Порядок розрахунків з кредиторами у разі ліквідації суб'єкта госпо­дарювання

Стаття 61. Порядок розрахунків з кредиторами у разі ліквідації суб'єкта госпо­дарювання
1.Претензії кредиторів до суб'єкта господарювання, що ліквідується, задовольняються з майна цього суб'єкта, якщо інше не передбачено цим Кодексом та іншими законами.
2.Черговість та порядок задоволення вимог кредиторів визначаються відповідно до закону.
3. Претензії, що не задоволені через відсутність майна суб'єкта господарювання, претензії, які не визнані ліквідаційною комісією, якщо їх заявники у місячний строк пі­сля одержання повідомлення про повне або часткове відхилення претензії не звер­нуться до суду з відповідним позовом, а також претензії, у задоволенні яких за рішен­ням суду кредиторові відмовлено, вважаються погашеними.
4.Майно, що залишилося після задоволення претензій кредиторів, використовуєть­ся за вказівкою власника.
1. Частина перша статті 61 ГК України встановлює загальне правило, відповідно до якого претензії кредитора до суб'єкта господарювання, що ліквідується, задовольняються за раху­нок майна цього суб'єкта. Ця норма кореспондує з положеннями ст. 55 ГК, згідно з якою суб'єкт господарювання наділяється відокремленим майном і несе відповідальність за. сво­їми зобов'язаннями в межах цього майна, за винятком випадків, визначених у законодавстві. Особливості правового статусу деяких суб'єктів господарювання обумовлюють можливість задоволення претензій кредиторів за рахунок майна не тільки цих суб'єктів, а й їх засновників. Наприклад, відповідно до ст. 124 ЦК у разі недостатності у повного товариства майна для задоволення вимог кредиторів у повному обсязі його учасники солідарно відповідають за зобов'язаннями товариства усім своїм майном, на яке може бути звернено стягнення. Це правило поширюється і на повних учасників командитного товариства (ст. 135 ЦК). У випад­ку недостатності майна товариства з додатковою відповідальністю його засновники несуть субсидіарну відповідальність перед кредиторами своїм власним майном у розмірі, що встановлюється статутом товариства (ст. 151 ЦК).
До майна суб'єктів господарювання ГК відносить сукупність речей та інших цінностей включаючи нематеріальні активи), які мають вартісне визначення, виробляються чи використовуються у діяльності суб'єктів господарювання та відображаються в їх балансі або враховуються в інших передбачених законом формах обліку майна (ст. 139). Проте не можна заперечувати наявність певних складнощів у застосуванні цієї норми при визначенні обсягу майна, за рахунок якого належить задовольняти претензії кредиторів. Йдеться про формування так званої ліквідаційної маси. Господарські спори, що виникають з цього приводу, частіше ґрунтуються на особливостях правового статусу різноманітних суб'єктів, які обумов­люють специфіку господарсько-правового режиму майна останніх.
Щодо випадків ліквідації у межах процедур, передбачених Законом України «Про від­новлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», то порядок форму­вання ліквідаційної маси визначено ст. 26 згаданого Закону. Прямі норми стосовно порядку формування ліквідаційної маси у випадках ліквідації суб'єктів господарювання поза проце­дурами банкрутства (крім ліквідації деяких видів фінансових установ) у чинному законодав­стві відсутні, тому прийняття компетентним органом рішень з цього приводу має обґрунтову­ватись у кожному випадку окремо. За загальним правилом до ліквідаційної маси включа­ються всі види майнових активів суб'єкта господарювання, що ліквідується, визначені на дату відкриття ліквідаційної процедури в процесі банкрутства або на дату прийняття компе­тентним органом рішення про ліквідацію, а також майнові активи, виявлені в процесі ліквіда­ції. Без сумніву, до складу ліквідаційної маси долучається майно, закріплене за суб'єктом на праві власності. Можливість включення до складу ліквідаційної маси майна, закріпленого за суб'єктом господарювання на праві господарського відання, прямо встановлена нормами Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкру­том». В інших випадках ліквідації вирішення цього питання певною мірою залежить від об­межень правомочності розпорядження щодо окремих видів майна.
Слід зазначити, що чинне законодавство містить спеціальні правові норми, що регулюють особливості формування ліквідаційної маси суб'єктів, які у власній господарській діяльності використовують залучені кошти, наприклад банків (гл.16 Закону України «Про банки та банківську діяльність»), страхових компаній (ст. 13 Закону України «Про страхування» від 7 березня 1996 р.).
