Процедури, що застосовуються до неплатоспроможного боржника

Стаття 212.Процедури, що застосовуються до неплатоспроможного боржника
1. У випадках, передбачених законом, щодо неплатоспроможного боржника застосовуються такі процедури:
розпорядження майном боржника;
мирова угода;
санація (відновлення платоспроможності) боржника;
ліквідація банкрута.
2. Санація боржника або ліквідація банкрута здійснюється з дотриманням вимог антимонопольно-конкурентного законодавства.
3.3 дня винесення ухвали про порушення провадження у справі про банкрутство ре­організація юридичної особи — боржника власником (уповноваженим ним органом), а також передача майна боржника в статутний фонд допускаються лише у випадках та порядку, передбачених законом.
1.До неплатоспроможного боржника, у межах провадження у справі про банкрутство, мо­жуть застосовуватися чотири судові процедури:
а) процедура розпорядження майном боржника, що, як правило, передує всім іншим судовим процедурам банкрутства. Вона застосовується до неплатоспроможного боржника протягом визначеного у законі строку або до настання визначених у законі обставин. Зміс­том цієї процедури є система передбачених законодавством заходів щодо нагляду та контролю за управлінням справами та розпорядженням майном боржника, які спрямовані на збереження активів боржника, їх ефективне використання та з'ясування у попередньому порядку фінансового становища боржника, а також можливостей відновлення його платоспроможно­сті і здійснюються розпорядником майна боржника (абзаци 10,11 ст. 1, частини 1,7 ст. 13 Закону про банкрутство);
б) мирова угода як судова процедура банкрутства може бути застосована як до боржника, так і до банкрута на будь-якій стадії провадження у справі про банкрутство і являє собою особливий спосіб припинення провадження у справі про банкрутство (ч. 2 ст. 35, ч. 1 ст. 37 Закону про банкрутство).
Відповідно до ст. 1 та ч. 1 ст. 35 даного Закону мирова угода розуміється як письмова домовленість між боржником та кредитором (групою кредиторів) про відстрочку та/або роз­строчку платежів і прощення боргів;
з) санація є судовою процедурою банкрутства, що застосовується до неплатоспроможно­го боржника протягом встановленого законом строку за наявності законодавчо визначених підстав її проведення. Судова процедура санації спрямована на запобігання визнанню жит­тєздатного боржника банкрутом і на повне або часткове задоволення вимог кредиторів. Вона здійснюється на основі затвердженого господарським судом плану санації боржника, що пе­редбачає певну систему фінансово-економічних, правових, технічних та інших заходів оздоровлення фінансово-господарського стану боржника з передачею повноважень із керівництва боржником керуючому санацією (ст. 1, ч. 1 ст. 4, частини 1—3 ст. 17, ст. 18 Закону про банкрутство);
г) ліквідаційна процедура застосовується тільки у випадках визнання боржника банкрутом і полягає у припиненні діяльності суб'єкта господарської діяльності з метою здійснення заходів щодо задоволення визнаних судом вимог кредиторів у порядку, визначеному Законом про банкрутство.
Фактичною підставою для застосування цієї процедури є визнана господарським судом нездатність боржника відновити свою платоспроможність та задовольнити визнані судом вимоги кредиторів (частини 5, 6 ст. 21 Закону про банкрутство).
Ліквідація як судова процедура банкрутства проводиться, у межах встановленого законом строку, ліквідатором або спеціальним органом — ліквідаційною комісією (ч. 2 ст. 22, статті 24, 25 Закону про банкрутство).
2.Як і ч. 2 ст. 4 Закону про банкрутство, частина, що коментується, містить положення стосовно здійснення таких процедур банкрутства, як санація та ліквідація, з дотриманням вимог антимонопольно-конкурентного законодавства.
3. Частина 3 коментованої статті спрямована на забезпечення збереження майна боржника, якому законом надається можливість відновлення його платоспроможності та задоволення вимог кредиторів. Власник майна боржника або уповноважений ним орган з дня винесення ухвали про порушення провадження у справі про банкрутство обмежується щодо прийняття рішень, які у звичайних умовах входять до їх компетенції. У такому разі йдеться про обме­ження їх правосуб'єктності.