Рівність трудових прав громадян України

Україна забезпечує рівність трудових прав усіх громадян не­залежно від походження, соціального і майнового стану, расової та національної приналежності, статі, мови, політичних погля­дів, релігійних переконань, роду і характеру занять, місця про­живання та інших обставин.
(Кодекс доповнено статтею 2і згідно із Законом № 871-12 від 20.03.91) 1.  Рівність трудових прав грунтується на суспільній рівності всіх людей. Це означає, що кожному члену суспільства надають­ся рівні з іншими його членами юридичні можливості. Ніхто із членів суспільства не може мати чи добиватися для себе якихось переваг і привілеїв, як і звільнятися від виконання встановлених законом обов'язків. 2.   Відповідно до статті 24 Конституції України громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними та іншими ознаками. Але люди нерівні за здібностями використання наданих ним можливостей. Саме це й обумовлює нерівність людей, коли при рівних умовах один може виконувати роботу за значно більшим обсягом, ніж інший, і відповідно одержувати більш високу вина­городу. 3.  Важливим чинником рівності є надання жінкам однакової з чоловіками можливості брати участь в економічному і соціальному житті, усунення дискриминації в усіх аспектах трудової ді­яльності.  Згідно з статтею 24 Конституції України рівність прав жінки і чоловіка забезпечується: наданням жінкам рівних з чоловіками можливостей у громадсько-політичній і культурній діяльності, у здобутті освіти і професіональній підготовці, у праці та винаго­роді за неї; спеціальними заходами щодо охорони праці і здоро­в'я жінок, встановленням пенсійних пільг, створенням умов, які дають жінкам можливість поєднувати працю з материнством; пра­вовим захистом, матеріальною і моральною підтримкою мате­ринства і дитинства, включаючи надання оплачуваних відпусток та інших пільг вагітним жінкам і матерям. Урівняння жінки з чоловіком у суспільному виробництві зовсім не означає, що жінка повинна виконувати важку «чоло­вічу» роботу. Мова повинна йти не про рівність у продуктивності праці, тривалості роботи, розмірі оплати. Жінкам мають бути надані більш сприятливі умови для реалізації права на працю. 4.  Саме необхідність створення для жінки сприятливих умов у зв'язку з її материнською функцією і фізіологічними особливо­стями її організму обумовлює нерівність за ознакою статі. В умо­вах безробіття і неповної зайнятості можливості працевлашту­вання жінок обмежені, а їх трудова діяльність розглядається як конкуруюча з чоловічою. Коли кількість робочих місць для всіх значно обмежена, рівність можливостей за ознакою статі зали­шається благим побажанням. 5. Сучасний цивілізований світ намагається більш послідовно здійснювати принцип рівності громадян. Відповідно до цього держава забезпечує єдність правового регулювання трудових від­носин, що здійснюється загальним законодавством про працю, єдиним для всіх працівників. Тим часом з цілого ряду причин виникає необхідність дифе­ренційованого підходу до регулювання трудових відносин. Така диференціація проводиться за допомогою прийняття спеціаль­них нормативних актів, що поширюються тільки на певну групу "працівників. Це здійснюється шляхом включення до загальних законодавчих актів про працю спеціальних положень, що стосу­ються лише тієї чи іншої групи працівників, а також шляхом виключення можливості застосування окремих положень загаль­ного законодавства до деяких категорій трудящих. Диференціація трудового законодавства не суперечить ідеї соціальної рівності, оскількі встановлені відмінності у змісті та обсязі прав і обов'язків працівників та роботодавців мають на меті не створення привілеїв відповідним соціальним прошаркам, а досягнення більшої відповідності норм законодавства про пра­цю особливостям трудових відносин. Диференціація дозволяє досягти більш реальної рівності у порівнянні з тією, що встано­влюється загальним законодавством про працю. 
Законодавство про працю використовує різні критерії дифе­ренціації правового регулювання праці. Це національна належ­ність засобів виробництва; суспільна значущість трудової функ­ції, що виконується працівником; особливі природні географічні і геологічні умови; умови підвищеного ризику для здоров'я; со­ціально-демографічні критерії тощо.