Поняття суб'єкта господарювання

Стаття 55. Поняття суб'єкта господарювання
1.Суб'єктами господарювання визнаються учасники господарських відносин, які здійснюють господарську діяльність, реалізуючи господарську компетенцію (сукуп­ність господарських прав та обов'язків), мають відокремлене майно і несуть відпо­відальність за своїми зобов'язаннями в межах цього майна, крім випадків, передбаче­них законодавством.
2. Суб'єктами господарювання є:
1) господарські організації— юридичні особи, створені відповідно до Цивільного ко­дексу України, державні, комунальні та інші підприємства, створені відповідно до цього Кодексу, а також інші юридичні особи, які здійснюють господарську діяльність та заре­єстровані в установленому законом порядку;
2) громадяни України, іноземці та особи без громадянства, які здійснюють господар­ську діяльність та зареєстровані відповідно до закону як підприємці.
3)(Пункт 3 частини другої статті 55 виключено на підставі Закону № 2424-IVвід 04.02.2005)
3.Суб'єкти господарювання реалізують свою господарську компетенцію на основі права власності, права господарського відання, права оперативного управління відпо­відно до визначення цієї компетенції у цьому Кодексі та інших законах.
(Частина третя статті 55 із змінами, внесеними згідно із Законом № 2424-IVвід '.4.02.2005 )
4. Суб'єкти господарювання — господарські організації, які діють на основі права власності, права господарського відання чи оперативного управління, мають статус юридичної особи, що визначається цивільним законодавством та цим Кодексом.
5. Суб'єкти господарювання, зазначені у пункті першому частини другої цієї статті, мають право відкривати свої філії, представництва, інші відокремлені підрозділи без створення юридичної особи.
(Частина п'ята статті 55 в редакції Закону № 2424-IVвід 04.02.2005)
1. У коментованій статті суб'єкти господарювання визначаються як «учасники господар­ських відносин, які здійснюють господарську діяльність». «Учасники господарських відносин, до кола яких належать суб'єкти господарювання», є більш широкою категорією, що включає також осіб, названих у ст. 2 ГК. На відміну від інших учасників господарських відносин, суб'єкти господарювання:
безпосередньо здійснюють господарському діяльність (діяльність у сфері суспільного виробництва, спрямовану на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру);
залишаються учасниками господарських правовідносин навіть у разі коли вони певний кас не здійснюють конкретні господарські операції;
є учасниками всіх видів відносин у сфері господарювання: господарсько-виробничих, ор­ганізаційно-господарських та внутрішньогосподарських.
Загальними ознаками суб'єкта господарювання, згідно з частиною першою коментованої статті, є наявність господарської компетенції, відокремленого майна та самостійна відпо­відальність за своїми зобов'язаннями у межах цього майна (крім передбачених законодав­ством випадків).
Важливою ознакою будь якого суб'єкта господарювання є наявність компетенції. Наве­дене у ГК законодавче визначення господарської компетенції суб'єктів господарювання дає з цілому досить повну уяву про сутність і зміст цього поняття. У тексті коментованої статті господарська компетенція суб'єктів господарювання визначається як сукупність господар­ських прав та обов'язків щодо здійснення господарської діяльності. Суб'єкту господарюван­ня належать як повноваження щодо безпосереднього виготовлення та реалізації продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, так і організаційно установчі пов­новаження. Господарська компетенція суб'єктів господарювання встановлюється законодав­ством і конкретизується у статутах, інших установчих документах, які затверджуються їх за­сновниками.
Будь який суб'єкт господарювання може здійснювати свою діяльність лише за наявності певної матеріальної бази. Майнова відокремленість є важливою ознакою суб'єкта господа­рювання. У сучасних умовах її зміст може бути як максимально широким, включаючи всі повноваження суб'єкта стосовно володіння, користування та розпорядження майном (що опосередковується правом власності), так і обмеженим. В останньому випадку має місце здійснення господарської діяльності на базі чужого майна (право господарського відання та оперативного управління). Юридичною формою відокремлення майна господарських орга­нізацій є його закріплення на самостійному балансі.
