Правомочності суб'єктів господарювання щодо комерційної таємниці

Стаття 162. Правомочності суб'єктів господарювання щодо комерційної таємниці
1. Суб'єкт господарювання, що є володільцем технічної, організаційної або іншої комерційної інформації, має право на захист від незаконного використання цієї інформації третіми особами, за умов, що ця інформація має комерційну цінність у зв'язку з тим, що вона невідома третім особам і до неї немає вільного доступу інших осіб на законних підставах, а володілець інформації вживає належних заходів до охорони її конфіденційності,
2, Строк правової охорони комерційної таємниці обмежується часом дії сукупності зазначених у частині першій цієї статті умов.
3, Особа, яка протиправно використовує комерційну Інформацію, що належить суб'єкту господарювання, зобов'язана відшкодувати завдані йому такими діями збитки відповідно до закону. Особа, яка самостійно І добросовісно одержала інформацію, що є комерційною таємницею, має право використовувати цю інформацію на свій розсуд.
4, До відносин, пов'язаних з комерційною таємницею, не врегульованих цим Кодексом, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України та інших законів.
1, Зі змісту коментованої статті випливає, що комерційна таємниця — це інформація, яка невідома третім особам і до якої немає вільного доступу інших осіб на законних підставах, у зв’язку з чим вона має комерційну цінність, а її володілець вживає належних заходів до охорони її конфіденційності.
Закон України «Про інформацію» від 2 жовтня 1992 р. визначив, що інформацією є документовані або публічно оголошені відомості про події та явища, що відбуваються у суспільстві,державі та навколишньому природному середовищі. Отже, комерційною таємницею є лишевідомості, зафіксовані у документах та інших матеріальних об'єктах.
Обов'язковою умовою віднесення інформації до комерційної таємниці є невідомість її третім особам. Однак не кожна інформація, невідома третім особам, є комерційною таємницею. Такою може бути лише інформація, невідомість якої зумовлена відсутністю законних підстав для вільного доступу до неї інших осіб. Зокрема, не може бути комерційною таємницею інформація, що невідома третім особам, але за правовим режимом є відкритою. Наприклад, не є комерційною таємницею інформація про стан довкілля та про якість харчових продуктів і предметів побуту, оскільки право вільного доступу кожного до цієї інформації гарантується ст. 50 Конституції України. Не завжди є комерційною таємницею й інформація з обмеженим доступом. Законодавством можуть бути встановлені випадки, коли така інфор­мація не є комерційною таємницею і вільна для доступу певних осіб. Зокрема, КМУ своєю постановою від 9 серпня 1993 р. № 611 визначив перелік відомостей, що не становлять ко­мерційної таємниці, та зобов'язав підприємства подавати ці відомості органам державної виконавчої влади, контролюючим і правоохоронним органам, іншим юридичним особам відповідно до чинного законодавства, за їх вимогою.
За відповідності наведеним вище умовам технічна, організаційна, комерційна, виробнича та інша інформація має комерційну цінність. Однак цього недостатньо для набуття нею статусу комерційної таємниці. Необхідно, щоб володілець такої інформації вживав належних, тобто адекватних існуючим обставинам, заходів щодо збереження її конфіденційності. Зокрема, це можуть бути різноманітні організаційні заходи з перепускного режиму, добору кадрів, організації документообігу тощо. Відповідні норми можуть бути передбачені прав­илами внутрішнього трудового розпорядку, колективним договором і спеціальними внутрішніми правовими актами. Умови збереження конфіденційності інформації та відповідальності за їх порушення можуть включатися також до трудових договорів (контрактів) з працівниками. Крім того, можуть застосовуватись будь-які законні засоби технічного захисту для охорони приміщень, запобігання прослуховуванню та іншого витоку інформації тощо.
Суб'єкт господарювання, що є володільцем комерційної таємниці, має право на захист від незаконного використання її третіми особами. Незаконним використанням комерційної таємниці є задоволення потреби в ній третіх осіб внаслідок розголошення (передачі, витоку)її з вини особи, яка повинна охороняти цю таємницю, або іншого протиправного одержання її, зокрема прослуховування засобів зв'язку. Право на захист від незаконного використання комерційної таємниці реалізується через притягнення винної особи до дисциплінарної, цивільно-правової, адміністративної або кримінальної відповідальності згідно із законодавством України. Зокрема, суб'єкт господарювання може вимагати від третіх осіб утримуватись від незаконного одержання його комерційної таємниці, а також подальшого застосування її в господарській діяльності, наприклад у виробництві продукції.
