Розірвання трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу

Трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках:
1) змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників;
2) виявлення невідповідності працівника займаній посаді або виконуваній роботі внаслідок недостатньої кваліфікації або стану здоров'я, які перешкоджають продовженню даної роботи;
3)  систематичного невиконання працівником без поважних причин обов'язків, покладених на нього трудовим договором або правилами внутрішнього трудового розпорядку, якщо до праців-ника раніше застосовувалися заходи дисциплінарного чи громадського стягнення;
4)  прогулу (в тому числі відсутності на роботі більше трьох годин протягом робочого дня) без поважних причин;
5) нез'явлення на роботу протягом більш як чотирьох місяців підряд внаслідок тимчасової непрацездатності, не рахуючи від¬пустки по вагітності і родах, якщо законодавством не встанов-лений триваліший строк збереження місця роботи (посади) при певному захворюванні. За працівниками, які втратили працездатність у зв'язку з трудовим каліцтвом або професійним захворюванням, місце роботи (посада) зберігається до відновлення працездатності або встановлення інвалідності;
6)  поновлення на роботі працівника, який раніше виконував цю роботу;
7) появи на роботі в нетверезому стані, у стані наркотичного або токсичного сп'яніння;
8) вчинення за місцем роботи розкрадання (в тому числі дрібного) майна власника, встановленого за вироком суду, що набув чинності, чи за постановою органу, до компетенції якого входить накладення адміністративного стягнення або застосування заходів громадського впливу.
Звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.
Не допускається звільнення працівника з ініціативи власни¬ка або уповноваженого ним органу в період його тимчасової непрацездатності (крім звільнення за пунктом 5 цієї статті), а також у період перебування працівника у відпустці. Це правило не поширюється на випадок повної ліквідації підприємства, установи, організації.

(Стаття 40 із змінами, внесеними згідно з Указами ПВР № 623 7-10 від 21.12.83, № 2444-11 від 27.06.86, № 5938-11 від 27.05.88; Законами № 871-12 від 20.03.91, № 6/95-ВР від 19.01.95, № 263/95-ВР від 05.07.95, № 1356-XIV від 24.12.99)
1.  Повна ліквідація підприємства, установи, організації є безумовною підставою розірвання трудового договору за пунктом 1 коментованої статті. Різного роду реорганізації (злиття, приєднання, поділ, виділення, перетворення), а також перепрофілю-вання можуть бути підставою розірвання трудового договору в разі скорочення чисельності або штату працівників.
2.  Скорочення чисельності працівників здійснюється щодо нереєструємого персоналу, коли за планами по праці на певні періоди передбачається збільшення або зменшення чисельності працівників. Це зменшення кількості працівників за планом по праці на певний період часу і є скороченням чисельності.
Скорочення штату здійснюється щодо реєструємого персоналу, коли за новим штатним розписом передбачається зменшення штатних одиниць із вказівкою на конкретні посади.
3.  Підприємство самостійно визначає структуру управління (частина друга п. 1 ст. 14 Закону України «Про підприємства в Україні» від 27 березня 1991 p.).
4.   Про наступне вивільнення працівників персонально попереджують не пізніше ніж за два місяці (ч. 1 ст. 492 цього Кодексу).
5.  Пленум Верховного Суду України в п. 19 постанови від 6 листопада 1992 р. роз'яснив судам, що, розглядаючи трудові спори, пов'язані із звільненням за п. 1 ст. 40 КЗпП, суди зобов'язані з'ясовувати, чи дійсно у відповідача відбулися зміни в організації виробництва і праці, зокрема, ліквідація, реорганізація або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази щодо змін в організації виробництва і праці про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не має можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації, чи не користувався вивільнюваний працівник пере¬важним правом на залишення на роботі та чи поперджувався він за два місяці про наступне вивільнення.
У випадках реорганізації підприємства (установи, організації), злиття з іншим підприємством, приєднання одного підприємства до іншого, поділу підприємства, виділення з підприємства одного або кількох нових підприємств або перетворення одного підприємства в інше (наприклад, державного підприємства в орендне, орендного чи іншого підприємства в господарське товариство) або його перепрофілювання, звільнення за п. 1 ст. 40 КЗпП може відбутися, якщо це супроводжується скорочен¬ням чисельності або штату працівників, змінами в складі праців¬ників за посадами, спеціальністю, кваліфікацією, професіями. Працівник, який був незаконно звільнений до реорганізації, по¬новлюється на роботі на тому підприємстві, де залишилась його попередня робота.
