Порядок застосування штрафних санкцій

Стаття 232. Порядок застосування штрафних санкцій
1. Якщо за невиконання або неналежне виконання зобов'язання встановлено штрафні санкції, то збитки відшкодовуються в частині, не покритій цими санкціями.
2.Законом або договором можуть бути передбачені випадки, коли: допускається стягнення тільки штрафних санкцій;
збитки можуть бути стягнуті у повній сумі понад штрафні санкції;
за вибором кредитора можуть бути стягнуті або збитки, або штрафні санкції.
3. Вимогу щодо сплати штрафних санкцій за господарське правопорушення може заявити учасник господарських відносин, права чи законні інтереси якого порушено, а у випадках, передбачених законом, — уповноважений орган, наділений господарською компетенцією.
4. Відсотки за неправомірне користування чужими коштами справляються по день сплати суми цих коштів кредитору, якщо законом або договором не встановлено для нарахування відсотків інший строк.
5. За грошовим зобов'язанням боржник не повинен платити відсотки за час прострочення кредитора.
6. Нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
7. У випадках, передбачених законом, штрафні санкції за порушення господарських зобов'язань стягуються судом у доход держави.
1. Відшкодування є універсальною формою відповідальності за господарське правопорушення: учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або встановлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено (ч. 1 ст. 225 ГК). Під збиткамирозуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною(ч. 2 ст. 225 ГК).
Якзасіб забезпечення виконання господарського зобов'язання встановлені законом або договором штрафні санкції виконують стимулюючу функцію, спонукаючи боржника до на­лежного виконання зобов'язання. На стадії існування зобов'язання, коли воно порушено, штрафні санкції трансформуються у заходи відповідальності. У такій якості вони виконують або компенсаційну, або каральну функцію, тобто стягнення штрафних санкцій може бути спрямованим або на компенсацію майнових втрат кредитора, або на компенсацію втрат і покарання порушника зобов'язання.
У ч. 1 коментованої статті встановлено загальне положення про заліковий характер штрафних санкцій (неустойки у широкому розумінні), іншими словами, штрафні санкції, що стягуються, компенсують частину збитків, зараховуючись до них. Це положення має застосовуватися в усіх випадках порушення забезпеченого неустойкою, штрафом, пенею зобов'язання, крім тих, коли законом або договором передбачено інше співвідношення штрафних санкцій та збитків. На відміну від зазначеного, у ч. 1 ст. 624 ЦК закріплено положення проштрафний характер неустойки, тобто стягнення її в повному розмірі незалежно від відшкодування збитків.
1. Відповідно до ч. 2 законом або договором можуть встановлюватися інші, ніж передбаченіу ч. 1, правила, а саме:
— про виключну неустойку, коли допускається можливість стягнення лише штрафних санкцій, тобто відповідальність боржника обмежується сумою цих санкцій;
— кумулятивну неустойку, тобто стягнення і збитків, і штрафних санкцій. У цьому разі штрафні санкції виконують не лише компенсаційну, а й каральну функцію. Прикладом може слугувати припис ч. З ст. 14 Закону «Про державний матеріальний резерв», відповідно до якої за прострочення поставки, недопоставку (неповне закладення) матеріальних цінностей до державного резерву постачальник (виготовлювач) сплачує неустойку в розмірі 50 відсот­ків вартості недопоставлених (незакладених) матеріальних цінностей, крім того, постачальник (виготовлювач) відшкодовує понесені одержувачем збитки;
— альтернативну неустойку, коли кредитор на власний розсуд може вибирати між вимогою про відшкодування збитків та вимогою про стягнення штрафних санкцій.
У тих випадках, коли інше співвідношення штрафних санкцій та збитків встановлюється нормою іншого закону, така норма є спеціальною стосовно ч. 1 ст. 232 ГК.
У коментованій нормі йдеться лише про можливість встановлення інших правил щодо співвідношення збитків і штрафних санкцій саме нормою закону. Однак у цій частині чинне законодавство України не повною мірою узгоджено з ГК, оскільки подібні правила визна­чаються й нормативно-правовими актами органів державної влади. Так, згідно з п. 113 За­гальних умов укладення та виконання договорів підряду в капітальному будівництві, затвер­джених постановою КМУ від 1 вересня 2005 р. № 668, якщо договором підряду за невико­нання зобов'язань встановлено розмір неустойки, вона підлягає стягненню у повному розмірі незалежно від відшкодування збитків.
3. Позовна вимога щодо застосування (стягнення) штрафних санкцій може бути заявлена стороною господарського зобов'язання, права та інтереси якої порушено, в порядку, вста­новленому ГПК. Зокрема, у позовній заяві має міститися: виклад обставин, на яких ґрунтую­ться позовні вимоги; зазначення доказів, що підтверджують позов; обґрунтований розрахунок сум, що стягуються; законодавство, на підставі якого подається позов (ст. 54 ГПК). Що ж стосується права уповноваженого органу, наділеного господарською компетенцією, заявляти таку вимогу, то слід враховувати таке.