Як правило, спочатку для задоволення претензій кредиторів використовуються наявні у суб'єкта господарювання грошові кошти. У разі недостатності грошових коштів для задово­лення претензій кредиторів ліквідаційна комісія здійснює продаж майна. Отримані від про­дажу майна кошти спрямовуються на погашення боргів.
2. Порядок задоволення вимог кредиторів визначається залежно від того, у який спосіб здійснюється ліквідація суб'єкта господарювання (встановлені ст. 59 ГК, 110 ЦК). Якщо вар­тості майна юридичної особи недостатньо для задоволення вимог кредиторів, то ліквідація здійснюється в порядку, встановленому Законом України «Про відновлення платоспромож­ності боржника або визнання його банкрутом» (ст. 51).
Якщо процедуру банкрутства не порушено, то ліквідаційна комісія після спливу строку для пред'явлення вимог кредиторів складає проміжний ліквідаційний баланс, який містить відомості про склад майна суб'єкта господарювання, що ліквідується, перелік пред'явлених кредиторами вимог та результати їх розгляду. Виплати грошових сум кредиторами прово­дяться з дотриманням черговості, встановленої ст. 112 ЦК, відповідно до проміжного ба­лансу починаючи з дня його затвердження, за винятком виплат кредиторам четвертої черги, які провадяться зі спливом місяця з дня затвердження проміжного балансу. Слід підкресли­ти, що у разі відмови ліквідаційної комісії задовольнити вимоги кредитора або ухилення від їх розгляду кредитор має право звернутися до суду з відповідним позовом протягом одного місяця з дня отримання повідомлення про повну або часткову відмову у визнанні його вимог.
Відповідно до ст. 112 ЦК під час ліквідації платоспроможного суб'єкта господарювання ліквідаційна комісія задовольняє претензії кредиторів з дотриманням такої черговості:
1) у першу чергу задовольняються вимоги щодо відшкодування шкоди, завданої калі­цтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю, та вимоги кредиторів, забезпечені заста­вою та іншим способом;
2) у другу чергу задовольняються вимоги працівників, пов'язані з трудовими відносина­ми, вимоги автора про плату за використання його інтелектуальної творчої діяльності;
3) у третю чергу задовольняються вимоги щодо податків, зборів (обов'язкових платежів);
4) у четверту чергу — всі інші вимоги.
Вимоги однієї черги задовольняються пропорційно сумі вимог, що належить кожному кредитору цієї черги.
3.Якщо кредитор не скористався наданим законом правом оскаржити повну або часткову відмову ліквідаційної комісії у визнанні його претензій або якщо такий позов був залишений судом без задоволення, вимоги кредитора вважаються погашеними. Те саме стосується й претензій кредиторів, які залишилися незадоволеними внаслідок недостатності майна суб'єкта господарювання.
Процес ліквідації є особливим станом, в якому досить тривалий час перебуває суб'єкт господарювання. Цей стан, серед іншого, характеризується припиненням примусових дій з боку держави, спрямованих на виконання виконавчих документів. Так, відповідно до ст. 65 Закону України «Про виконавче провадження» від 21 квітня 1999 р. у випадку ліквідації боржника — юридичної особи, в тому числі внаслідок визнання боржника банкрутом, вико­навчий документ передається до ліквідаційної комісії або арбітражного керуючого для ви­рішення питання про подальший порядок виконання рішення у встановленому законо­давством порядку. У разі направлення виконавчого документа до ліквідаційної комісії або арбітражного керуючого арешт з майна боржника знімається за постановою державного ви­конавця, затвердженою начальником відповідного органу державної виконавчої служби, кому він безпосередньо підпорядкований. При направленні виконавчого документа до лік­відаційної комісії або арбітражного керуючого виконавче провадження підлягає закінченню.
Додатково слід зазначити, що особливості правового статусу банків зумовили визначення динним законодавством особливої черговості спрямування коштів, одержаних у результаті ліквідаційної процедури, на погашення вимог кредиторів та порядку задоволення інших ви­мог до банку. Про це, зокрема, йдеться у ст. 96 Закону України «Про банки та банківську діяльність».
4. Після завершення розрахунків з кредиторами складається ліквідаційний баланс, який затверджується учасниками суб'єкта господарювання або органом, що призначив ліквідаційну комісію.
Майно, що залишилося після задоволення претензій кредиторів, використовується за вказівкою власника або розподіляється між учасниками суб'єкта господарювання відповідно до установчих документів.