Приймання вантажу до перевезення

Стаття 308. Приймання вантажу до перевезення
1. Вантаж до перевезення приймається перевізниками залежно від виду транспорту га вантажу в місцях загального або незагального користування.
2. Відповідальність перевізника за збереження вантажу виникає з моменту прийнят­тя вантажу до перевезення.
3. Вантажовідправник зобов'язаний підготувати вантаж до перевезення з урахуван­ням необхідності забезпечення транспортабельності та збереження його в процесі перевезення і має право застрахувати вантаж у порядку, встановленому законодавством.
4. У разі якщо для здійснення перевезення вантажу законодавством або договором передбачено спеціальні документи (посвідчення), які підтверджують якість та інші властивості вантажу, що перевозиться, вантажовідправник зобов'язаний передати такі документи перевізникові разом з вантажем.
5. Про прийняття вантажу до перевезення перевізник видає вантажовідправнику в пункті відправлення документ, оформлений належним чином.
1. Перевезення вантажу — це тривалий процес; подання вантажу до перевезення, сплата провізної плати та інших платежів, виконання робіт з навантаження та розвантаження, своєчасна доставка вантажу у пункт призначення тощо. Для даного процесу характерними є системність (взаємозв'язок його стадій), єдність мети (як сам процес, так і його стадії спря­мовані на досягнення спільної мети — переміщення вантажу) та динамічність (з переходом на кожну наступну стадію відбувається оновлення прав та обов'язків, які виникають на під­ставі та у зв'язку з попередньою стадією).
Обов'язок перевізника щодо подання транспортного засобу для перевезення передбачає визначення місця подання транспортного засобу.
Місцем подання транспортного засобу на повітряному транспорті є аеропорти, аеродроми або спеціально обладнані зльотно-посадочні майданчики. Під час перевезень залізничним та внутрішнім водним транспортом транспортні засоби подаються у місця загального користу­вання (залізнична станція, причал, пристань тощо) або у місця незагального користування залізничні під'їзні колії, причали, що перебувають у віданні підприємств та організацій). На морському транспорті місцем подання морського судна для перевезення вантажів може бути морський порт (у цьому випадку судно вважається поданим, якщо знаходиться в межах аква­торії порту), причал або географічний район порту, якщо йдеться про перевезення у міжнародному сполученні (один із портів визначеної країни), а також порт, визначений у довго­строковому договорі перевезення. На відміну від інших видів транспорту, лише автомобільний забезпечує подання транспортного засобу до місця знаходження вантажовідправ­ника, при цьому не виключається можливість подання на залізничні станції, у порт чи до аеропорту, аеродрому тощо.
З виконанням обов'язку щодо подання транспортного засобу для перевезення перевізник зобов'язаний привести транспортний засіб у технічно справний стан, щоб запобігти пошко­дженню вантажу під час його перевезення. Транспортний засіб повинен забезпечити переве­зення певного виду вантажу; крім того, транспортний засіб, його обладнання та призначені
для перевезення місця мають відповідати вимогам законодавства щодо безпечного переве­зення (санітарним, протипожежним тощо).
Щодо морського транспорту, то йдеться про «морехідність судна». Згідно з п. 1 ст. 143 КТМУ перевізник зобов'язаний завчасно, до початку рейсу, привести судно у морехідний стан і забезпечити технічну придатність судна до плавання, належним чином спорядити його і забезпечити всім необхідним, укомплектувати екіпаж, а також привести трюми та всі інші приміщення судна, в яких перевозиться вантаж, у стан, що забезпечує належне приймання, перевезення і збереження вантажу.
Таким чином, до основних елементів морехідності судна слід віднести: технічну придат­ність судна до плавання; укомплектування судна екіпажем; спорядження та забезпечення судна всім необхідним; придатність до прийняття вантажу для перевезення. Крім цього, як зазначено вище, судно має бути придатним до прийняття, розміщення вантажу та його охо­ронного перевезення.
Згідно з п. 12 Правил перевезення вантажів автомобільним транспортом для перевезення специфічних (побутових, харчових, швидкопсувних тощо) вантажів необхідно надавати спе­ціалізований та відповідно обладнаний рухомий склад згідно з вимогами санітарних правил і нормативів. Забороняється використання рухомого складу, призначеного для перевезення харчових продуктів, для перевезення інших вантажів. Рухомий склад, що перевозить харчові продукти, повинен мати санітарний паспорт автомобіля та спеціальне маркування («хліб», «молоко», «риба» тощо).
