Розмір штрафних санкцій

Стаття 231. Розмір штрафних санкцій
1.Законом щодо окремих видів зобов'язань може бути визначений розмір штрафних санкцій, зміна якого за погодженням сторін не допускається.
2. У разі якщо порушено господарське зобов'язання, в якому хоча б одна сторона єсуб'єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, або пору­шення пов'язане з виконанням державного контракту, або виконання зобов'язання фінансується за рахунок Державного бюджету України чи за рахунок державного креди­ту, штрафні санкції застосовуються, якщо інше не передбачено законом чи договором у таких розмірах:
за порушення умов зобов'язання щодо якості (комплектності) товарів (робіт, послуг) стягується штраф у розмірі двадцяти відсотків вартості неякісних (некомплектних) то­варів (робіт, послуг);
за порушення строків виконання зобов'язання стягується пеня у розмірі 0,1 відсотка вартості товарів (робіт, послуг), з яких допущено прострочення виконання, за кожний день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів додатково стягується штраф у розмірі семи відсотків вказаної вартості.
3.Законом може бути визначений розмір штрафних санкцій також за інші порушення окремих видів господарських зобов'язань, зазначених у частині другій цієї статті.
4.У разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встанов­лено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язанняабо у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).
5.У разі недосягнення згоди між сторонами щодо встановлення та розміру штрафних санкцій за порушення зобов'язання спір може бути вирішений в судовому порядку за заявою заінтересованої сторони відповідно до вимог цього Кодексу.
6.Штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено зако­ном або договором.
7. Розмір штрафних санкцій, що застосовуються у внутрішньогосподарських відносинах за порушення зобов'язань, визначається відповідним суб'єктом господарювання — господарською організацією.
1. За підставами виникнення штрафні санкції поділяються на передбачені законом (законна неустойка в широкому розумінні) та визначені договором (договірні). Відповідно до коментованої статті штрафні санкції за порушення окремих видів зобов'язань не можуть, встановлюватися інакше, ніж законами, при цьому іноді в тексті закону власне різновид штрафних санкцій як такий (неустойка, штраф, пеня) не називається. Так, ст. 24 Закону «Про електроенергетику» встановлено, що у разі відпуску електричної енергії, параметри якостіякої знаходяться поза межами показників, зазначених у договорі на користування електричною енергією, енергопостачальник несе відповідальність у розмірі 25 % вартості такої електроенергії.
Розмір штрафних санкцій передбачається також і іншими нормативно-правовими актами органів державної влади, у тому числі УРСР. Так, ст. 138 Статуту автомобільного транспорту УРСР, затвердженого постановою Ради Міністрів УРСР від 27 червня 1969 р., встановлено, що за прострочку в доставці вантажу при міжміських перевезеннях автотранспортні підприємства або організації сплачують вантажоодержувачам штраф у розмірі 12 % провізної плати за кожну добу прострочки, якщо не доведуть, що прострочка сталася не з їх вини. Загальна сума штрафу за прострочку в доставці не може перевищувати 60 % провізної плати.
Статутом залізниць, затвердженим постановою КМУ від 6 квітня 1998 р., встановлено штрафи за окремі порушення в сфері залізничних перевезень. Зокрема, за несвоєчасну доставку вантажів і порожніх вагонів, що належать підприємствам, організаціям, установам, громадянам — суб'єктам підприємницької діяльності або орендовані ними, залізниця сплачує одержувачу штраф (якщо не доведе, що прострочення сталося не з її вини) у розмірі:
10 % провізної плати — за прострочення на дві доби; 20 % — за прострочення на три доби; 30 % — за прострочення на чотири і більше діб (ст. 116 Статуту); за подачу залізницею під навантаження неочищеного рухомого складу залізниця сплачує штраф у розмірі 50 % добовоїплати за користування вагонами і контейнерами на користь вантажовідправника, порту, які зобов'язані перед навантаженням очистити вагон (контейнер) (ст. 123 Статуту); за прострочення доставления багажу, вантажобагажу залізниця сплачує штраф у розмірі 10 % про­візної плати за кожну добу, але не більше 25 % провізної плати (ст. 127 Статуту) тощо.
