продовження

10. Обсяг матеріальної відповідальності працівника за загальним правилом визначається розміром завданої шкоди в межах середнього заробітку працівника. Зобов'язання повного відшкодування завданої шкоди виникає у випадках, прямо зазначених КЗпП.
11. При застосуванні заходів матеріальної відповідальності у кожному конкретному випадку треба встановити: наявність прямої дійсної шкоди та її розмір; якими неправомірними діями її заподіяно та чи входили до функцій працівника обов'язки, не-належне виконання яких призвело до шкоди; в чому полягала його вина; в якій конкретно обстановці заподіяно шкоду; чи були створені умови, які забезпечували б схоронність матеріальних цінностей і нормальну роботу з ними; який майновий стан працівника.
12. Залежно від виду пошкодженого або втраченого майна, способу та обставин нанесення шкоди, ступеня та форми вини, законодавством про працю встановлюються два види матеріальної відповідальності: обмежена та повна. Основним видом є обмежена матеріальна відповідальність. Обсяг цієї відповідальності зумовлений розміром заподіяної шкоди, але обмежується середньомісячним заробітком працівника. Повна матеріальна відповідальність застосовується лише у випадках, прямо передбачених в законодавстві.
13. Причинний зв'язок між діяннями працівника та шкідливими наслідками є також істотною передумовою покладення на працівника матеріальної відповідальності. Причинний зв'язок як умова матеріальної відповідальності означає, що шкода була зав-дана не випадково, а є наслідком конкретного діяння працівни¬ка. На працівника не може покладатись матеріальна відповідаль¬ність за шкоду, заподіяну іншими працівниками. Це означає, що відповідальність наступає тільки за шкоду, яка знаходиться у прямому причинному зв'язку з діями (бездіяльністю) конкретного працівника. Для встановлення причинного зв'язку, у разі необхідності, на підприємстві створюється спеціальна комісія або призначається експертиза.
Законодавство про працю передбачає можливість притягнення працівника до матеріальної відповідальності у випадку непрямого причинного зв'язку. Посадові особи, керівники підприємств, установ, організацій можуть відповідати за матеріальну шкоду і за відсутності безпосереднього причинного зв'язку між їх діями і шкодою, заподіяною власнику. Для цієї категорії працівників достатньо лише вчинення дій, які створюють умови для неправомірних дій іншими працівниками. Наприклад, керівник підприємства, установи, організації або його заступники, керівники структурних підрозділів, їх заступники відповідають за правильність організації обліку та збереження матеріальних та грошових
цінностей, верстатів, обладнання і т. ін. (частина друга ст. 133 КЗпП). Недостатня увага, яка приділяється цим питанням, прямо не заподіює шкоди підприємству, але істотно полегшує її спричинення іншими працівниками. Тому при виявленні недостачі матеріальних цінностей до матеріальної відповідальності притягаються не тільки безпосередні винуватці, але і посадові особи, які несумлінно виконували свої трудові обов'язки. Крім того, керівники підприємств, структурних підрозділів притягуються до матеріальної відповідальності за пряму дійсну шкоду підприємству, яка виникла внаслідок зайвих грошових виплат, неприйняття необхідних заходів для відвернення простою, випуску недобро¬якісної продукції, розкрадань, знищення та пошкодження мате-ріальних або грошових цінностей. В цьому випадку матиме міс¬це прямий причинний зв'язок.
14. Відсутність у діях працівника хоча б одного елементу складу трудового правопорушення — неправомірності діяння, вини або причинного зв'язку між шкодою та діями (чи бездіяльністю) працівника — повністю звільняє його від обов'язку відшкодування власнику завданої шкоди.
15. Матеріальна відповідальність є одним із видів юридичної відповідальності. За вчинення трудового правопорушення, яке спричинило шкоду, крім матеріальної, можуть застосовуватись заходи дисциплінарної, адміністративної та кримінальної відповідальності, незалежно одна від одної в порядку, передбаченому для кожного виду відповідальності. Положення коментованої статті не суперечать частині першій ст. 61 Конституції України, яка закріплює, що ніхто не може бути двічі притягнений до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення.
Працівник зобов'язаний відшкодувати шкоду незалежно від того, чи застосовувались до нього заходи інших видів юридичної відповідальності (дисциплінарної, адміністративної чи кримінальної).
Якщо для визначення обсягу відповідальності працівника (об¬межена чи повна) необхідно встановити факт вчинення кримінально карного діяння, матеріальну відповідальність потрібно покладати лише після застосування заходів кримінальної відпо-відальності щодо нього.
16. Законодавство про працю передбачає обставини, які виключають матеріальну відповідальність працівника (шкода була завда¬на діями працівника, які загалом підпадають під ознаки трудово¬го правопорушення, однак були вчинені в результаті нормально¬го виробничо-господарського ризику, крайньої необхідності).
