Поняття господарського товариства

Стаття 79. Поняття господарського товариства
1. Господарськими товариствами визнаються підприємства або інші суб'єкти госпо­дарювання, створені юридичними особами та/або громадянами шляхом об'єднання їх майна і участі в підприємницькій діяльності товариства з метою одержання прибутку. У випадках, передбачених цим Кодексом, господарське товариство може діяти у складі одного учасника.
2.Засновниками і учасниками товариства можуть бути суб'єкти господарювання, ін­ші учасники господарських відносин, зазначені у статті 2 цього Кодексу, а також грома­дяни, які не є суб'єктами господарювання. Обмеження щодо заснування та участі в господарських товариствах суб'єктів господарювання або інших осіб встановлюються цим Кодексом, іншими законами.
3.Господарські товариства є юридичними особами.
4.Суб'єкти господарювання — юридичні особи, які стали засновниками або учасни­ками господарського товариства, зберігають статус юридичної особи.
5.Господарські товариства можуть здійснювати будь-яку підприємницьку діяль­ність, якщо інше не передбачено законом.
Для закупівель товарів, робіт чи послуг господарське товариство, державна частка у статутному фонді якого перевищує 50 відсотків, застосовує процедури закупівель, ви­значені Законом України «Про закупівлю товарів, робіт і послуг за державні кошти».
(Частину п'яту статті 79 доповнено абзацом другим згідно із Законом № 2664-IVвід 16.06.2005; із змінами, внесеними згідно із Законом № 424-Vвід 01.12.2006)
(Частина п'ята статті 79 із змінами, внесеними згідно із Законом № 3205-IVвід 15.12.2005)
1. Основна мета господарських товариств — одержання прибутку від реалізації результа­тів власної господарської діяльності. Традиційно господарські товариства вважаються «колективними підприємцями» — організаціями корпоративного типу, що відповідають таким ознакам: створюються і діють у складі кількох (багатьох) осіб; мають статутний (складений) капітал, поділений на частки відповідно до кількості засновників/учасників або на акції рівної номінальної вартості; управління справами товариства здійснюється зазвичай на колегіальних засадах (безпосередньо — уповноваженими учасниками товариства або за допомогою системи створених ними органів). Проте у світі протягом останнього століття у сфері регулювання корпоративних відносин намітилася чітка тенденція — легалізація товариства однієї особи, тобто можливості створення товариства однією особою та/або діяльності товариства у складі одного учасника. Наочним прикладом є державні (національні) акціонерні
товариства (холдингові компанії).
Хоча подібне товариство (так зване товариство однієї особи) не відповідає своєму етимологічному значенню, проте на його користь свідчить низка аргументів:
1) наявність у товариства власного майна, що є значною гарантією майнової стабільності товариства та захисту інтересів кредиторів товариства;
2 передавши своє майно як вклад товариству, його єдиний засновник (а згодом — учасник) отримує взамін низку корпоративних прав, які дозволяють йому вирішувати принципові питання діяльності товариства (формувати виконавчий та контрольні органи, визначати напрями використання майна товариства тощо);
3) легкість поповнення складу учасників (і відповідно — майнової бази товариства за рахунок їх вкладів і без проведення необхідної в такому випадку для унітарного підприємства реорганізації; при цьому для товариства досить внести відповідні зміни до установчого документа (статуту) і відомостей державної реєстрації;
4) фактичнотовариство однієї особи істотно не відрізняється від товариства, в якому контрольний або більший за розміром пакет акцій (відповідна частка у статутному фонда) належить одному учаснику акціонеру, що забезпечує контроль над товариством з боку такої особи.
Товариствомоднієї особи може бути лише господарське товариство, що належить до об’єднань капіталів, оскільки у персональних товариствах розмір частки учасника зазвичай не впливаєна його можливості щодо управління справами товариства.
Легалізація товариства однієї особи обмежена випадками, передбаченими ГК, зокрема щодо товариств, у статутному фонді яких державі належить сто відсотків часток/акцій (абз. 2 ч.3 ст. 168 ГХ). Водночас ЦК (і внесені 27 квітня 2007 р. у відповідність з ним зміни до Закону «Про господарські товариства» визнає можливість створення та функціонування товариства однієї особи як загальне правило щодо всіх господарських товариств, які належать до об’єднань капіталів (ч.2 ст.114); акціонерного товариства (ч.4 ст.153); товариства з обмеженою відпо­відальністю (ч.1 ст.140); ) і товариства з додатковою відповідальністю (ч.1ст.151) . При цьому ЦК встановлює:
1)обмеження щодо єдиного засновника (учасника чи акціонера) такого товариства: можливість участі лише в одному товаристві однієї особи (передбачено щодо товариства з обмеже­ною відповідальністю і товариства з додатковою відповідальністю ч. 2 ст. 141 та ч.4ст. 151 ЦК);
2) заборону для акціонерного товариства (далі — AT), товариства з обмеженою відпо­відальністю (далі — ТОВ) і товариства з додатковою відповідальністю (далі — ТДВ) мати єдиним учасником інше господарське товариство, учасником якого є одна особа (ч. 4 ст. 154, ч. 2 ст. 141, ч.4ст. 151 ЦК).