У деяких законах містяться норми відсилочного характеру, відповідного до яких штрафні санкції мають бути визначені іншими нормативно-правовими актами. Так, згідно з ч. 4 ст. 29 Закону «Про приватизацію державного майна» від 4 березня 1992 р. покупці, які не сплатили за об'єкт приватизації, включаючи земельну ділянку, придбаний шляхом викупу на аукціоні або за конкурсом, протягом 60 днів з моменту укладення чи реєстрації відповідної угоди сплачують на користь органу приватизації неустойку в розмірі і порядку, встановленими КМУ. Згідно з постановою КМУ від «Про порядок сплати і розмір неустойки за повну або часткову несплату покупцями коштів за об'єкти приватизації» від 21 вересня 1997 р. розмір неустойки, яку сплачують покупці в разі повної або часткової несплати коштів за об'єкт при­ватизації, в установлений Законом України «Про приватизацію державного майна» строк, становить 20 % ціни, за яку куплено цей об'єкт. Неустойка сплачується протягом двадцяти календарних днів з моменту закінчення строку сплати коштів за об'єкт приватизації і зараховується до позабюджетного Державного фонду приватизації. Якщо сума, внесена за придба­ний об'єкт приватизації, менша від суми неустойки, сплаті підлягає різниця між сумою неустойки та внесеною сумою, а якщо вона перевищує суму неустойки, різниця повертається покупцю протягом двадцяти календарних днів з моменту закінчення строку сплати коштів за придбаний об'єкт приватизації.
За буквальним тлумаченням ч. 1 коментованої статті, сторони не можуть зменшувати чи збільшувати розмір санкцій, імперативно встановлених законом, або домовитися про те, що законна неустойка не застосовується до відповідного зобов'язання. Така умова договору є недійсною.
ГК не містить заборони змінювати розмір штрафних санкцій за порушення окремих видів зобов'язань, встановлених іншими, ніж закони, нормативно-правовими актами (Президента, КМУ, інших органів державної влади).
Разом з тим, якщо законна неустойка встановлена диспозитивною нормою закону, сторо­ни можуть відступити від положень закону, врегулювавши як розмір штрафних санкцій, так і види порушень, за які вони застосовуються, на власний розсуд:
— за порушення господарських зобов'язань, що характеризуються особливим суб'єктним складом. Відповідно до ч. 2 ст. 22 ГК суб'єктами господарювання державного сектору економіки є суб'єкти, що діють на основі лише державної власності, а також суб'єкти, державна частка у статутному фонді яких перевищує п'ятдесят відсотків чи становить величину, яка забезпечує державі право вирішального впливу на господарську діяльність цих суб'єктів;
— за порушення державних контрактів, що укладаються на підставі державного замов­лення для задоволення пріоритетних державних потреб (див. коментар до ст. 183);
— за порушення зобов'язань, що мають особливе джерело фінансування. Такі зобов'язання виникають, зокрема, з договорів про закупівлю товарів, робіт, послуг за державні кошти в порядку, передбаченому однойменним Законом. Відповідно до його ст. 1 державними коштами є кошти Державного бюджету України, бюджету Автономної Республіки Крим і місцевих бюджетів, державні кредитні ресурси. Тобто перелік зобов'язань, щодо яких у коментованій нормі встановлено розміри штрафних санкцій, менший порівняно з переліком зобов'язань, що підпадають під дію названого Закону: у ч. 2 ст. 231 йдеться лише про зобов'язання, які фінансуються за рахунок Державного бюджету України або за рахунок державного кредuтy. Таким чином, до зобов'язань, що фінансуються з бюджету Автономної Республіки Крим та місцевих бюджетів, ч. 2 ст. 231 не застосовується. Треба зазначити, що розд. VI Закону «Про закупівлю товарів, робіт, послуг за державні кошти» не встановлено будь-якої відповідальності за порушення договорів про закупівлю.