Разом з тим, слід враховувати, що на підставі ст. 30 Закону України «Про інформацію» ко­мерційна таємниця може бути поширена без згоди її власника, якщо ця таємниця є суспільно значимою, тобто якщо вона є предметом громадського інтересу і право громадськості знати цю таємницю переважає право її власника на її захист. Це може статися, наприклад, коли предметом комерційної таємниці є відомості про засіб ефективного стримування епідемії хвороби. Якщо суд встановить, що комерційна таємниця є суспільно значимою, то особа, яка розголосила її, звільняється від відповідальності на підставі ст. 47і згаданого Закону.
2.ГК та інші закони не встановлюють певного строку правової охорони комерційної таємниці. Вони зумовлюють сплив цього строку лише припиненням існування будь-якої з умвв, зазначених у частині першій коментованої статті. Ця специфіка нерідко превалює при виборі комерційної таємниці як форми правової охорони відомостей, коли відведений законом пев­ний строк їх охорони в іншій формі (охорони винаходу, корисної моделі тощо) не задовольняє суб'єкта господарювання.
3. Частина 3 коментованої статті встановлює обов'язок особи, яка протиправно викорис­товує комерційну інформацію, що належить суб'єкту господарювання, відшкодувати завдані йому такими діями збитки відповідно до закону.
Відшкодування збитків є основною формою компенсації заподіяної шкоди.
За ст. 22 ЦК збитками, завданими суб'єкту господарювання протиправним використанням його комерційної інформації, є витрати, які цей суб'єкт зробив або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки), та доходи, які він міг би реально одержати за звичайних обставин, якби його право не було порушено (упущена вигода).
Якщо особа, яка протиправно використовує комерційну інформацію, що належить суб'єк­ту господарювання, одержала у зв'язку з цим доходи, то розмір упущеної вигоди, яка мас відшкодовуватися суб'єкту господарювання, не може бути меншим від доходів, одержаних особою, яка протиправно використовує комерційну інформацію.
Збитки визначаються з урахуванням ринкових цін, що існували на день добровільного відшкодування їх особою, яка протиправно використала комерційну інформацію, а якщо збитки не відшкодовані добровільно, — у день пред'явлення позову, якщо інше не встановленодоговором або законом. Суд може задовольнити вимогу про відшкодування збитків, беручидо уваги ринкові ціни, що існували на день ухвалення рішення.
Відповідно до ч. З ст. 22 та ч. 1 ст. 1166 ЦК збитки, завдані суб'єкту господарювання протиправним використанням його комерційної інформації, відшкодовуються у повному обсязі.
У разі заподіяння шкоди чинне законодавство виходить з принципу вини як умови відповідальності особи, яка заподіяла шкоду. Згідно з ч. 2 ст. 1166 ЦК особа, яка заподіяла шкоду, звільняється від її відшкодування, якщо доведе, що шкоду завдано не з її вини. Шкода вважається заподіяною з вини цієї особи, доки вона не доведе протилежного.
Якщо інформація, що є комерційною таємницею, отримана заінтересованою особою самостійно і добросовісно, наприклад, у зв'язку з яким-небудь недоглядом власника інформації, вона порушником не вважається і має право використовувати цю інформацію на свій розсуд.
4. Відносини щодо комерційної таємниці регулюються також ЦК та іншими законами. Зокрема, ст. 506 ЦК визначає склад майнових прав інтелектуальної власності на комерційну таємницю. А ст. 507 ЦК встановлює обов'язок органів державної влади охороняти надану їм комерційну таємницю з метою отримання встановленого законом дозволу на певну діяльність та в інших випадках, передбачених законом.
Опосередковано відносини щодо комерційної таємниці регулюються законами України «Про інформацію» від 2 жовтня 1992 р., «Про державну таємницю» від 21 січня 1994 p., «Про наукову і науково-технічну діяльність» від 13 грудня 1991 р., «Про науково-технічну інформацію» від 25 червня 1993 р. тощо.