Крім того, відомості про створення ATоднією особою чи придбання однією особою всіх акцій товариства підлягають реєстрації і опублікуванню для загального відома (абз. 1 ч. 4 ст. 154 ЦК).
Можливість створення ATоднією особою передбачена також:
Законом України «Про господарські товариства» від 19 вересня 1991 р. (ч. 4 ст. З, від­повідно до змін, внесених Законом від 27 квітня 2007 p. № 997-V);
Законом України «Про приватизацію державного майна» від 4 березня 1992 p., згідно з яким при перетворенні державного підприємства в ATу процесі приватизації його засновни­ком виступає державний орган приватизації, який діє у межах повноважень, передбачених законодавством (ч. 1 ст. 18);
Законом України «Про холдингові компанії в Україні» від 15 березня 2006 р., ст. 6 якого визначає особливості утворення та діяльності державних холдингових компаній (мають форму AT), в тому числі наявність у таких компаній єдиного акціонера — держави (від мо­менту її утворення до завершення процедури приватизації або припинення) і відповідно — прийняття рішення про утворення державної холдингової компанії в процесі корпоратизації та приватизації органом, уповноваженим управляти державним майном, та/або державним органом приватизації за погодженням з КМУ (частини 1 і 6 ст. 6);
Законом України «Про управління об'єктами державної власності» від 21 вересня 2006 p., відповідно до якого:
1) КМУ приймає рішення: про створення, реорганізацію та ліквідацію господарських структур і визначає центральні органи виконавчої влади, які здійснюють контроль за їх діяльністю (п. 5 ч. 2 ст. 5); про закріплення у державній власності пакетів акцій (часток) ак­ціонерних товариств, створених на базі державного майна, що приватизується, терміни за­кріплення таких пакетів акцій (часток) у державній власності відповідно до законодавства про приватизацію (п. 9 ч. 2 ст. 5); щодо реорганізації (зокрема у формі перетворення на AT) підприємств, які не підлягають приватизації (п. 21 ч. 2 ст. 5);
2) уповноважені органи управління (міністерства та інші органи виконавчої влади) відпо­відно до покладених на них завдань: приймають рішення про створення, реорганізацію і лік­відацію підприємств, установ та організацій, заснованих на державній власності; ініціюють створення господарських структур (у тому числі державних холдингових компаній), розроб­ляють проекти їх установчих документів; затверджують статути (положення) підприємств, установ та організацій (в тому числі державних AT), що належать до сфери їх управління, і господарських структур та здійснюють контроль за їх дотриманням; укладають і розривають контракти з керівниками державних підприємств, установ, організацій і господарських структур та здійснюють контроль за їх виконанням; (пункти 1—4 ч. 1 ст. 6); ФДМУ виступає від імені держави засновником господарських організацій, до статутних фондів яких пере­дається державне майно, у тому числі холдингових компаній та підприємств, які підлягають корпоратизації відповідно до законодавства (и. «в» ч. 1 ст. 7).
2. Частина 2 цієї статті окреслює:
досить значне коло осіб, які можуть бути засновниками та учасниками господарського то­вариства: суб'єкти господарювання, інші учасники господарських відносин, зазначені у ст. 2 ГК (органи влади та місцевого самоврядування, інші організації), а також громадяни, які не є суб'єктами господарювання;
можливість встановлення ГК та іншими законами обмеження щодо заснування та участі в господарських товариствах суб'єктів господарювання або інших осіб, що можна проілю­струвати положеннями: ГК — щодо обов'язкової наявності у засновників та учасників пов­ного товариства та повних учасників командитного товариства статусу відповідним чином зареєстрованого суб'єкта підприємництва (ч. 7 ст. 80); ЦК — щодо можливості для особи (фізичної чи юридичної) з відповідним обсягом правосуб'єктності участі лише в одному товаристві однієї особи (передбачено стосовно ТОВ і ТДВ — ч. 2 ст. 141 та ч. 4 ст. 151 ЦК); За­кону України «Про цінні папери та фондовий ринок» від 23.02.2006 р. щодо вимоги до за­сновників та учасників фондової біржі, створеної у формі ATчи ТОВ, — наявність статусу торговців цінними паперами, які мають ліцензію на право провадження професійної діяль­ності на фондовому ринку та взяли на себе зобов'язання виконувати всі правила, положення і стандарти фондової біржі (ч. 5 ст. 21).