2. Договір перевезення вантажу є реальним договором, який вважається укладеним з мо­менту прийняття вантажу до перевезення.
На автомобільному транспорті під прийманням вантажу розуміється подання вантажо­відправником перевізнику підготованого для відправлення вантажу та товарно-транспорт­них документів з наступним навантаженням на транспортний засіб та оформлення докумен­тів про прийняття вантажу перевізником для відправлення. Перевізники приймають вантажі для перевезення на підставі договорів, укладених із замовниками, згідно із заявками, або за разовими договорами. Заявка подається у вигляді та в строки, передбачені договором. За по­годженням сторін заявка може бути подана на один день, тиждень, декаду або місяць. Разові договори мають бути укладені у письмовій формі. Вантаж, поданий замовником у стані, що не відповідає правилам перевезень, і не приведений у відповідний стан у строк, що забезпечує своєчасне відправлення, вважається неподаним, а перевезення таким, що не відбулося з вини замовника. Місце фактичної здачі-приймання вантажу точно зазначається у договорі з наступним уточненням у заявці (пункти 10.1—10.5 Правил перевезення вантажів автомо­більним транспортом).
На річковому транспорті дата прийняття вантажу до перевезення засвідчується кален­дарним штемпелем порту або пристані на накладній, квитанції чи подорожній відомості (п. 67 Статуту внутрішнього водного транспорту).
На залізничному транспорті договір перевезення вважається укладеним з моменту прийняття вантажу до перевезення, що засвідчується календарним штемпелем станції від­правлення у перевізних документах. Для посвідчення прийняття вантажу до перевезення станція видає відправнику квитанцію (п. 28 Правил приймання вантажів до перевезення п. 23 Статуту залізниць України).
З прийняттям вантажу до перевезення виникає питання про перехід права власності на вантаж до перевізника, яке в юридичній літературі розглядається неоднозначно.
З прийняттям вантажу до перевезення до перевізника переходить право володіння ванта­жем. Перевізник є не власником вантажу, а суб'єктом господарювання, який володіє річчю на підставі договору перевезення, тобто є титульним володільцем. На відміну від власника який має право володіння річчю поряд з правом використання та розпорядження, право володіння перевізника вантажу характеризують такі ознаки:
— виникає на підставі договору перевезення;
— має строковий характер, оскільки обмежено строком дії договору перевезення;
— виникає за сукупністю двох юридичних фактів — договору сторін про перевезення вантажу і фактичного вручення вантажу перевізникові.
Інтереси морського перевізника під час здійснення перевезення представляє капітан мор­ського судна (капітан є представником перевізника). Законодавством передбачено право ка­пітана на реквізицію вантажу, продаж частини вантажу та інші повноваження (статті 68—69 КТМУ), для здійснення яких не потребується згода судновласника, перевізника або власника вантажу, тобто йдеться про розпорядження вантажем. Однак це право розпорядження ре­алізується за певних умов, визначених законодавством, наприклад: реквізиція вантажу відбу­вається, якщо всі життєві запаси, у тому числі незнижуваний запас продовольства, вичерпані; продаж частини вантажу — лише тоді, коли під час рейсу виникла невідкладна потреба в грошах для продовження плавання, особливо для ремонту судна або утримання екіпажу.
Згідно з п. 51 Статуту залізниць України підприємства залізничного транспорту загально-зо користування мають право на заставу майна переданих їм для перевезення вантажів для забезпечення гарантії належної провізної оплати та інших платежів. Заставне право діє поки вантаж перебуває у віданні залізниці. Якщо вантажовідправник (вантажоодержувач) не внесе залізниці належні їй платежі, залізниця використовує заставне право і реалізує вантаж пі­сля закінчення передбаченого правилами граничного строку його зберігання, який не пови­нен перевищувати 30 діб.
Під час перевезення вантажів повітряним судном інтереси перевізника представляє командир повітряного судна, до компетенції якого належить право здійснити скидання вантажу, що, у свою чергу, можна розглядати підставою припинення права власності на вантаж ст. 38 Повітряного кодексу України).