Як варіант майнової відокремленості подекуди виділяють здійснення господарювання на базі орендованого майна. Але слід мати на увазі, що наявність у суб'єкта орендованого май­на ще не є достатньою передумовою майнової відокремленості, яку належним чином може забезпечити лише існування майнового права суб'єкта на відповідне майно.
Суб'єкти господарювання, реалізуючи господарську компетенцію, несуть відповідальність за своїми зобов'язаннями у межах відокремленого майна, крім випадків, передбачених законодавством. Наприклад, казенне підприємство відповідає за своїми зобов'язаннями лише коштами, що перебувають у його розпорядженні. У разі недостатності зазначених коштів держава, в особі органу, до сфери управління якого входить підприємство, несе повну субсидіарну відповідальність за зобов'язаннями казенного підприємства.
2. У ч. 2 коментованої статті коло суб'єктів, що здійснюють господарську діяльність, ви­значено виходячи із сутності регульованої змішаної економіки та адекватно відображає весь склад реально функціонуючих на цей час у господарському секторі України суб'єктів.
Господарська організація є узагальнюючим поняттям, яке поширюється на суб'єктів гос­подарювання, що мають певну внутрішню організаційну структуру і мають права юридичної особи.
У цій статті також вказується на важливу передумову здійснення суб'єктами господарю­вання господарської діяльності — необхідність легітимації в установленому законодавством порядку. Специфікою суб'єктів господарювання як учасників господарських відносин є необхідність, у вказаних законодавством випадках, не тільки легітимації самого суб'єкта шляхом державної реєстрації, а і здійснення ним окремих видів діяльності шляхом ліцензу­вання та патентування.
Іншою категорією суб'єктів господарювання, визначеною коментованою нормою, є гро­мадяни України, іноземці та особи без громадянства, які здійснюють господарську діяль­ність та зареєстровані відповідно до закону як підприємці. Важливим є застосування у ГК щодо фізичної особи — суб'єкта господарювання терміна «громадянин», що акцентує увагу не лише на сутності особи як фізичної істоти, а й на її статусі громадянина держави.
Особливості правового статусу громадянина як суб'єкта господарювання визначені та­кож у ст. 128 ГК.
3. У ч. З передбачено три різновиди майнових прав суб'єктів господарювання: право влас­ності, право господарського відання та право оперативного управління.
Суб'єкти господарювання — власники майна використовують засоби та продукти вироб­ництва своєю владою та у своїх інтересах. Саме сполучення таких ознак як «своєю владою» та «у своїх інтересах» складає сутнісну ознаку права власності, яка відрізняє його від інших прав на майно суб'єктів господарювання. На праві власності майно належить таким суб'єк­там господарювання, як приватні підприємства, господарські товариства, кооперативи, гро­мадяни — приватні підприємці тощо.
Право господарського відання є похідним від права власності майновим правом господар­ських організацій щодо господарського та іншого використання майна власника — заснов­ника такої організації. На праві господарського відання майно закріплюється за державним комерційним підприємством. Статутний фонд останнього утворюється уповноваженим ор­ганом, до сфери управління якого воно входить. Державне комерційне підприємство несе відповідальність за наслідки своєї діяльності всім належним йому на праві господарського відання майном, а держава та орган, до сфери управління якого входить державне комерцій­не підприємство, несуть відповідальність за його зобов'язаннями лише у випадках, передба­чених ГК та іншими законами.
Право оперативного управління являє собою похідне від права власності майнове право господарських організацій, яке є більш обмеженим порівняно з правом господарського ві­дання. На праві оперативного управління майно належить казенним підприємствам. Реалізуючи це право, казенні підприємства володіють, користуються та розпоряджаються майном у межах, встановлених законом, у відповідності з цілями своєї діяльності, призначенням май­на та завданнями власника.
