25 аркушів.
Розрахункові чеки та чекові книжки є бланками суворого обліку.
Для гарантованої оплати розрахункових чеків чекодавець бронює кошти на окремому ана­літичному рахунку «Розрахунки чеками» відповідних балансових рахунків у банку-емітенті.
Строк дії чекової книжки — один рік з дати ЇЇ видачі. День оформлення чекової книжки або розрахункового чека не враховується. Розрахункові чеки, виписані після зазначеного строку, вважаються недійсними і до оплати не приймаються.
Умови та порядок проведення розрахунків за акредитивами передбачаються в договорі між бенефіціаром і заявником акредитива (далі — договір) і не повинні суперечити чинному законодавству, у тому числі нормативно-правовим актам НБУ.
Якщо це передбачено в тексті договору, то розрахунки за акредитивами регулюються Уніфікованими правилами та звичаями для документарних акредитивів у редакції 1993 року (публікація Міжнародної торгової палати № 500) у частині, що не суперечить чинному зако­нодавству, у тому числі нормативно-правовим актам НБУ.
Акредитив за своєю суттю є договором, відокремленим від договору купівлі-продажу або ін­шого контракту, на якому він може базуватися, навіть якщо в акредитиві є посилання на них.
За операціями з акредитивами всі зацікавлені сторони мають справу тільки з документа­ми, а не з товарами, послугами або іншими видами виконання зобов'язань, з якими можуть бути пов'язані ці документи.
Банк-емітент може відкривати такі види акредитивів:
Покритий — акредитив для здійснення платежів, за яким завчасно бронюються кошти платника у повній сумі на окремому рахунку в банку-емітенті або у виконуючому банку. Кошти заявника акредитива бронюються на аналітичному рахунку «Розрахунки за акредити­вами» відповідних балансових рахунків;
Непокритий — акредитив, оплата за яким, у разі тимчасової відсутності коштів на рахун­ку платника, гарантується банком-емітентом за рахунок банківського кредиту.
Акредитив може бути відкличним або безвідкличним. Це зазначається на кожному акре­дитиві. У разі відсутності такої позначки акредитив вважається безвідкличним.
Відкличний акредитив може бути змінений або анульований банком-емітентом у будь-який час без попереднього повідомлення бенефіціара (наприклад, у разі недотримання умов, передбачених договором, дострокової відмови банку-емітента від гарантування платежів за акредитивом).
Усі розпорядження про зміни умов відкличного акредитива або його анулювання заявник може надати бенефіціару тільки через банк-емітент, який повідомляє виконуючий банк, а останній — бенефіціара. і
Виконуючий банк не має права приймати розпорядження безпосередньо від заявника ак­редитива (за винятком випадку, коли банк-емітент є виконуючим банком).
Якщо виконуючий банк не є банком-емітентом, то зміна умов відкличного акредитива або його анулювання відбуваються тільки після отримання від виконуючого банку відповідного повідомлення, яке підтверджує, що до часу зміни умов або анулювання акредитива докумен­ти за акредитивом не були подані.
Документи за акредитивом, які відповідають умовам акредитива та подані бенефіціаром і прийняті виконуючим банком до отримання останнім повідомлення про зміну умов або ану­лювання акредитива, підлягають оплаті.
У разі здійснення платежу виконуючим банком до отримання повідомлення про зміну або анулювання акредитива проти документів, які за зовнішніми ознаками відповідають умовам акредитива, банк-емітент зобов'язаний надати відшкодування виконуючому банку, який уповноважений на здійснення платежу.
Безвідкличний акредитив — це акредитив, який може бути анульований або умови якого можуть бути змінені тільки за згодою бенефіціара, на користь якого він відкритий, і банку-емітента.
Безвідкличний акредитив — це тверде зобов'язання банку-емітента сплатити кошти в по­рядку та строки, визначені умовами акредитива, якщо документи, передбачені ним, подано до банку, зазначеному в акредитиві, або банку-емітенту і дотримані строки та умови акреди­тива.
Для відкриття акредитива клієнт подає до банку-емітента заяву на акредитив за встанов­леною формою не менше ніж у трьох примірниках, заповнену згідно з вимогами Інструкції № 22, і в разі відкриття покритого акредитива — відповідні платіжні доручення.
Заява містить умови акредитива, які встановлюються так, щоб, з одного боку, вони давали і можливість банкам без ускладнень їх проконтролювати, а з іншого — забезпечували інтере­си сторін, які використовують акредитив.
Акредитив має містити лише ті умови, які банк може перевірити документально.
Банк-емітент, прийнявши заяву, визначає спосіб виконання акредитива, авізуючий та виконуючий банки і здійснює відповідні бухгалтерські записи.
Банк-емітент інформує виконуючий (авізуючий) банк про відкриття акредитива шляхом надсилання йому електронною поштою (електронне повідомлення) або іншими засобами зв'язку, передбаченими договорами між банками, заяви або повідомлення.