Якщо згаданий орган не є стороною порушеного господарського зобов'язання, він не мо­же заявляти вимогу про стягнення штрафних санкцій на користь кредитора, оскільки чинним законодавством не передбачено звернення до суду з позовом з метою захисту прав та інтере­сів інших суб'єктів господарювання (див., зокрема, рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням 50 народних депутатів України щодо офіційного тлумачення окремих положень частини першої статті 4 Цивільного процесуального кодексу України (справа про охоронюваний законом інтерес) від 1 грудня 2004 p.). Діючи в інтересах держави (публічних інтересах), уповноважені державні органи можуть звертатися до суду з позовами у встановлених законом випадках. За порушення правил здійснення господарськоїдіяльності уповноваженими державними органами чи органами місцевого самоврядування можуть застосовуватися, як правило, адміністративно-господарські санкції.
(Див. також коментар до ст. 230).
4. У ч. 4 ст. 232 визначено строк, протягом якого справляються відсотки за неправомірне користування чужими коштами. Разом з тим, у ГК не розмежовані поняття «неправомірне користування чужими коштами» та «порушення грошових зобов'язань», що вживається, зокрема, у ч. 6 ст. 231 ГК, якою регулюються штрафні санкції за порушення грошових зо­бов'язань у вигляді відсотків.
Неправомірне користуванням чужими коштами може мати місце:
1) у недоговірних зобов'язаннях, а саме користування коштами, отриманими без достатніх правових підстав (ст. 1212 ЦК). У цьому випадку відповідно до правил гл. 83 ЦК боржник у недоговірному зобов'язанні повинен не лише повернути кредитору безпідставно набу­те майно (грошові кошти), а й сплатити відсотки за користування ним (ст. 536 ЦК), однак у ч. 2 вказаної статті не встановлено розміру відсотків за користування чужими грошовими коштами — він має встановлюватися договором, законом або іншим актом цивільного законодавства;
2) у договірних зобов'язаннях. У цьому випадку користування чужими коштами можепов'язуватися з порушенням, тобто несвоєчасним виконанням грошових зобов'язань
Сплата процентів річних за користування чужими коштами у деяких актах господарськогозаконодавства була відмежована від штрафних санкцій за порушення грошових зобов'язань. Так, відповідно до п. 67 Положення про поставки продукції виробничо-технічного призначення, затвердженого постановою Ради Міністрів СРСР від 25 липня 1988 р. № 888, за користування безпідставно отриманими поставщиком або покупцем грошовими сумами при розрахунках за продукцію винна сторона має сплатити іншій за весь час користування 5 відсотків річних. За несвоєчасну оплату поставленої продукції п. 66 зазначеного Положення встановлено пеню у розмірі 0,04 відсотка суми простроченого платежу за кожен день прострочення.
Таким чином, можна вважати, що у ч. 4 коментованої статті йдеться про строк, протягом якого застосовуються штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань, а тому вона має застосовуватися з урахуванням ч. 6 ст, 231 ГК (див. коментар до ст, 231).
Необхідно розрізняти штрафні санкції у вигляді відсотків за порушення грошових зо­бов'язань та проценти річних. Так, у ст. 78 Конвенції Організації Об'єднаних Націй про до­говори міжнародної купівлі-продажу товарів від 11 квітня 1980 р. (Віденської конвенції) встановлено, що у випадку, коли сторона допустила прострочення в сплаті ціни або іншої су­ми, інша сторона має право на відсотки з простроченої суми, що жодним чином не впливає на будь-яку вимогу про відшкодування збитків, яке може бути стягнено на підставі ст. 74 Конвенції. Проценти річних, за змістом Віденської конвенції, не є мірою відповідальності і являють собою винагороду кредитору за користування боржником коштами, що мали б бути сплачені кредитору. Проценти річних не виконують компенсаційної функції (як штрафні санкції, на що зверталася увага вище), а їх застосування грунтується на презумпції того, що гроші, за своєю суттю, мають властивості природного приросту, а тому боржник, який вчас­но не сплачує належні кошти, повинен передати кредитору і такий приріст, який кредитором був би отриманий за умови вчасного платежу.
5. Переважна більшість господарських договорів, що породжують господарські зобо­в'язання, є синалагматичними, тобто кожна із сторін має і права, і обов'язки, а отже, водночас є і кредитором, і боржником. Сторони зобов'язання в рівному ступені мають дотримува­тися принципу належного виконання як одного з наріжних у зобов'язальному праві: суб'єк­ти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господар­ські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання — відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться (ч. 1 ст. 193 ГК). Це означає, серед іншого, і те, що кре­дитор не може ухилятися від виконання так званих кредиторських обов'язків, а саме від прийняття здійснюваного боржником належного виконання.
Складовою належного виконання зобов'язання є виконання у встановлений строк.