1. За коментованою нормою передбачені у ній розміри штрафів застосовуються лише в тих випадках, коли законом або договором не встановлено розмірів штрафних санкцій за визначені порушення вказаних вище зобов'язань. Крім того, цю норму слід застосовувати у системній єдності з положенням ч. 1 коментованої статті: якщо законом імперативно визначено розмір штрафних санкцій за певні порушення, сторони в договорі не можуть його змінити.
3. Інші, ніж зазначені у ч. 2 ст. 231, штрафні санкції за порушення зобов'язання, в якому хоча б одна сторона є суб'єктом господарювання, який належить до державного сектору економіки, або зобов'язання за державним контрактом, або зобов'язання, виконання якого фінансується за рахунок Державного бюджету України чи за рахунок державного кредиту, можуть передбачатися винятково законами.
Так, відповідно до ст. 7 Закону «Про державний матеріальний резерв» фінансування операцій, пов'язаних з накопиченням (приростом), освіженням (поновленням, заміною) мате­ріальних цінностей державного резерву, здійснюється за рахунок коштів державного бюджету, зокрема коштів, одержаних від реалізації матеріальних цінностей державного резерву в порядку освіження, позичання та розбронювання. Статтею 14 цього Закону встановлено відповідальність за операції з державним матеріальним резервом. Зокрема, ч. 5 ст. 14 встановлено, що за поставку (закладення) до державного резерву немаркованих або неналежно маркованих матеріальних цінностей чи матеріальних цінностей, поставлених у неналежній тарі (упаковці), за використання засобів пакетування, що не відповідають діючим стандартам, постачальник (виготовлювач) сплачує штраф у розмірі 5 % вартості зазначених матеріальних цінностей. Частиною 5 ст. 14 Закону «Про державний матеріальний резерв» встановлено відповідальність (штраф у розмірі 20 %) не лише за поставку неякісних (некомплектних) товарів (робіт, послуг), а й за поставку (закладення) до державного резерв} матеріальних цінностей, не придатних для тривалого зберігання, і таких, що не відповідають умовам контракту щодо асортименту.
4. У ГК закріплено право сторін на власний розсуд формулювати умову договору про штрафні санкції (з дотриманням правил ч. 1 ст. 231), їх розмір, спосіб обчислення, підстави застосування, співвідношення із збитками. На відміну від договірних штрафних санкцій,санкції, імперативно встановлені законом, застосовуються незалежно від того, чи передбачений обов'язок їх сплати угодою сторін.
Коментована норма визначає декілька способів обчислення штрафних санкцій, не роррізняючи при цьому їх видів (неустойка, штраф, пеня). Специфічних ознак неустойки та штра­фу немає (як правило, вони застосовуються до порушника за дію або бездіяльність) і обчислюються вони або у процентному відношенні до певної суми, або у вигляді твердої грошової суми. Пеня, на відміну від неустойки, та штрафу, є грошовою сумою, яка сплачується кредитору за кожен день (або інший період) прострочення виконання зобов'язання, тобто є штрафною санкцією, що триває.
Перелік способів обчислення штрафних санкцій не є вичерпним, оскільки, виходячи із загальнодозвільного принципу правового регулювання господарських відносин, сторони у договорі можуть передбачити й інші способи, якщо це не суперечитиме імперативним приписам закону (заборонам та зобов'язуванням).
5. Переддоговірний спір щодо умов про штрафні санкції за порушення зобов'язання та їх розмір може бути розглянутий господарським судом із дотриманням вимог ГК, зокрема статей 179, 180, 181, 187.