На автомобільному транспорті прийнято вважати водія транспортного засобу представ­ником перевізника, оскільки він бере участь в укладенні договору перевезення вантажу (під­писує всі примірники товарно-транспортної накладної згідно з п. 11.6 Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом), може виконувати обов'язки експедитора (п. 10.10 Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом) тощо.
Не можна однозначно стверджувати, що з прийняттям вантажу до перевезення до пере-злника переходить право власності на вантаж, оскільки вантажовідправник не завжди є власником цього вантажу.
Згідно зі ст. 334 ЦК до передання майна прирівнюється вручення коносамента або іншого товаророзпорядчого документа на майно. З цього випливає, що перевізні документи за своєю правовою сутністю є товаророзпорядчими документами і тому надають їх одержувачам право здійснювати розпорядження вантажем.
Отже, якщо питання про перехід права власності до перевізника у зв'язку з прийняттям вантажу до перевезення є дискусійним, то імперативним є положення п. 2 коментованої статті, згідно з яким з моменту прийняття вантажу до перевезення у перевізника виникає відповідальність за збереження вантажу.
3. Підготовка вантажу до перевезення пов'язується з обов'язком вантажовідправника за­безпечити транспортабельність та збереження вантажу під час перевезення.
Зокрема, вантаж, який потребує тари або упаковки, має подаватися до перевезення у відповідній тарі або упаковці. Вимоги, яким має відповідати тара (упаковка), визначаються з урахуванням виду вантажу (навалочний, наливний тощо), його особливостей (наприклад такий, що швидко псується) та умов перевезення і встановлюються правилами перевезення вантажів, які діють на всіх видах транспорту (наприклад, п. 5 Правил перевезення вантажів автомобільним транспортом передбачено, що упаковка має відповідати кліматичним умовам, вимогам митного режиму, може слугувати рекламою). При виборі упаковки треба враховувати спосіб, відстань і тривалість транспортування, можливість перевантаження вантажу в дорозі, температурний режим і вологість під час транспортування, погодні умови, сумісність з іншими вантажами тощо. Проте в усіх випадках тара (упаковка) має відповідати держстандартам та технічним умовам і забезпечувати повне збереження вантажу під час перевезення.
Зокрема, у п. 9.2 Правил повітряних перевезень вантажів визначена мета упакування та маркування вантажів — унеможливлити спричинення зашкоджень вантажами іншим вантажам, повітряному судну, пасажирам, терміналам аеропортів тощо. Порядок упакування, наклеювання етикеток та ідентифікації вантажів для їх подальшого перевезення повітряними суднами визначено у пунктах 3.4—3.5 Інструкції з організації перевезень вантажів повітряним транспортом. З метою забезпечення безпеки польотів повітряних суден, а також унеможливлення забруднення їх відсіків та пошкодження іншого вантажу пп. 3.4.10 Інструкції передбачені категорії вантажів, які забороняється приймати до перевезення без упакування або в упакуванні, не придатному для перевезення.
Перевірка транспортабельності вантажу при прийнятті його до перевезення має суттєве юридичне значення, оскільки недотримання цього правила в частині огляду тари.(упаковки) може призвести у наступному до втрати або пошкодження вантажу і як наслідок — до відпо­відальності перевізника. За правилами перевезень перевізник не несе відповідальності за по­шкодження або втрату вантажу внаслідок недоліків тари (упаковки), які не можна було по­мітити при зовнішньому огляді вантажу при прийманні його до перевезення. Перевізник вправі відмовити у прийнятті до перевезення вантажу, тара (упаковка) якого не забезпечує його збереження під час перевезення, або зробити відповідне застереження у перевізному документі (пп. 9.2.1 Правил повітряних перевезень вантажів, статті 142, 153 КТМУ, п. 10.16 Правил перевезення вантажів автомобільним транспортом, п. З Правил приймання вантажів до перевезення, п. 71 Статуту внутрішнього водного транспорту).
На забезпечення збереження вантажів під час прийняття їх до перевезення спрямоване маркування вантажів, тобто нанесення на вантаж визначених надписів і умовних знаків.
Маркування вантажів здійснюється відповідно до правил перевезення вантажів і в разі втрати перевізного документа є засобом визначення належності вантажу і місця його при­значення. Визначають відправникове (наноситься вантажовідправником) і транспортне (на­носиться перевізником) маркування вантажів. Вантажі, які потребують особливого пово­дження під час навантажувально-розвантажувальних робіт і транспортування із застосуван­ням запобіжних заходів під час роботи з ними, маркуються спеціальними позначками «обе­режно», «не кантувати» тощо).