Стаття 221 ГК містить визначення прострочення кредитора: кредитор вважається таким, що прострочив, якщо він: 1) відмовився прийняти належне виконання, запропоноване борж­ником, або 2) не вчинив дій, що передбачені законом, іншими нормативно-правовими актами. або випливають із змісту зобов'язання, до вчинення яких боржник не міг виконати свого обов'язку. Прострочення кредитора є порушенням зобов'язання, тобто його невиконанням або виконанням з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (ст. 610 ЦК).
Прострочення кредитора, як і прострочення боржника, тягне невигідні наслідки: закон надає боржникові право на відшкодування збитків.
Наприклад, за ст. 13 Закону «Про оренду державного та комунального майна» орендодавець зобов'язаний передати орендарю об'єкт оренди в комплекті та у стані, що відповідають істотним умовам договору оренди та призначенню майна, і повідомити орендаря про особливі властивості та недоліки майна, які йому відомі і які можуть бути небезпечними для життя, здоров'я, майна орендаря або інших осіб чи призвести до пошкодження самого майна підчас користування ним. Така передача здійснюється у строки і на умовах, визначених у договорі оренди. Якщо орендодавець у строки і на умовах, визначених у договорі оренди, не передасть орендареві об'єкт оренди, орендар має право вимагати від орендодавця переда­чі об'єкта та відшкодування збитків, завданих затриманням передачі, або відмовитися від договору оренди і вимагати відшкодування збитків, завданих йому невиконанням договору.
У ч. 5 ст. 232 ГК та ч. 4 ст. 613 ЦК містяться аналогічні норми, відповідно до яких борж­ник не повинен сплачувати відсотки (проценти) за грошовим зобов'язанням за весь період прострочення кредитора. Частину 5 коментованої статті слід тлумачити у логічно-системно­му зв'язку не лише з іншими частинами останньої, а й з іншими статтями гл. 26 «Штрафні та оперативно-господарські санкції». Під відсотками у цьому випадку слід розуміти штрафні санкції за порушення грошового зобов'язання (див. коментар до ст, 231). Якщо має місце кредиторське прострочення, то боржник вважається таким, що не порушує строк виконання грошового зобов'язання, а відтак, не повинен сплачувати штрафні санкції,
Разом з тим, відповідно до п, 2 ст, 1 ст, 537 ЦК боржник має право виконати свій обов'язок шляхом внесення належних з нього кредиторові грошей у депозит нотаріуса в разі ухилення кредитора від прийняття виконання.
6. У коментованій частині не встановлюється якийсь інший, відмінний від однорічної позовної давності, строк, Стаття 232 ГК визначає порядок застосування штрафних санкцій; у її ч. 6 встановлено загальне правило про нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання не більш, як за 6 місяців з дня, коли зобов'язання мало бути виконане. Це правило спрямоване на стимулювання кредитора до активного захисту своїх порушенихправ.
Коментована норма є диспозитивною, тобто законом або договором може бути встановлений інший порядок, у тому числі і строк, для нарахування штрафних санкцій.
Так, ч. 8 ст. 14 Закону «Про державний матеріальний резерв» передбачено, що за несвоєчасне повернення до державного резерву позичених матеріальних цінностей одержувачсплачує штраф у розмірі 100 відсотків вартості неповернених матеріальних цінностей виходячи з ринкових цін, що діють на день повернення, але не менших, ніж на день відпуску,і пеню за кожний день прострочення до повного виконання зобов 'язання. У разі прийняття КМУрішення щодо відшкодування грошової вартості позичених матеріальних цінностей штраф і пеня сплачуються за їх ринковою ціною на день перерахування коштів, але не меншою, ніж на день відпуску, до повного відшкодування вартості зазначених цінностей.
7. Стягнення штрафних санкцій за порушення господарських зобов'язань у доход держави має місце у випадках, коли стороною господарського зобов'язання є орган державної влади, який наділений господарською компетенцією і виконує покладені на нього законом завдання. Такі зобов'язання виникають із договорів купівлі-продажу об'єктів приватизації, оренди державного майна, державних контрактів, договорів щодо зберігання цінностей державного матеріального резерву тощо.
Наприклад, згідно із Законом «Про приватизацію державного майна» державні органи приватизації (ФДМУ та його регіональні відділення і представництва) здійснюють, зокрема,повноваження власника державного майна у процесі приватизації, виступають орендодавцями майна, що перебуває у державній власності згідно із законодавством, продають таке майно у процесі його приватизації, включаючи майно ліквідованих підприємств, об'єктів незавершеного будівництва та колишнє військове майно, що набуло статусу цивільного,атакож акції (частки, паї), що належать державі у майні господарських товариств (ст. 7).Яксторона у договорі купівлі-продажу об'єкта приватизації ФДМУ може заявляти вимоги простягнення штрафних санкцій за повне або часткове невиконання умов договорів купівлі-продажу. Статтею 29 згаданого Закону передбачено, що штрафи стягуються з винних осіб за рішенням суду в установленому порядку і перераховуються до Державного бюджету України.
Штрафні санкції, що стягуються за порушення господарських зобов'язань у доход державного бюджету, слід відрізняти від адміністративно-господарських штрафів, які стягуються за порушення правил здійснення господарської діяльності (див. коментар до гл. 27).