При цьому слід мати на увазі, що:
— у сучасних умовах, за загальним правилом, господарські договори укладаються на основі вільного волевиявлення сторін. Відповідно, за відсутності імперативних приписів закону, сторони на власний розсуд узгоджують умову договору про штрафні санкції, однак, як і інші умови договору, вона не може суперечити вимогам закону. Невідповідність умови про штрафні санкції вимогам закону є підставою для визнання її недійсною (відповідно до ч.1 ст. 207 ГК — визнання господарського зобов'язання недійсним у частині);
— умова договору про штрафні санкції може визнаватися істотною за законом. Зокрема, ст. 10 Закону «Про оренду державного та комунального майна» істотною визнана умова до­говору оренди державного (або комунального) майна про забезпечення виконання зобов'язань, зокрема про неустойку (штраф, пеню); відповідно, така умова має бути узгоджена сторонами;
— якщо на вимогу однієї із сторін умова про штрафні санкції має бути узгоджена, такаумова відповідно до ч. 2 ст. 180 ГК визнається істотною;
— у тих випадках, коли штрафні санкції за певне порушення зобов'язання та їх розмір безпосередньо встановлені імперативною нормою закону, немає необхідності включати відповідну умову до тексту договору. Законна неустойка (передбачені законом штрафні санкції) підлягає застосуванню незалежно від того, чи передбачений обов'язок її сплати угодою сторін. Наприклад, відповідно до ч. 5 ст. 29 Закону «Про приватизацію державного майна» при повному або частковому невиконанні умов договорів купівлі-продажу встановлюється така відповідальність покупців: у разі порушення передбачених умовами договору купівлі-продажу строків внесення інвестицій у встановленому обсязі покупцями сплачується пеня у розмірі 0,1 відсотка вартості невнесених інвестицій за кожний день прострочення.
Необхідно розрізняти право на позов щодо встановлення в договорі штрафних санкцій та їх розмір і право на задоволення позову. Право на позов закріплено у коментованій статті.
При передачі заінтересованою стороною переддоговірного спору щодо умови про штрафні санкції та їх розмір на вирішення господарського суду, слід враховувати таке:
— якщо договір укладається на основі вільного волевиявлення сторін, на передачу переддоговірного спору до суду необхідна згода іншої сторони;
— якщо договір є обов'язковим для укладення на підставі закону, або заснований на державному замовленні, або сторони зобов'язані укласти певний господарський договір на підставі укладеного між ними попереднього договору, згоди іншої сторони на судовий розгляд не потребується.
За відсутності зазначених вище імперативних приписів закону щодо обов'язковості умовипро штрафні санкції або згоди сторін на розгляд судом переддоговірного спору у позивача відсутнє право на задоволення позову.
6. Коментованою нормою встановлюються правила обчислення пені за несвоєчасне виконання (прострочення) грошових зобов'язань: пеня обчислюється саме у відсотковому відношенні до суми простроченого платежу, а не у вигляді твердої суми чи в грошовому виразі.
Відповідно до даної норми пеня за прострочення грошового зобов'язання стягується за весь час користування чужими коштами. При цьому треба пам'ятати, що до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) відповідно до ч. 2 ст. 258 ЦК застосовується спеціальна позовна давність в один рік.
Частина 6 ст. 231 є диспозитивною: розмір пені у вигляді відсотків дорівнює обліковій ставці НБУ, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.
Договірні правовідносини між платниками та одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань регулюються Законом «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» від 22 листопада 1996 р. Під платниками та одержувачами в останньому розуміються підприємства, установи та організації незалежно від форми власності та господарювання, а також фізичні особи — суб'єкти підприємницької діяльності. Дія цього Закону не поширюється на порядок нарахування та сплати пені, штрафних і фінансових санкцій за несвоєчасну сплату податків, податкового кредиту та інших платежів до бюджетів усіх рівнів і позабюджетних фондів, передбачених чинним законодавством України, а також на відносини, що стосуються відповідальності суб'єктів переказу грошей через платіжні системи.
Статтею 1 вказаного Закону передбачено, що платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, встановленому за згодою сторін, тобто у даному Законні власне розмір пені за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань не встановлюється. Його ст. З визначається верхня межа розміру пені у випадку, якщо вона передбачена договором: цей розмір обчислюється від суми простроченого платежу і не може перевищувати подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Закон «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» встановлюєцілісний регулятор відносин щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошового зобов'язання лише у сукупності з договором, яким передбачена така відповідальність. Якщо договором встановлено пеню у певному розмірі, діє обмеження, встановлене цим Законом, — заборона перевищення подвійної облікової ставки НБУ. Правило ч. 6 ст. 231 ГК у цьому випадкуне діє.