Неправильне або неточне маркування вантажів може стати причиною їх доставки не за призначенням, затримки у доставці тощо. Тому правилами перевезення вантажів різними ви­дами транспорту передбачено обов'язкове маркування при прийнятті вантажів до перевезен­ня (п. 8.18 Правил перевезення вантажів автомобільним транспортом, ст. 142 КТМУ, п. 9.1 Правил повітряних перевезень вантажів, п. 15 Правил приймання вантажів до перевезення, п. 72 Статуту внутрішнього водного транспорту).
Вантажовідправник має право застрахувати вантаж. Це право регулюється транспортни­ми кодексами, статутами та правилами перевезення. Порядок страхування встановлюється спеціальними нормативно-правовими актами (див. коментар до статей 352—355).
4. При поданні вантажу до перевезення вантажовідправник зобов'язаний передати пере­візнику всі документи на вантаж, як того вимагають портові, митні, санітарні правила топ;; У випадках, коли для здійснення перевезення вантажу законодавством або договором перед­бачено спеціальні документи, вантажовідправник зобов'язаний передати такі документи пе­ревізникові разом з вантажем. Ці документи, як правило, засвідчують стан вантажу, його якість або інші властивості на момент подання до перевезення. Наприклад, стан певної кате­горії вантажів (нафтоналивні, зернові тощо) визначається сертифікатами, а продуктів тва­ринного походження — ветеринарними посвідченнями.
До спеціальних документів можна віднести декларацію про вантажі і декларацію про небезпечні вантажі, які містять інформацію про вантаж, необхідну для забезпечення належного розміщення та безпечного морського перевезення відповідно до Положення про порядок підготовки та подання інформації про вантаж для його безпечного морського перевезен­ня, затвердженого наказом Мінтрансу України від 14 грудня 1998 р. № 497.
Відповідно до Закону України «Про карантин рослин» перевезення підкарантинних ван­тажів, які можуть бути переносниками рослинних шкідників, хвороб рослин і бур'янів. п господарств, населених пунктів, районів, областей та Автономної Республіки Крим, на території яких введені карантинні обмеження або оголошено карантин, проводиться тільки, за умови пред'явлення відправником карантинного сертифіката, який видається місцевою державною інспекцією з карантину рослин, у зоні діяльності якої перебуває відправник.
Згідно з п. 3.1.3. Інструкції з організації перевезень вантажів повітряним транспортом у разі відправлення небезпечних вантажів оформлюється декларація відправника небезпечна вантажів; якщо вантажем є живі тварини, то вантажовідправник теж повинен оформити відповідну декларацію.
5.3 прийняттям вантажу до перевезення у перевізника виникає обов'язок видати вантажовідправнику документ, що засвідчує приймання ним вантажу до перевезення.
На залізничному транспорті перевізник видає вантажоодержувачу накладну. Дата прий­мання вантажу засвідчується на накладній календарним штемпелем станції відправлення. Для посвідчення прийняття вантажу до перевезення станція відправлення видає відправнику квитанцію.
Приймання вантажів до перевезення повітряним транспортом оформлюється видачею авіавантажної накладної.
На внутрішньому водному транспорті вантаж вважається прийнятим до перевезення з мо­менту видачі вантажовідправнику вантажної квитанції, а дата приймання засвідчується ка-дендарним штемпелем порту чи пристані на звороті накладної, дорожньої відомості та квитанції.
Особливим є порядок приймання вантажів на автомобільному транспорті. Воно засвід­чується підписом водія (як представника перевізника) на всіх примірниках товарно-транспортної накладної, один з яких водій залишає вантажовідправникові, другий — пере­дає вантажоодержувачеві, а інші два примірники — перевізникові.
Для перевезення вантажу морським транспортом вантажовідправник повинен скласти за своїм підписом і передати перевізнику вантажевий ордер, в якому містяться дані про назву вантажу, його характеристики, рід упаковки тощо. На підставі вантажевого ордеру перевіз­ник складає штурманську розписку — підписаний помічником капітана документ, який за­свідчує прийом вантажу на борт судна. Після закінчення навантаження дані про кількість і вагу вантажу, зазначені у штурманській розписці, заносяться у коносамент.