Про відкриття та умови акредитива виконуючий (авізуючий) банк повідомляє бенефіціара (авізує акредитив) протягом 10 робочих днів з дня отримання повідомлення від банку-емітента (авізуючого банку).
Після відвантаження продукції (виконання робіт, надання послуг) бенефіціар подає вико­нуючому банку потрібні документи, передбачені умовами акредитива, разом з реєстром до­кументів за акредитивом.
Виплати бенефіціару за акредитивом, кошти за яким заброньовано у виконуючому банку, здійснюються з аналітичного рахунка «Розрахунки за акредитивами».
Списання коштів із зазначеного рахунка виконуючий банк здійснює на підставі першого примірника реєстру документів за акредитивом, наданого разом з іншими документами, що а.-повідають умовам акредитива.
Вексель — це цінний папір, який засвідчує безумовне грошове зобов'язання векселедавця сплатити після настання строку визначену суму грошей власнику векселя (векселедержателю).
Для запровадження комерційного кредиту, поліпшення розрахункових відносин між суб'єк­тами господарської діяльності Постановою Верховної Ради України «Про застосування векселів в господарському обороті України» від 17 червня 1992 р. введено вексельний обіг з використан­ням простого і переказного векселів відповідно до Женевської конвенції 1930 року.
Чинне законодавство України про обіг векселів включає Женевську конвенцію 1930 року, якою запроваджено Уніфікований закон про переказні векселі та прості векселі (далі — Уніфікований закон), з урахуванням застережень, обумовлених додатком II до цієї Конвенції,Женевську конвенцію 1930 року про врегулювання деяких колізій законів про переказні векселі та прості векселі, Женевську конвенцію 1930 року про гербовий збір стосовно переказних векселів і простих векселів, закони України «Про цінні папери і фондову біржу», Про приєднання України до Женевської конвенції 1930 року, якою запроваджено Уніфіко­ваний закон про переказні векселі та прості векселі», «Про приєднання України до Женевської конвенції 1930 року про врегулювання деяких колізій законів про переказні векселі та прості векселі», «Про приєднання України до Женевської конвенції 1930 року про гербовий збір стосовно переказних векселів і простих векселів», «Про обіг векселів в Україні» та інших прийнятих згідно з ними актів законодавства України.
Законодавством України передбачено використання векселів, зокрема:
при ввезенні в Україну майна як внеску іноземного інвестора до статутного фонду підприємства з іноземними інвестиціями, а також за договорами (контрактами) про спільну інвестиційну діяльність відповідно до постанови КМУ «Про затвердження Порядку видачі, об­ліку і погашення векселів, виданих на час ввезення в Україну майна як внеску іноземного інвестора до статутного фонду підприємства з іноземними інвестиціями, а також за догово­рами (контрактами) про спільну інвестиційну діяльність та сплати ввізного мита у разі відчу­ження цього майна» від 7 серпня 1996 p.;
для сплати ввізного мита, податків та зборів українським виконавцем при ввезенні на мит­ну територію України давальницької сировини, а також для сплати вивізного (експортного) мита, податків та зборів українським замовником при вивезенні давальницької сировини за межі митної території України відповідно до Закону України «Про операції з давальницькою сировиною у зовнішньоекономічних відносинах» від 15 вересня 1995 p.;
в інших випадках, передбачених законодавством.
Зобов'язуватися та набувати права за переказними і простими векселями на території України можуть юридичні та фізичні особи.
Органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування, а також установи та орга­нізації, які фінансуються за рахунок державного бюджету, бюджету Автономної Республіки Крим чи місцевих бюджетів, зобов'язуються та набувають права за переказними і простими векселями лише у випадках і в порядку, визначених КМУ.
Використання векселів НБУ регулюється законодавством України про обіг векселів.
Видавати переказні і прості векселі можна лише для оформлення грошового боргу за фак­тично поставлені товари, виконані роботи, надані послуги.
Векселі (переказні і прості) складаються у документарній формі на бланках з відповід­ним ступенем захисту від підроблення, форма та порядок виготовлення яких затверджують­ся ДКЦПФР за погодженням з НБУ з урахуванням норм Уніфікованого закону. Вони не мо­жуть бути переведені у бездокументарну форму (знерухомлені).
Вексель, який видається на території України і місце платежу за яким також знаходиться на території України, складається державною мовою. Найменування трасанта або векселе­давця, інших зобов'язаних за векселем осіб заповнюється тією мовою, якою визначено офіційне найменування в їх установчих документах.
Вексель підписується:
від імені юридичних осіб — власноручно керівником та головним бухгалтером (якщо така посада передбачена штатним розписом юридичної особи) чи уповноваженими ними особа­ми. Підписи скріплюються печаткою;
від імені фізичних осіб — власноручно зазначеною фізичною особою або уповноваженою нею особою. Підпис скріплюється печаткою (в разі її наявності).
