Підстави та порядок застосування оперативно-господарських санкцій.

Стаття 237.Підстави та порядок застосування оперативно-господарських санкцій.
1.Підставою для застосування оперативно-господарських санкцій є факт nopyшення господарського зобов'язання другою стороною. Оперативно-господарські caнкціїзастосовуються стороною, яка потерпіла від правопорушення, у позасудовому поряд­ку та без попереднього пред'явлення претензії порушнику зобов'язання.
2.Порядок застосування сторонами конкретних оперативно-господарських санкцій визначається договором. У разі незгоди з застосуванням оперативно-господарської санкції заінтересована сторона може звернутися до суду з заявою про скасування такої санкції та відшкодування збитків, завданих її застосуванням.
3.Оперативно-господарські санкції можуть застосовуватися одночасно з відшкодуванням збитків та стягненням штрафних санкцій.
1. Відповідно до ч. З ст. 235 ГК оперативно-господарські санкції застосовуються незалеж­но від вини суб'єкта, який порушив господарське зобов'язання. Відповідно до ч. 1 коментованої статті підставою для застосування оперативно-господарських санкцій є факт порушення господарського зобов'язання другою стороною. Тому застосування оперативно-господарських санкцій, у принципі, не пов'язується не лише з виною, а й такими елементами складуправопорушення, як настання негативних наслідків та причинно-наслідковий зв'язок між діями правопорушника та негативними наслідками. Більше того, у випадках, коли оперативно-господарські санкції застосовуються з превентивною метою — для попередження повто­рення правопорушення, як це передбачено у ч. 1 ст. 235 ГК, наявність негативних наслідків юридичного значення не має. Навпаки, саме завдяки таким діям управненої особи вони не по­винні наступити.
Оскільки правопорушення є єдиною фактичною підставою для застосування оперативно-господарських санкцій, важливого значення набуває належна фіксація факту порушення до­говірного зобов'язання, особливо з огляду на можливість оспорювання правильності засто­сування таких санкцій заінтересованою стороною в суді.
Юридичною підставою для застосування оперативно-господарських санкцій є договір, який містить відповідну умову, або норма закону, якою передбачено такого роду санкцію. Фактичною підставою для застосування цих санкцій є факт порушення господарського зо­бов'язання. У ГК не розкривається зміст поняття «порушення зобов'язання». До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК з урахуванням особливостей, передбачених ГК (ч. 1 ст. 193). Треба враховувати, що відповідно до ст. 610 ЦК під порушенням зобов'язання розуміється його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
2.Згідно з ч. 2 порядок застосування сторонами конкретних оперативно-господарських санкцій визначається договором. Проте такий порядок (як певна сукупність дій та їх по­слідовність) у договорі може не визначатися у випадках застосування оперативних захо­дів, закріплених безпосередньо у законі. Оскільки застосування оперативно-господарських (немайнових) санкцій є реалізацією права кредитора на певні дії або відмову від вчинення певних дій, то можливими варіантами можуть бути такі:
1) або кредитор повідомляє боржника про свої дії у визначений строк (наприклад протя­гом 5 днів після того, як він дізнався про порушення свого права);
2) або кредитор реалізує своє право без попередження боржника.
Положення н. 2 ст. 237, згідно з яким у разі незгоди із застосуванням оперативно-госпо­дарської санкції заінтересована сторона може звернутися до суду із заявою про скасування такої санкції та відшкодування збитків, завданих її застосуванням, сформульоване недостат­ньо чітко і може тлумачитися неоднозначно. У будь-якому випадку суд не може скасувати таку санкцію так само, як не може скасувати будь-яку іншу умову договору.
Оскільки, за винятком безпосередньо передбачених законом випадків, застосування оперативно-господарських санкцій узгоджується сторонами і фіксується у тексті договору як його умова, заінтересована сторона (боржник) може в судовому порядку:
— або вимагати внесення змін до договору, а саме виключення умови про відповідну оперативно-господарську санкцію, що передбачає, в свою чергу, дотримання встановленого ст. 188 ГК порядку внесення змін до господарських договорів;
— або спонукати кредитора до виконання тих дій, від вчинення яких він звільнявся (одностороння відмова від виконання свого зобов'язання, відмова від прийняття подальшого ви­конання зобов'язання тощо). Це можливо у разі відсутності факту порушення договору са­мим боржником, тобто за відсутності підстави для застосування оперативно-господарської санкції;
— або вимагати визнати умову про застосування оперативно-господарської санкції недійсною у випадку, коли вона суперечить закону.
3. Відповідно до ч. З застосування господарських санкцій до суб'єкта, який порушив зобов'язання, не звільняє його від обов'язку виконати зобов'язання в натурі, крім випадків, коли інше передбачено законом або договором або управнена сторона відмовилася від прий­няття виконання зобов'язання (див. також коментар до ст. 234).