При ліквідації підприємства (установи, організації) правила п. 1 ст. 40 КЗпП можуть застосовуватись і в тих випадках, коли після припинення його діяльності одночасно утворюється нове підприємство. В цих випадках працівник не вправі вимагати по-новлення його на роботі на знов утвореному підприємстві, якщо він не був переведений туди в установленому порядку.
Судам слід враховувати, що при проведенні вивільнення власник або уповноважений ним орган вправі в межах однорідних професій і посад провести перестановку (перегрупування) працівників, перевести більш кваліфікованого працівника, посада якого скорочується, з його згоди на іншу посаду, звільнивши з неї з цих підстав менш кваліфікованого працівника. Якщо це право не використовувалося, суд не повинен обговорювати питання про доцільність такої перестановки (перегрупування).
Згідно з правилами п. 1 ст. 40 КЗпП може бути розірвано трудовий договір при відмові працівника укласти договір про повну матеріальну відповідальність з поважних причин (або ра¬ніше виконання обов'язків за трудовим договором не вимагало укладення договору про повну матеріальну відповідальність), а також з особою, що була прийнятою для заміщення відсутнього працівника, за яким зберігалась робота, на невизначений строк або тимчасово, але пропрацювала більше чотирьох місяців, при поверненні цього працівника на роботу, якщо відсутня можли¬вість переведення з її згоди на іншу роботу.
У всіх випадках звільнення за п. 1 ст. 40 КЗпП провадиться з наданням гарантій, пільг і компенсацій, передбачених главою Ш-А КЗпП. Чинне законодавство не передбачає виключення із строку попередження працівника про наступне вивільнення (не менш ніж за два місяці) часу знаходження його у відпустці або тимчасової непрацездатності. При недодержанні строку попередження працівника про звільнення, якщо він не підлягає поновленню на роботі з інших підстав, суд змінює дату його звільнення, зарахувавши строк попередження, протягом якого він працював.
6. У п. 34 Пленум Верховного Суду України також роз'яснив, що у випадку ліквідації підприємства, установи, організації на час виконання рішення про поновлення на роботі, суд, який постановив рішення, за поданням державного виконавця або заявою позивача в порядку заміни способу виконання рішення може визнати працівника звільненим за п. 1 ст. 40 КЗпП в зв'язку з ліквідацією підприємства, установи, організації.
7.  Вирішуючи спір про обгрунтованість звільнення за п. 1 ст. 40 цього Кодексу, суд зобов'язаний з'ясувати, чи було в дійсності
скорочення чисельності працівників, чи дотримані адміністрацією норми трудового законодавства, що регулюють порядок звільнення заданою підставою (Информационный бюллетень Верховного Суда УССР. - 1990. - № 73. - С. 38).
8.  При вирішенні спорів про поновлення на роботі осіб, звільнених за скороченням штату на підставі п. 1 ст. 40 КЗпП, суд не вправі обговорювати питання про доцільність проведення скорочення штату (Радянське право. — 1984. — № 6. — С. 78).
9.  Працівник не підлягає звільненню за скороченням штату, якщо запропоновану роботу в цьому випадку він не може вико¬нувати за станом здоров'я.
10.  Рішення суду про поновлення на роботі працівника, звільненого за п. 1 ст. 40 КЗпП України, визнано обгрунтованим, оскільки відповідачем не виконано покладений на нього законом обов'язок щодо вжиття заходів до переведення звільненого працівника на іншу роботу, хоч така можливість була (Право України. - 1992. - № 9. - С 92).
11. У випадку встановлення колективної (бригадної) матеріальної відповідальності працівник, який відмовився від укладення договору про таку відповідальність і від запропонованої йому іншої роботи, підлягає звільненню за п. 1 ст. 40 КЗпП, за скороченням штату (Информационный бюллетень Верховного Суда УССР. — 1983. - № 46. - С. 57).
12.  Заперечення бригади, яка працює з колективною матеріальною відповідальністю, проти включення до її складу нового працівника може стати поводом для розірвання з ним трудового договору за п. 1 ст. 40 КЗпП лише у тому разі, коли у бригади є достатньо підстав не довіряти йому обслуговування матеріальних цінностей.