Платіж за векселем на території України здійснюється тільки в безготівковій формі.
Забороняється використовувати векселі як внесок до статутного фонду господарського товариства.
Вексель, опротестований нотаріусом (виконавчий напис нотаріуса) у встановленому зако­ном порядку, є виконавчим документом.
Розрізняють два види векселів: простий і переказний (ст. 21 Закону «Про цінні папери і фондову біржу»).
Простий вексель — складений за суворо визначеною формою документ, за яким боржник (векселедавець) приймає на себе абстрактне, нічим не обумовлене зобов'язання в зазначений строк чи на вимогу здійснити платіж кредитору (векселедержателю) або тому, кому він нака­же. При простому векселі платником є сам векселедавець.
Переказний вексель (тратта) — складений за суворо визначеною формою документ, в яко­му міститься проста і нічим не обумовлена пропозиція боржника, векселедавця (трасанта) іншій особі, платнику (трасату) в зазначений строк здійснити платіж кредитору, векселедер­жателю (ремітенту) або тому, кому він накаже.
Переказний вексель відрізняється від простого тим, що за ним векселедавець сам платежу не здійснює, а переказує цей свій обов'язок на свого боржника (платника по векселю). Пере­казний вексель також може переказуватись одним держателем іншому. Відповідно до Поло­ження «Про переказний і простий вексель» передаточний напис (індосамент) векселя здійснюється векселедержателем (індосантом) на зворотному боці векселя або на додатковому аркуші паперу (аллонж до векселя).
Для здійснення платежу вексель пред'являється платнику, чия згода на оплату векселя (акцепт) оформляється написом на векселі.
При неодержанні платежу за векселем банк платника зобов'язаний подати вексель для опротестування від імені довірителя — банку векселедержателя.
Відповідно до Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженої Міністерством юстиції 3 березня 2004 p., векселі для вчинення протесту про неоплату приймаються нотаріусами після закінчення дати платежу за векселем, але не пізніше 12-ї години наступного після цього строку дня.
Опротестований вексель видається векселедержателю або уповноваженій особі.
4. При безготівкових розрахунках усі платежі провадяться через установи банків шляхом перерахування належних сум з рахунка платника на рахунок одержувача або шляхом заліку взаємних зобов'язань і грошових претензій. Однак треба мати на увазі, що відповідно до ст. 1087 ЦК та ч. З ст. 47 Закону про банки відкриття та ведення поточних рахунків клієнтів і банків-кореспондентів, у тому числі переказ грошових коштів з цих рахунків за допомогою птатіжних інструментів та зарахування коштів на них, мають право здійснювати й інші юридичні особи на підставі ліцензії на здійснення окремих банківських операцій.
Платежі здійснюються у межах наявних коштів на рахунку платника. Наприклад, платіж­не доручення платника приймається банком до виконання за умови, що сума платіжного до-г-чення не перевищує суми грошових коштів на рахунку платника, якщо інше не встановлено договором між платником і банком (ч. З ст. 1090 ЦК).
Згідно з пунктом 22.2 Закону України «Про платіжні системи та переказ грошей в Україні”банки виконують розрахункові документи відповідно до черговості їх надходження та виключно в межах залишку грошей на рахунках платників, крім випадків надання платнику обслуговуючим його банком кредиту.
Порядок визначення залишку грошей встановлюється НБУ.
У разі недостатності на рахунку платника грошей для виконання у повному обсязі розрахункового документа стягувана на момент його надходження до банку платника останній здійснює часткове виконання цього розрахункового документа шляхом переказу суми грошей, що знаходиться на рахунку платника, на рахунок отримувача.
Якщо відповідно до договору банківського рахунка банк здійснює платежі з рахунка клієнта незважаючи на відсутність на ньому грошових коштів (кредитування рахунка), банк вважається таким, що надав клієнтові кредит на відповідну суму від дня здійснення цього платежу (ч. 1 ст. 1069 ЦК).
5. Установи банків забезпечують розрахунки, відповідно до законодавства та вимог клієн­та, на умовах договору на розрахункове обслуговування. Основними нормативно-правовими актами, що регулюють здійснення розрахунків, є ЦК, ГК, закони «Про банки і банківську діяльність» та «Про платіжні системи та переказ грошей в Україні», а також нормативно- правові акти НБУ, серед яких варто виділити Інструкцію про порядок відкриття, використання і накриття рахунків в національній та іноземній валютах, Правила організації розрахунково-касового обслуговування банками клієнтів і взаємовідносин з цього питання між територіальними управліннями НБУ та банками в національній валюті, Інструкцію № 22.
Договір на розрахункове обслуговування має містити дані про: реквізити сторін; умови відкриття і закриття рахунків; види послуг, що надаються банком; обов'язки сторін та відповідальність за їх невиконання; а також про умови припинення договору