3.ГК визнає господарські товариства юридичними особами, хоча у світовій практиці це питання вирішується неоднозначно. Якщо товариства, які є об'єднаннями капіталів (AT, ТОВ, ТДВ), традиційно визнаються юридичними особами як такі, у котрих найбільш повно втілюються ознаки юридичної особи (зокрема відокремленість майна товариства від майна його учасників і, відповідно, відповідальності товариства за власними зобов'язаннями — від відповідальності його учасників за їх зобов'язаннями). Водночас персональні товариства
повне і командитне та їх аналоги за англосаксонським правом — партнершіп та партнершіп і обмеженою відповідальністю) за законодавством низки країн (Німеччини, Австрії, країн англосаксонської правової традиції тощо) не визнаються юридичними особами, що відби­вається не на рівні їх самостійності, а на характері відповідальності учасників за зобов'язаннями товариства (кредитори можуть безпосередньо звернутися до всіх учасників чи будь-кого з них з вимогою сплатити борг товариства, не пред'являючи такої вимоги до самого то­вариства).
4. Засновники та учасники господарського товариства, у тому числі суб'єкти господарю­вання, які мають статус юридичної особи, зберігають цей статус, беручи участь у товаристві його заснуванні). Це означає, що товариство та його учасники є юридично самостійними особами, хоча у учасників товариства і виникає низка прав та обов'язків щодо останнього.
5. Господарські товариства визнаються суб'єктами підприємницької (або комерційної господарської) діяльності і, за загальним правилом, можуть здійснювати будь-які види такої діяльності, якщо інше не передбачено законом.
Проте в коментованій статті не визначено винятки, а саме: можливість деяким видам і формам господарських товариств здійснювати некомерційну (непідприємницьку) господар­ську діяльність (фондові біржі — ст. 360 ГК; господарські об'єднання у формі організованої групи господарських товариств на чолі з холдинговою/материнською компанією — холдин­гові чи фінансові банківські групи — статті 9,10 Закону «Про банки і банківську діяльність» від 7 лютого 2000 p., Закон «Про холдингові компанії в Україні» від 15 березня 2006 р.) або виконувати деякі функції щодо регулювання господарської діяльності (Національний депо­зитарій — Закон України «Про Національну депозитарну систему та особливості електрон­ного обігу цінних паперів в Україні» від 10 грудня 1997 p.).
Абзацом 2 ч. 5 статтю 79 ГК доповнено новими положеннями згідно із Законом від 16 червня 2005 p. № 2664-IV, які зазнали змін відповідно до Закону № 424-Vвід 1 грудня 2006 p., що зумовлено необхідністю врахування специфіки господарських товариств, контрольованих державою завдяки переважаючій (понад 50 %) державній частці у статутному зонді (капіталі) господарського товариства. Подібні товариства для закупівель товарів, ро­біт чи послуг мають застосовувати процедури закупівель, визначені Законом України «Про закупівлю товарів, робіт і послуг за державні кошти» від 22 лютого 2000 p., який передбачає як загальне правило) використання конкурентних способів визначення виконавця (постачальника) за договорами про такі закупівлі, які повністю або частково здійснюються за рахунок державних коштів, за умови, що вартість предмета закупівлі — для товару (товарів), по­слуги (послуг) становить або перевищує 20 тис. грн., а для робіт — 50 тис. грн. (дія цього Закону не поширюється на закупівлі товарів і послуг, які здійснюються підприємствами оборонно-промислового комплексу).
Примітка. У ЦК господарським товариствам присвячено 49 статей (із 113-ї по 162-у включно). При цьому більш грунтовно регулюється правове становище персональних товариств — ПТ і КТ (саме з них починаються спеціальні положення параграфу 1 гл. 8 «Підприємницькі товариства», що відповідає їх історичній першості у становленні інституту господарських товариств і, відповідно, традиції західних торгових або комерційних кодексів), а також представників об'єднання капіталів — ТОВ (і, відповідно, їх модифікації — ТДВ). ATприсвя­чено лише 11 статей (152—162) з розрахунком на більш ґрунтовне регулювання їх діяльності майбутнім законом «Про акціонерні товариства», проекти якого неодноразово подавалися на розгляд до Верховної Ради України, а необхідність розробки нового законопроекту (більш досконалого) передбачається указами Президента України: «Про заходи щодо розвитку кор­поративного управління в акціонерних товариствах» від 21 березня 2002 р., «Про план першочергових заходів у сфері інвестиційної діяльності» від 10 квітня 2006 р., «Про заходи щодо посилення захисту права власності» від 12 грудня 2007 р.
Положення Закону України «Про господарські товариства» від 19 вересня 1991 p., хоч і приведені у відповідність з ЦК згідно із Законом від 27 квітня 2007 p. № 997-V, проте не забез­печують правового регулювання відносин щодо створення, функціонування та припинення господарських товариств, які належать до об'єднань капіталів (AT, ТОВ, ТДВ), адекватно сучасному стану цих відносин в Україні.