Право оперативного управління

Стаття 137. Право оперативного управління
1.Правом оперативного управління у цьому Кодексі визнається речове право суб'єк­та господарювання, який володіє, користується і розпоряджається майном, закріпленим за ним власником (уповноваженим ним органом) для здійснення некомерційної госпо­дарської діяльності, у межах, встановлених цим Кодексом та іншими законами, а також власником майна (уповноваженим ним органом).
2.Власник майна, закріпленого на праві оперативного управління за суб'єктом госпо­дарювання, здійснює контроль за використанням і збереженням переданого в оператив­не управління майна безпосередньо або через уповноважений ним орган і має право вилучати у суб'єкта господарювання надлишкове майно, а також майно, що не ви­користовується, та майно, що використовується ним не за призначенням.
3. Право оперативного управління захищається законом відповідно до положень,встановлених для захисту права власності.
1.Право оперативного управління як правовий інститут вперше було запроваджено у законодавство Основами цивільного законодавства Союзу РСР і союзних республік 1961 року спочатку лише для позначення майнових прав державних організацій, а згодом (1981 р.) було поширене і на кооперативні, державно-кооперативні, міжколгоспні підприємства — юридичні особи.
Право оперативного управління — це речове право суб'єкта господарювання, який здійснює некомерційну діяльність, тобто самостійну систематичну господарську діяльність, спрямовану на досягнення економічних, соціальних та інших результатів без мети одержання прибутку (ч. 1 ст. 52 ГК). Змістом права оперативного управління є повноваження володіння, користування і розпорядження майном, закріпленим за суб'єктом господарювання власником (уповноваженим ним органом). Реалізація зазначених повноважень здійснюється у межах, встановлених ГК та іншими законами, а також власником майна (уповноваженим станом).
Так, відповідно до ч. З ст. 76 ГК майно казенного підприємства закріплюється за ним на праві оперативного управління в обсязі, зазначеному в статуті підприємства. Казенне підприємство не має права відчужувати або іншим способом розпоряджатися закріпленим за ним майном без попередньої згоди органу, до сфери управління якого воно входить (ч. -ст. 77 ГК).
На прикладі казенного підприємства можна бачити, що право оперативного управління відрізняється від права господарського відання, а саме: казенне підприємство або інший суб'єкт господарювання, який здійснює некомерційну господарську діяльність, постійно фінансується власником. Суб'єкт господарювання на праві господарського відання здійснює підприємницьку діяльність за рахунок отриманих від неї доходів, тобто на основі самофінан­сування. Наприклад, відповідно до ч. 8 ст. 75 ГК державні комерційні підприємства утворю­ють за рахунок прибутку (доходу) спеціальні (цільові) фонди, призначені для покриття ви­трат, пов'язаних з їх діяльністю: амортизаційний фонд; фонд розвитку виробництва; фонд споживання (оплати праці); резервний фонд; інші фонди, передбачені статутом підприєм­ства. Порядок використання цих фондів визначається відповідно до затвердженого фінансо­вого плану.
2. Як і на праві господарського відання, власник майна, закріпленого на праві оперативно­го управління за суб'єктом господарювання, здійснює контроль за використанням і збере­женням переданого в оперативне управління майна безпосередньо або через уповноважений ним орган. Однак межі управління зазначеним майном з боку власника ширші, ніж на праві господарського відання. Власник має право вилучати у суб'єкта господарювання надлишкове майно, майно, що ним не використовується, а також майно, що використовується суб'єк­том господарювання не за призначенням.
Так, відповідно до ч. З ст. 77 ГК орган, до сфери управління якого входить казенне підпри­ємство, здійснює контроль за використанням та збереженням належного підприємству май­на і має право вилучити у казенного підприємства майно, яке не використовується або використовується не за призначенням, та розпорядитися ним у межах своїх повноважень.