13.  При прийнятті рішення про приватизацію підприємства розірвання трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу не допускається, за винятком звільнення у зв'язку з поновленням на роботі працівника, який раніше виконував цю роботу, або вчинення працівником винних дій, за які законодавством передбачена можливість звільнення працівника за порушення трудової дисципліни, втрати до нього довір'я або вчинення працівником, що виконує виховні функції, амораль-ного проступку.
Не допускається звільнення працівників приватизованого під¬приємства з ініціативи нового власника або уповноваженого ним органу протягом шести місяців від дня переходу до нього права власності (ст. 26 Закону України «Про приватизацію майна дер-жавних підприємств» в редакції від 19 лютого 1997 p.).
14.  Пункт 2 коментованої статті передбачає дві причини, які можуть бути підставою для розірвання трудового договору з працівником: недостатня кваліфікація або стан здоров'я, що перешкоджають продовженню роботи. Ці причини є об'єктивними, тобто такими, що не залежать від волі працівника, тому вони не можуть бути поставлені йому в провину.
15.  Недостатня кваліфікація працівника може виражатися у відсутності у нього необхідних знань і навиків, що виключають можливість нормального виконання обов'язків по конкретній посаді або роботі, і підтверджуватись об'єктивними даними про те, що працівник не виконує і не може виконувати тих функцій, що покладені на нього за трудовим договором.
Для встановлення невідповідності працівника обійманій посаді або виконуваній роботі необхідно керуватися щодо робітників тарифно-кваліфікаційними довідниками, щодо службовців — кваліфікаційними довідниками їх посад. Такі довідники визначають загальні вимоги, що ставляться до даної категорії працівників, та коло їх обов'язків.
Недопустимо звільнення за невідповідністю осіб, які не мають достатнього досвіду виконання дорученої їм роботи в зв'язку з нетривалим стажем їх роботи. Для молоді, яка прийшла на виробництво вперше, для молодих спеціалістів, які направлені на роботу після закінчення навчальних закладів, власник або уповноважений ним орган зобов'язаний створити умови для набуття необхідного виробничого досвіду.
16.  У ряді випадків для встановлення відповідності працівників обійманим посадам може проводитись атестація. Такій атестації підлягають працівники науково-дослідних, проектних, проектно-конструкторських і технологічних організацій, керівні, інженерно-технічні працівники і спеціалісти на підприємствах і в організаціях промисловості, будівництва, сільського господарства, транспорту і зв'язку.
17. Атестуються також педагогічні працівники. За результатами їх атестації визначається відповідність працівника обійманій
посаді, рівень його кваліфікації, присвоюються педагогічні звання. Порядок атестації педагогічних працівників встановлюється Міністерством освіти і науки України.
Рішення атестаційної комісії є підставою для звільнення педагогічного працівника з роботи у порядку, встановленому законодавством (п. 4 ст. 54 Закону України «Про освіту» в редакції від 19 березня 1996 p.).
18.  Висновок атестаційної комісії про кваліфікацію працівника є одним з доказів його відповідності обійманій посаді чи виконуваній роботі. Цей висновок підлягає перевірці та оцінці судом у разі спору в сукупності з іншими доказами. Тому суд може і не погодитись з цією оцінкою, якщо інші достовірні докази про роботу працівника підтверджують помилковість висновків атес¬таційної комісії (Информационный бюллетень Верховного Суда УССР. - 1985. - № 53. - С. 31).
19.  Наявність нормативних актів щодо атестації певних кате¬горій працівників не виключає можливість розірвання трудового договору з працівниками цих категорій за п. 2 коментованої статті і без її проведення, якщо фактичними даними підтверджується, що внаслідок недостатньої кваліфікації працівник не може належним чином виконувати покладені на нього трудові обов'язки.
20.  Невідповідність займаній посаді або виконуваній роботі за станом здоров'я може бути підставою для звільнення за наявності повної або частково постійної, а не тимчасової, втрати працездатності. Однак така часткова втрата працівником працездатності сама по собі не може бути підставою для звільнення за невідповідністю, якщо працівник належним чином виконує свої трудові обов'язки.
Порушення працівником трудової дисципліни внаслідок його захворювання може бути підставою для звільнення з роботи за ініціативою власника або уповноваженого ним органу саме у зв'яз¬ку з невідповідністю займаній посаді або виконуваній роботі, але не за порушення трудової дисципліни (Информационный бюллетень Верховного Суда УССР. - 1981. - № 38. - С. 16).