Якщо ж договором не передбачено пеню за несвоєчасне виконання грошового зобов'язання у певному розмірі, зазначений Закон не застосовується. Відповідно, розмір пені дорівнює обліковій ставці НБУ, оскільки диспозитивна норма коментованої частини за відсутності згоди сторін про інше набуває обов'язкового характеру.
Законами України можуть встановлюватися й інші, ніж у ГК та Законі «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань», правила щодо стягнення пені за по­рушення грошових зобов'язань.
Так, Законом «Про державний матеріальний резерв» від 4 червня 1996 р. передбачено, що у разі несвоєчасної сплати вартості поставленої до державного резерву продукції одержувач сплачує постачальнику (виготовлювачу) пеню із суми простроченого платежу за кожний день прострочення, а в разі несвоєчасної сплати вартості поставленої з державного резервупродукції одержувач (споживач) сплачує постачальнику пеню за кожний день прострочення (частини 14, 15). Розмір пені, передбачений частинами 14 і 15 цього Закону, обчислюється зсуми простроченого платежу виходячи з подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який сплачується пеня (ч. 16 ст. 14). Таким чином, норми Закону «Про державний мате­ріальний резерв» про розмір пені мають імперативний характер і застосовуються незалежно від наявності відповідних умов договорів (поставки, зберігання цінностей державного матеріального резерву).
Закон «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» не є, в розумінні ч. 6 ст. 231, тим законом, яким визначаєтьсярозмір санкцій за порушення грошових зобов'язань. Він є спеціальним законом з питань оподаткування, який встановлює порядок погашення зобов'язань юридичних або фізичних осіб перед бюджетами та державними цільовими фондами з податків і зборів (обов'язкових платежів), включаючи збір на обов'язкове державне пенсійне страхування та внески на за­гальнообов'язкове державне соціальне страхування, нарахування і сплату пені та штрафних санкцій, що застосовуються до платників податків контролюючими органами, у тому числіза порушення у сфері зовнішньоекономічної діяльності.
Відповідно ж до ч. 1 ст. 4 ГК не є предметом регулювання цього Кодексу фінансові відносини за участі суб'єктів господарювання, що виникають у процесі формування та контролю виконання бюджетів усіх рівнів, а також адміністративні та інші відносини управління заучасті суб'єктів господарювання, в яких орган державної влади або місцевого самоврядування не є суб'єктом, наділеним господарською компетенцією, і безпосередньо не здійснює організаційно-господарських повноважень щодо суб'єкта господарювання.
7. Частиною 1 ст. 64 ГК визначено, що підприємство може складатися з виробничих структурних підрозділів (виробництв, цехів, відділень, дільниць, бригад, бюро, лабораторій тощо), а також функціональних структурних підрозділів апарату управління (управлінь, відділів,бюро, служб тощо). Згідно з ч. 7 ст. 4 ГК внутрішньогосподарськими є відносини, що складаються між структурними підрозділами суб'єкта господарювання, та відносини суб'єкта господарювання з його структурними підрозділами. Проте такі відносини не є зобов'язальними, оскільки господарським є зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених ГК(ч. 1 ст. 273 ГК).
Відповідно до змін, внесених до ст. 55 ГК Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 4 лютого 2005 р, структурні підрозділи (структурні одиниці) суб'єкта господарювання виключені з переліку суб'єктів господарювання. Таким чином, у відносинах за участю суб'єкта господарювання та його структурних підрозділів штрафні санкції, в розумінні ч. 1 ст. 230 ГК, застосовуватися не можуть. Функції, права та обов’язки структурних підрозділів підприємства визначаються положеннями про них, які затверджуються в порядку, визначеному статутом підприємства або іншими установчими документами (ч. 2 ст. 64 ГК).