На умовах господарського відання або оперативного управління передається майно об'єднанню підприємств його учасниками. Законодавство не містить обмежень щодо воло­діння майном на підставі цих прав й іншими видами суб'єктів господарювання.
Форми майнової відокремленості суб'єктів господарювання визначають обсяг їх правомочностей у майновій сфері. Конкретні повноваження щодо реалізації суб'єктами господа­рювання права власності, господарського відання та оперативного управління встановлені розд. III ГК.
4. Частина 4 цієї статті передбачає наявність у всіх суб'єктів господарювання, які є госпо­дарськими організаціями, статусу юридичної особи.
Залежно від співвідношення прав на майно учасників (засновників) та юридичної особи можна виокремити дві основні групи господарських організацій. При створенні господар­ської організації першої групи та передачі їй майна засновники втрачають право власності на це майно, отримуючи замість нього корпоративні права. До другої групи належать господарські організації, на майно яких засновники зберігають право власності. До цієї групи нале­жать державні та комунальні підприємства, об'єднання підприємств, які набувають на закріплене за ними майно як право господарського відання, так і право оперативного управління.
Усі господарські організації — це юридичні особи, які реалізують правомочності з при­воду належного їм майна. Кожному виду господарських організацій притаманний особли­вий порядок формування та використання майна, зумовлений особливостями їх правового статусу.
5. Суб'єкти господарювання, які є господарськими організаціями, мають право відкрива­ти в установленому законом порядку філії, представництва, інші відокремлені підрозділи без створення юридичної особи. Положення щодо порядку створення філій, представництв та інших відокремлених підрозділів містяться також у ст. 64 ГК.
На сьогодні філії, представництва та інші відокремлені підрозділи не мають статусу юридичної особи і не є окремими видами суб'єктів господарювання. Однак питання щодо подільності такого підходу не є остаточно визначеним.
Філії та інші відособлені підрозділи продовжують відігравати суттєву самостійну роль у сфері господарювання як з економічної, так і з правової точки зору. Наприклад, згідно з ч. 4 от. 15 ГПК, якщо юридичну особу представляє уповноважений нею відособлений підрозділ, територіальна підсудність спору, стороною якого є такий підрозділ, визначається за місцезнаходженням останнього.
Участь відокремлених підрозділів у господарській діяльності є вагомою, оскільки в сучас­них умовах розвитку для суб'єктів господарювання актуальними є питання правової орга­нізації та оформлення розширення сфери господарського впливу саме територіально, у ме­жах одного господарюючого суб'єкта.
На сьогодні відокремлені підрозділи не є чимось юридично неіснуючим. Вони мають певні юридичні якості, що визначають їх місце у господарському обігу — як суб'єкта внутрішньо­господарських відносин у межах юридичної особи, що їх створила, реально (матеріально) здійснюють певні внутрішньогосподарські операції та внутрішньогосподарську діяльність.
Відокремлене майно філій та інших відокремлених підрозділів продовжує існувати як економічне та юридичне явище. Воно враховується на окремому балансі, чим забезпечується його відокремлений облік. Але з виключенням із ГК права оперативного використання як виду майнових прав залишається не визначеним, на підставі саме якого права відокремлені підрозділи розпоряджаються своїм майном.
Із виключенням відокремлених підрозділів із складу суб'єктів господарювання виникли певні проблеми з правом таких підрозділів на печатку з власним найменуванням, що усклад­нює оформлення кредитів, договору застави тощо.
При визначенні оптимальних шляхів врегулювання правового статусу відокремлених підрозділів слід враховувати досвід законодавства ЄС, яке визнає виокремлену структурну оди­ницю (відокремлений підрозділ) самостійним суб'єктом господарських відносин.
Таким чином, питання статусу філіалів та інших відокремлених підрозділів є на сьогодні недостатньо визначеним і потребує конкретизації з урахуванням потреб сучасного економіч­ного розвитку та європейського досвіду.