Розділ 3. Розширення дії засад змагальності та диспозитивності при розгляді цивільних справу суді першої інстанції

РОЗШИРЕННЯ ДІЇ ЗАСАД ЗМАГАЛЬНОСТІ ТА ДИСПОЗИТИВНОСТІ ПРИ РОЗГЛЯДІ ЦИВІЛЬНИХ СПРАВ У СУДІ ПЕРШОЇ ІНСТАНЦІЇ
Зміни та доповнення до Цивільного процесуального кодексу України, внесені останніми роками, торкнулися найважливіших положень цивільного судочинства: засад змагальності, диспозитнвності, законності, об'єктивної істини: повноважень суду першої, апеляційної та касаційної інстанцій тощо.
Ці зміни, в особливо ті, що стосуються ролі суду в доведенні та встановленні обставин цивільних справ, є настільки істотними, що вимагають коригування правосвідомості суддів, їх відходу від багатьох стереотипів, зумовлених тривалим застосуванням чинних раніше цивільних процедур і напрацьованих у зв'язку з цим штампів, набуття нового досвіду.
Багато суддів не усвідомлюють, що зараз суд не зобов'язаний "вживати всіх передбачених законом заходів до всебічного, повного і об'єктивного з'ясування дійсних обставин справи, прав і обов'язків сторін", а виходячи з конституційної засади змагальності, повинен 'створювати умови для всебічного і повного дослідження обставин справи". Відповідно до внесених змін і доповнень до ЦПК обов'язок доведення фактичних обставин, що мають значення для справи, повною мірою покладається на сторони та інших осіб, які беруть Участь у справі, а суд може за їхніми клопотаннями сприяти у добуванні (виправленні) доказів за наявності труднощів у цьому.
У змагальному процесі (ст. 15 ЦПК) суд перестав викопувати, як °УЛо раніше, роль "слідчого у цивільних справах", самостійно й "чціатмвно знаходити докази, а стає дійсно судом, який організовує процес і керує ним, забезпечуючи сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, рівні можливості щодо надання доказів участі в їх дослідженні та в реалізації інших прав.
У такому процесі суд вирішує питання права — як матеріально-] го, так і процесуального: 1) роз'яснює особам, які беруть участь у справі, їхні права та обов'язки; 2) попереджає про наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій (відмова від позову, визнання позову, визнання факту, затвердження мирової угоди тощо); 3) за клопотанням осіб, які беруть участь у справі, сприяє здійсненню їхніх прав; 4) на основі аналізу норм матеріального права визначає! обставини, що мають значення для справи та підлягають доведен-і ню, ставить їх на обговорення, у тому числі в тих випадках, коли сторони на них не посилаються; 5) вказує сторонам на обставини, котрі вони зобов'язані довести, і встановлює строк для надання доказів; 6) забезпечує в ході розгляду справи здійснення особами, які беруть участь у справі, своїх прав (на порушення клопотань, давання пояснень, виступи в дебатах тощо), а також дослідження у вста-І новленому ЦПК порядку наявних у справі доказів, вирішує питання про їх належність і допустимість.
У зв'язку з новими повноваженнями суду не можна не зауважити, що він виконував їх і раніше, проте вони не мали самостійності оскільки діяла процедура, за якою, незалежно від позиції сторін, су був зобов'язаний збирати докази. За таких умов втрачали будь-яки сенс і значення, наприклад, розподіл судом тягаря доведення мі сторонами, роз'яснення їхнього обов'язку надавати докази, встанов лення строків надання доказів та ін. Сторони могли не звертати ув ги на ці дії суду, не побоюватись ніяких наслідків, — суд ставав (п: страхом скасування рішення) зобов'язаним відшукати та виправит за них необхідні докази.
Ухил у напрямі вирішення судом у змагальному процесі пита матеріального та процесуального права зовсім не означає, що змен шується його роль у вирішенні питань фактів (встановлення обста вин цивільних справ). Як і раніше, зазначені питання належать д прерогативи суду і мають певні особливості.
Встановлення обставин цивільних справ у змагальному проце стає результатом: самостійної (чи за сприяння суду) діяльності осі які беруть участь у справі, з надання доказів (виключаючи ініціати, ву самого суду щодо їх витребування); дослідження цих доказів су дом із наданням особам, які беруть участь у справі, права брати участь у такому дослідженні і можливістю дослідження доказів за відсутності цих осіб, якщо вони не скористалися таким правом (ст. 172 ЦПК); оцінки судом відповідно до ст. 62 ЦПК лише доказів, иадашгх суду особами, які беруть участь у справі (самостійно чи за їхніми клопотаннями за допомогою суду).
Для успішного виконання нової ролі в організації змагального процесу закон наділив суд рядом процесуальних засобів: суд має право розглянути справу за наявності у пій достатніх матеріалів про права та взаємовідносини сторін, якщо обидві сторони або відповідач не з'явилися в судове засідання (ч. З і 5 ст. 172 ЦПК); суд мас право залишити заяву без розгляду, якщо в судове засідання не з'явився позивач (ч. 4 ст. 172 ЦПК).
Цивільне судочинство з урахуванням нового змісту таких засад, як змагальність і диспозптивність, характеризується тим, що сторони, які беруть участь у справі і на яких законом покладено обов'язок довести обставини, що мають значення для справи, самостійно вирішують, брати їм участь у процесі й надавати докази чи ні. Якщо вони, реалізуючи своє право, відмовляються від участі в розгляді справи (не з'являються до суду, не дають доручення па ведення справи представнику, не надають докази), то це може мати для них негативні наслідки: прийняття рішення грунтуватиметься лише на тих доказах, які має суд.
