Правомочності суб'єктів господарювання щодо комерційного найме­нування

Стаття 159.Правомочності суб'єктів господарювання щодо комерційного найме­нування
1, Суб'єкт господарювання — юридична особа або громадянин-підприємець може мати комерційне найменування.
Громадянин-підприємець має право заявити як комерційне найменування своє прі­звище або ім'я.
2.Відомості про комерційне найменування суб'єкта господарювання вносяться за його поданням до реєстрів, порядок ведення яких встановлюється законом. Суб'єкт господарювання, комерційне найменування якого було включено до реєстру раніше, має пріоритетне право захисту перед будь-яким іншим суб'єктом, тотожне комерційне найменування якого включено до реєстру пізніше.
3.Правовій охороні підлягає як повне, так і скорочене комерційне найменування суб'єкта господарювання, якщо воно фактично використовується ним у господарському обігу.
4.У разі якщо комерційне найменування суб'єкта господарювання є елементом його торговельної марки, то здійснюється правова охорона і комерційного найменування торговельної марки.
5.Особа, яка використовує чуже комерційне найменування, на вимогу його власника зобов'язана припинити таке використання і відшкодувати завдані збитки.
1.До прийняття ГК та ЦК відносини щодо комерційного найменування не були врегульовані національним законодавством України. Існували лише деякі розрізнені норми щодо фірмового найменування господарської організації. При цьому поняття «фірмове найменування» не було визначено. Не встановлені були і вимоги до нього. Законами України «Про господарські товариства» від 19 вересня 1991 р. та «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб — підприємців» встановлені лише вимоги до найменування суб'єкта як юридичної особи.
Із ч. 1 коментованої статті і терміна «комерційне найменування» випливає, що сферою застосування цього об'єкта права інтелектуальної власності є комерційні відносини суб'єктів господарювання, якими можуть бути як юридичні особи, так і громадяни-підприємці.
ГК та ЦК не встановлюють вимог до структури та змісту комерційного найменування. Стаття 489 ЦК визначає умови надання правової охорони комерційному найменуванню: воно повинно давати можливість вирізнити одну особу з-поміж інших і не вводити в оману споживачів щодо справжньої її діяльності.
Таким чином, комерційне найменування — це найменування, яке дає можливість ідентифікувати суб'єкта господарювання під час здійснення ним комерційної діяльності. Зокрема, слугувати комерційним найменуванням може прізвище чи ім'я громадянина-підприємця, якщо споживачі вбачатимуть нерозривний зв'язок прізвища чи імені, зазначеного на товарах чи щодо послуг, з цим громадянином.
2.Стаття 8 Паризької конвенції про охорону промислової власності встановила, що комерційне найменування охороняється без обов'язкового подання заявки чи реєстрації, але не уточнила режим цієї охорони. Отже, кожна держава-учасниця Конвенції, в тому числі Україна, вправі визначити його самостійно.
Частина 2 коментованої статті надає право суб'єктові господарювання подати своє комер­ційне найменування для внесення його до реєстрів у встановленому законом порядку. Прицьому вона, як і ч. 4 ст. 489 ЦК, не виключає, що різні суб'єкти можуть мати однакове комер­ційне найменування. За умови внесення цього комерційного найменування різними суб'єктами до реєстру пріоритетне право захисту серед них має суб'єкт, комерційне найменування якого включено до реєстру раніше.
3.Якщо суб'єкт господарювання використовує у господарському обігу своє повне найме­нування як юридичної особи, то воно водночас є його повним комерційним найменуванням. Найменування юридичної особи містить інформацію про її організаційно-правову форму, інерідко, про характер її діяльності. Зазвичай таке найменування достатньо довге і тому не є практичним інструментом для використання у повсякденному діловому житті як посилання на суб'єкта господарювання. Це спричинило появу та широке застосування скорочених комерційних найменувань. У будь-якому разі найменування суб'єкта господарювання підлягає правовій охороні як комерційне найменування, якщо воно фактично використовується у господарському обігу.
4. Суб'єкти господарювання можуть і часто використовують комерційні найменування не лише для своєї індивідуалізації, а й для того, щоб відрізнити свої товари і послуги від інших. Для досягнення цієї мети зазвичай недостатньо вказівки дрібним шрифтом де-небудь на етикетці чи упаковці на суб'єкта господарювання, як того вимагають правила маркуван­ня. Тому на практиці загальновживаним засобом є реєстрація скороченого комерційного найменування як торговельної марки або внесення його до цієї марки відмітним елементом.
Як правило, обсяг правової охорони торговельної марки щодо певних товарів і послуг визначається її зображенням. Про це, зокрема, вказується у ч. 4 ст. 5 Закону України «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг». Тобто правова охорона надається цілісній торго­вельній марці, а не її окремим елементам. Комерційне найменування як виняток з цього загального правила охороняється незалежно від того, є чи не є воно частиною торговельної марки. Тим самим у ГК імплементована відповідна норма ст. 8 Паризької конвенції про охо­рону промислової власності.
За наведених обставин неминуче виникнення колізій між комерційними найменуваннями і торговельними марками. Якщо комерційне найменування використовується як торговельна марка, то його колізію зі схожою торговельною маркою вирішують загальні норми пріорите­ту та захисту споживачів від омани щодо походження товарів чи послуг. Навіть якщо суб'єкт підприємництва використовує стосовно своїх товарів і послуг власне комерційне найменування таким як воно є, тобто не як торговельну марку, за загальним правилом вважається, що з цьому разі право на раніше зареєстровану (пріоритетну) торговельну марку порушується, якщо використання комерційного найменування може ввести в оману щодо походження товарів чи послуг. І, навпаки, використання торговельної марки може подібним чином порушити право на пріоритетне (зареєстроване чи незареєстроване) комерційне найменування.
5. Неправомірне використання комерційного найменування є підставою для захисту права на це найменування його власником. На вимогу власника правопорушник зобов'язаний припинити таке використання і відшкодувати завдані цим збитки. Поняття збитків, їх склад, а також розмір, умови та порядок їх відшкодування встановлені главою 25 ГК.
Захист права суб'єкта господарювання на комерційне найменування може здійснюватись також іншим способом, передбаченим ст. 20 ГК та іншим законом.