Правовий режим майна суб'єктів господарювання

Стаття 133. Правовий режим майна суб'єктів господарювання
1. Основу правового режиму майна суб'єктів господарювання, на якій базується їхгосподарська діяльність, становлять право власності та інші речові права — право господарського відання, право оперативного управління.
Господарська діяльність може здійснюватися також на основі інших речових прав (пра­ва володіння, права користування тощо), передбачених Цивільним кодексом України.
(Частина перша статті 133 із змінами, внесеними згідно Із Законом № 2424-IVє і 04.02.2005)
2.Майно суб'єктів господарювання може бути закріплено на іншому праві відповіднодо умов договору з власником майна.
3. (Частину третю статті 133 виключено на підставі Закону № 2424-IVє f04.02.2005)
4. Держава забезпечує рівний захист майнових прав усіх суб'єктів господарювання.
1. Поняття правового режиму майна суб'єкта господарювання охоплює встановлені правовими нормами: а) структуру цього майна, б) порядок його набуття, використання і вибут­тя, в) межі розпорядження майном з боку третіх осіб, г) порядок звернення на нього стягнень кредиторів. Таке розуміння правового режиму майна дозволяє з'ясувати:
по-перше, структуру (складові частини, види) майна, закріпленого за суб'єктом господарювання, що, у свою чергу, надає можливість визначити особливості правового режиму окремих видів зазначеного майна;
по-друге, порядок (джерела, способи, процедуру) формування майнової бази та майновий стан (шляхом відображення його засобами бухгалтерського обліку) суб'єкта господарювання:
по-третє, порядок використання (експлуатації) різних видів майна у процесі здійснен­ня господарської діяльності (в тому числі його амортизації, застосування норм і нормативів тощо);
по-четверте, порядок вибуття майна з майнової сфери суб'єкта господарювання (відповідно до умов укладених договорів, у тому числі у вигляді санкцій за порушення договірний зобов'язань; шляхом використання у своїй господарській діяльності; у вигляді сплати по­датків та інших обов'язкових платежів; шляхом вилучення майна за рішенням уповноваже­них органів, у тому числі у вигляді санкцій за порушення правил здійснення господарської діяльності тощо).
Основою правового режиму майна суб'єктів господарювання, на якій базується їх господарська діяльність, відповідно до ч. 1 коментованої статті є право власності, а також речові права осіб, які не є власниками, — право господарського відання і право оперативного управління. Зміст кожного з цих прав розкривають подальші статті ГК.
Крім зазначених, господарська діяльність може здійснюватися також на основі інших речовихправ (у розд. II Книги третьої ЦК вони називаються речовими правами на чуже майно),до яких відносяться, зокрема, право володіння, право користування.
Право володіння чужим майном виникає на підставі договору з власником або особою, якій майно було передане власником, а також на інших підставах, встановлених законом (ст.398 ЦК).
Право користування чужим майном (сервітут) може бути встановлене щодо земельної ділянки, інших природних ресурсів (земельний сервітут) або іншого нерухомого майна для задоволення потреб суб'єктів господарювання, які не можуть бути задоволені іншим способом(ч. 1 ст. 401 ЦК). Право користування чужою земельною ділянкою або іншим нерухомиммайном полягає у можливості проходу, проїзду через чужу земельну ділянку, прокладання та експлуатації ліній електропередачі, зв'язку і трубопроводів, забезпечення водопостачання, меліорації тощо (ч. 1 ст. 404 ЦК).
2. Відповідно до ч. 2 даної статті майно суб'єктів господарювання може бути закріплено на іншому, крім зазначених у її ч. 1, праві відповідно до умов договору з власником майна. Зі змісту цієї норми випливає, що закон передбачає можливість використання, крім речових прав, також і зобов'язальних прав. Найбільш поширеним із них є право оренди цілісного майнового комплексу державного (комунального) підприємства або його структурного підрозділу, а також нерухомого майна (будівель, споруд, приміщень) та іншого окремого індивідуально визначеного майна підприємств. Це право виникає на підставі договору суб'єкта господарювання з власником майна (уповноваженим ним органом) про здійснення цим суб'єктом, на основі зазначеного майна, самостійного господарювання.
До прав, про які йдеться у ч. 2, можна віднести заклад, за якого заставодержатель має право користуватися предметом закладу, якщо це передбачено договором (ч. 1 ст. 46 Закону України «Про заставу» від 2 жовтня 1992 p.), а також іпотеку — у разі передачі предмета іпотеки, на підставі договору між іпотекодавцем і іпотекодержателем або рішення суду, іпотекодержателю або іншій особі в управління на період до його реалізації у порядку, встановле­ному Законом України «Про іпотеку» від 5 червня 2003 р. (ч. 1 ст. 34).
3. Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 4 лю­того 2005 р. із ГК виключено низку норм щодо відокремлених структурних підрозділів господарських організацій, включаючи і норми щодо права оперативного використання майна,про яке йшлося у ч. З коментованої статті.
4. Як встановлено частиною третьою статті 13 Конституції України, держава забезпечує захист прав усіх суб'єктів права власності і господарювання. Це положення отримало розвиток у ч. 4 коментованої статті, згідно з якою держава забезпечує рівний захист майнових прав усіх суб'єктів господарювання. Такий захист забезпечується незалежно від того, про яке право йдеться — чи то про право власності, чи про інші речові права.