Право власності — основне речове право у сфері господарювання

Стаття 134. Право власності — основне речове право у сфері господарювання
1. Суб'єкт господарювання, який здійснює господарську діяльність на основі права власності, на свій розсуд, одноосібно або спільно з іншими суб'єктами володіє, користується і розпоряджається належним йому (їм) майном, у тому числі має право надати майно іншим суб'єктам для використання його на праві власності, праві господарського відання чи праві оперативного управління, або на основі інших форм правового режиму майна, передбачених цим Кодексом.
2 Майно, що використовується у господарській діяльності, може перебувати у спільній власності двох або більше власників.
3.Правовий режим власності та правові форми реалізації права власності у сфері господарювання визначаються цим Кодексом і законом.
1. В економічному аспекті власність — це присвоєння матеріальних благ, суть якого полягає у належності наявних засобів виробництва і одержуваних продуктів праці державі, територіальній громаді, окремому колективу чи індивіду. Це матеріально-речовий аспект процесу присвоєння, який характеризує ставлення людей до речі. Інший аспект присвоєння мате­ріальних благ — це суспільні відносини власності, що характеризують відносини між людьми, які ґрунтуються на розмежуванні «мого» і «чужого». Суть його полягає у пануванні власника над річчю і усуненні всіх інших суб'єктів від речі, або, інакше кажучи, в недопущенні будь-яких перешкод власнику в здійсненні панування над річчю з боку невласника.
Економічні відносини власності отримують юридичне закріплення у праві власності,якевиникає внаслідок правового регулювання зазначених економічних відносин. Правове peгулювання відносин власності є одним з найважливіших напрямів нормотворчої діяльності держави. За допомогою права держава регулює: належність тих чи інших об'єктів власності певному суб'єктові (громадянину, колективу, державі); обсяг і зміст суб'єктивних повнова­жень власника, порядок і форми їх реалізації стосовно різних об'єктів; засоби і способи пра­вової охорони відносин власності тощо.
Сукупність правових норм, що регулюють відносини власності, становить право власності в об'єктивному розумінні.
Право власності в суб'єктивному розумінні є основним речовим правом у сфері господарювання, зміст якого складають повноваження (права) власника щодо володіння, користування і розпорядження належним йому майном при здійсненні господарської діяльності.
Володіння — це закріплення матеріальних благ за конкретними власниками — індивідами і колективами, фактичне утримання речі у сфері господарювання цих осіб.
Користування — це вилучення з речей їх корисних властивостей, які дають можливість задовольнити відповідні потреби індивіда чи колективу.
Розпорядження — це визначення власником юридичної або фактичної долі речі.
Зазначені повноваження власник реалізує на свій розсуд (тобто за своїм інтересом незалежно від волі і бажання інших осіб), одноосібно або спільно з іншими суб'єктами. Рeалізуючи свої повноваження, власник, у тому числі, має право надати майно іншим суб’єктам для використання його на праві власності, праві господарського відання, або чи праві оперативного управління або на основі інших форм правового режиму майна, передбачених, зокрема, статтею 133 ГК.
2. Частина 2 коментованої статті закріплює можливість використання у господарській діяльності майна, що перебуває у спільній власності двох або більше осіб (співвласників), тобто спільного майна, яке може належати особам на праві спільної часткової або на праві спільної сумісної власності (частини 1, 2 ст. 355 ЦК). Правовий режим майна, що перебуває у спільній власності, права і обов'язки співвласників такого майна встановлені, крім нормГК, також положеннями гл. 26 «Право спільної власності» ЦК (статті 355—372).
3. У частині 3 відображено положення п. 7 частини першої ст. 92 Конституції України, згідно з яким правовий режим власності визначається виключно законами України. До таких законів, зокрема, відносяться ЦК, ГК, Закон України «Про управління об'єктами державної власності» від 21 вересня 2006 p., закони України «Про місцеве самоврядування» від 21 травня 1997 р., «Про передачу об'єктів права державної та комунальної власності» від 3 березня 1998 р., «Про місцеві державні адміністрації» від 9 квітня 1992 р. тощо.
Важливе значення для забезпечення майнових прав суб'єктів господарювання має також положення про визначення правових форм реалізації права власності у сфері господарювання виключно на рівні закону. Це положення спрямоване на захист суб'єктів господарювання від проявів втручання державних та інших органів у регулювання майнових відносин шляхом прийняття ними актів так званого відомчого законодавства.