Якщо справу розглянув суд за відсутності сторони, яка не з'явилась у судове засідання і не надала доказів на підтвердження тих обставин, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, а суд за власною ініціативою їх виправити не має права, може виникнути запитання: чи можливий у такому разі "всебічний, повний і об'єктивний розгляд справи", як цього вимагають положення ст- 62 ЦПК?
Можливості суду щодо встановлення об'єктивної істини за законодавством, що діяло раніше, були досить умовними. Зараз, з огля-ДУ на особливості змагального процесу, за умови, що предметом Дослідження й оцінки суду є лише докази, надані сторонами та ІНШИМИ особами, які беруть участь у справі, а також надані за сприянням СУДУ, твердження про те, що суд встановлює у справі об'єктивну істи-НУ- є досить сумнівним.
З розширенням дії засад змагальності та диспозитивності в цивільному судочинстві значно зросла роль таких стадій процесу, як порушення справи в суді й підготовка її до судового розглял Особливістю цих стадій с те, що саме в них закладаються основі для швидкого і правильного розгляду та вирішення справ. Вони своєрідним фундаментом майбутньої справи, вінець якої — ухвали ня законного й обгрунтованого рішення. "Економія" на зазначенні стадіях призводить до значно більших витрат на стадії судового роз гляду і до порушення прав осіб, які беруть участь у справі.
З огляду на важливість зазначених стадій підготовка справи до дового розгляду має проводитися з точним дотриманням вимог, не редбачених гл. 18 ЦПК ("Підготовка справ до судового розгляду").
Провадження в цивільній справі, як відомо, може бути порушень лише за заявою певної особи (ст. 4 і 5 ЦПК). У цивільному процес що базується на засадах змагальності й диспозитнвності (в резулі таті внесених до процесуального законодавства змій), особливо значення набуває зміст позовної заяви (скарги), на основі якої пор) шується справа, оскільки саме вона визначає: дії судді при вирішені питань про прийняття заяви до провадження суду і підготовці спрг ви до судового розгляду, а суду — при розгляді справи по суті, пре підвідомчість і підсудність справи, про визначення обставин, які мг ють значення для справи, про залучення до процесу інших осіб. про дослідження доказів тощо; позицію відповідача, котрий, як і пози вач, має право на судовий захист, а для реалізації цього права пови] нен бути обізнаним з тим, які вимоги до нього заявлені, на якіі підставі і якими доказами підтверджуються.
За старим законодавством зміст позовної заяви такого значення не мав, оскільки суд був зобов'язаний за власною ініціативою збираї докази, незалежно від посилання на них у позовній заяві, пропонував ти позивачу змінити або доповнити підстави позову тощо.
Із внесенням змін до процесуального законодавства становиі істотно змінилося: повноваження суду обмежені позицією сторії які отримали можливість самостійно розпоряджатися своїми пра^ вами і зобов'язані доводити в суді свої вимоги і заперечення. Тепе{ лише від позивача залежить, до кого заявляти вимогу, а від відш відача — визнавати її повністю або частково чи заперечувати пре ти позову.
Виходячи з наведеного, особливе значення в позовній заяві маюті • вказівка на те. до кого заявлений позов, — хто є відповідачеі (п. 2 ст. 137 ЦПК);

• вказівка на те, що вимагає позивач від відповідача, тобто що є предметом позову (п. З ст. 137 ЦПК);
• вказівка на обставини, на яких грунтується вимога, тобто підстава для позову (п. 4 ст. 137 ЦПК);
• вказівка на докази, якими підтверджуються підстави позову (п. 5 ст. 137 ЦПК).
При поданні позову не вимагається надання доказів (наприклад, розписок тощо), проте перелік їх у позовній заяві є обов'язковим (п. 5 ст. 137 ЦПК). Надання доказів здійснюється в наступних стадіях процесу. У зв'язку з цим не можна погодитися з практикою деяких судів, коли судді залишають заяву без розгляду з мотивів ненадаиня доказів, а не відсутності вказівки на них.
Підстава для позову в певних випадках має вирішальне значення. В однієї і тієї самої вимоги (предмет позову) можуть бути різні підстави, котрі визначають зовсім інші напрямки руху справи.
Наприклад, вимога про стягнення з відповідача грошової суми може бути обгрунтована найрізноманітнішими обставинами (договорами позики й оренди, спричиненням майнової або моральної шкоди тощо).
Якщо позовну заяву подано на захист прав та свобод інших осіб і такс право заявнику надано законом (ст. 121 ЦПК), в заяві повинна бути зазначена ця особа: якщо заяву подано на захист інтересів держави, то повинно бути зазначено, який державний орган представляє ці інтереси. Дотримання цієї вимоги має значення, оскільки, згідно з вимогами ст. 104 ЦПК, особу, в інтересах якої розпочата справа, повідомляють про це і вона може взяти участь у процесі як позивач і як особа, яка подала заяву, з усіма належними їй правами, зокрема з правом відмовлятися від позову.
Відсутність таких даних або нечіткий їх виклад у заяві не лише Ускладнює рух справи в потрібному напрямі, а й суттєво порушує права відповідача, позбавляючи його можливості вибору відповідного способу захисту.
Позовна заява, що не відповідає вимогам, установленим ст. 137, 138 ЦПК, повинна бути залишена суддею без руху. Ухвала про завищення заяви без руху як така, що перешкоджає подальшому провадженню справи, може бути оскаржена в апеляційному порядку <п- 1 ст. 291 ЦПК).
Відповідно до ст. 103 ЦПК позивач має право упродовж усього часу розгляду справи замінити підставу або предмет позову.