Відповідно до частини четвертої ст. 130 КЗпП не допускаєть¬ся покладення на працівника відповідальності за таку шкоду, яка може бути віднесена до категорії нормального виробничо-госпо¬дарського ризику. Категорія нормального виробничо-господар¬ського ризику не має законодавчого закріплення. Виробничий ризик передбачає розумну господарську діяльність, яка допускає можливість отримання результатів, які покривають повністю або частково понесені підприємством витрати. Виробничо-господарський ризик може виникати при розробці та освоєнні нових технологій, обладнання, машин і т. ін.
Виробничий ризик вважається виправданим у випадку дотримання наступних умов:
— діяння працівника були правомірні;
— поставлена мета не може бути досягнутою за допомогою інших засобів, які не пов'язані з виробничо-господарським ризиком;
— ризик відповідає завданням, заради яких він здійснюється;
— працівник, який допустив ризик, застосував всі можливі заходи для попередження шкоди;
— об'єктом ризику стали матеріальні блага, а не життя та здоров'я людей;
— ризикував працівник, який має необхідну професійну підготовку.
17. Положення законодавства про працю не містить тлумачення категорії крайньої необхідності за трудовим правом. Очевидно, її потрібно визначати за принципами загальної теорії правопорушень з урахуванням, що саме такий підхід є в чинному Кримінальному кодексі України та Кодексі про адміністративні правопорушення.
Крайньою необхідністю визнається випадок, коли для усунення небезпеки, яка загрожує життю та здоров'ю людей, майну інших власників, працівник заподіює шкоду майну, яке надане йому власником або уповноваженим власником органом для здійс-
нення трудової функції (наприклад, водій автомашини вчиняє аварію, щоб запобігти наїзду на перехожого, який несподівано вибіг на дорогу). За заподіяну шкоду в стані крайньої необхідності матеріальна відповідальність на працівника не покладається, такі дії визнаються правомірними. На відміну від матеріальної відповідальності цивільна майнова шкода, заподіяна в стані крайньої необхідності, повинна бути відшкодована особою, яка заподіяла шкоду, або власником чи уповноваженим ним органом, які поставили працівника в стан крайньої необхідності (ст. 445 ЦК України).
18. До працівника не застосовуються заходи матеріальної від¬повідальності за шкоду, яка виникла в результаті виконання наказу (розпорядження) власника або уповноваженого ним органу. Відповідальність за таку шкоду покладається на особу, яка видала наказ (розпорядження). Разом з тим працівник, який заподіяв шкоду внаслідок виконання завідомо неправомірного наказу або розпорядження власника чи уповноваженого ним органу, відповідає на загальних засадах разом з особою, яка видала такий наказ (розпорядження). Працівник також зобов'язаний повністю або частково відшкодувати заподіяну підприємству шкоду.
19. Частина п'ята статті 130 КЗпП надає право працівнику добровільно відшкодувати шкоду, завдану власнику, повністю або частково.
Відшкодування шкоди здійснюється за згодою власника шляхом:
— внесення відповідних грошових сум;
— або передачею власнику рівноцінного майна;
— або усуненням пошкодження.
На добровільне відшкодування шляхом внесення грошових сум згода власника не потрібна.
В законодавстві немає заборони щодо можливості добровільного відшкодування шкоди з поступовою виплатою платежів. Працівник може дати письмове зобов'язання відшкодувати шкоду протягом визначеного терміну, з зазначенням періодичності внесення платежів. Виконання зобов'язання в цьому разі потребує згоди власника або уповноваженого ним органу.
20. Усунення пошкодження майна як спосіб відшкодування здійснюється працівником у вільний від основної роботи час.
Такий вид відшкодування шкоди, як правило, здійснюється працівниками, які виконують трудові обов'язки, використовуючи засоби чи обладнання власника (наприклад, водії автомобілів, тракторів, працівники, які пошкодили станок або інше обладнання).
21. Передача рівноцінного майна переважно застосовується особами, які зобов'язані відшкодувати шкоду в повному обсязі. Обов'язковою умовою такого способу відшкодування шкоди є передача не будь-якого аналогічного майна, а рівноцінного за своїми властивостями, якісними характеристиками, вартістю та ступенем зносу.
Добровільне відшкодування працівником шкоди позбавляє власника права примусового стягнення суми відшкодування.
22. Добровільне відшкодування шкоди доцільно використовувати лише за умови, що сторони (працівник і власник) не мають сумнівів щодо ступеню та форми вини працівника, обсягу завданої шкоди та розміру сум відшкодування. Для цього необхідно встановити сукупність обставин:
— факт неправомірності поведінки працівника, тобто чи було порушення конкретної правової або технічної норми та саме яка норма була порушена;
— форму вини працівника;
— наявність причинного зв'язку між завданою шкодою та винними протиправними діями працівника;
— наявність інших факторів, які сприяли виникненню шкоди;
— обсяг завданої шкоди та в чому конкретно вона виявляється (пошкодження, знищення, недостача тощо);
— вид та обсяг відповідальності працівника (повна чи обмежена відповідальність);
— правильність визначеного розміру завданої шкоди (зокрема, чи враховано природний знос та інші фактори, які впливають на розмір шкоди).