Особливості укладання господарських договорів за державним за­мовленням

Стаття 183. Особливості укладання господарських договорів за державним за­мовленням
1.Договори за державним замовленням укладаються між визначеними законом суб'єк­тами господарювання — виконавцями державного замовлення та державними замовника­ми, що уповноважені від імені держави укладати договори (державні контракти), в яких ви­значаються господарські зобов'язання сторін та регулюються відносини замовника звиконавцем щодо виконання державного замовлення.
2.Держава в особі Кабінету Міністрів України виступає гарантом за зобов'язаннями державних замовників.
3.Укладення сторонами договору за державним замовленням (державного контрак­ту) здійснюється в порядку, передбаченому статтею 181 цього Кодексу, з урахуванням особливостей, передбачених законодавством. Державний контракт укладається шля­хом підписання сторонами єдиного документа.
4.Ухилення від укладення договору за державним замовленням є порушенням господарського законодавства і тягне за собою відповідальність, передбачену цим Кодексом та іншими законами. Спори, пов'язані з укладенням договору за державним замов­ленням, в тому числі при ухиленні від укладення договору однієї або обох сторін, вирішуються в судовому порядку.
5.Виконавець державного замовлення звільняється від обов'язку укладення держав­ного контракту на умовах, визначених державним замовленням, у разі визнання в судо­вому порядку державного замовлення недійсним.
1. Відповідно до Закону України «Про державне замовлення для задоволення пріоритет­них державних потреб» державними замовниками є: Верховна Рада України та інші цен­тральні органи державної влади України, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, обласні, Київська та Севастопольська міські державні адміністрації, державні організації та інші установи — головні розпорядники коштів державного бюджету.
Виконавці державного замовлення — суб'єкти господарювання всіх форм власності (резиденти або нерезиденти), які виготовляють чи поставляють товари (роботи, послуги) для задоволення пріоритетних державних потреб. Відповідно до ч. 8 ст. 1 Закону України «Про державне замовлення для задоволення пріоритетних державних потреб» та ч. 2 ст. 8 Закону України «Про державний матеріальний резерв» державне замовлення є обов'язковим для підприємств та організацій, заснованих повністю або частково на державній власності (дер­жавні підприємства, установи і організації, акціонерні товариства, у статутному фонді яких контрольний пакет акцій належить державі, орендні підприємства, засновані на державній власності), а також для суб'єктів господарської діяльності всіх форм власності, визнаних відповідно до чинного законодавства монополістами на ринку певної продукції.
Суб'єкти господарювання інших форм власності вправі добровільно на конкурсних засадах укладати державні контракти, основою яких є державне замовлення.
Державний контракт — це договір, укладений державним замовником від імені держави з виконавцем державного замовлення на підставі сформованого у встановленому порядку державного замовлення, умови якого визначаються відповідно до обсягів та складу останнього.
2. Частина 2 ст. 183 ГК конкретизує положення ч. 2 ст. 2 Закону «Про державне замовлен­ня для задоволення пріоритетних державних потреб», відповідно до якого гарантом за so­бов'язаннями державних замовників виступає держава.
З метою організації робіт, пов'язаних з формуванням державного замовлення, розміщенням поставок продукції для державних потреб і контролем за їх виконанням, КМУ визначає і затверджує перелік державних замовників, обсяги та склад державного замовлення. Державні змовники забезпечуються КМУ фінансовими ресурсами в обсягах, необхідних для повноїоплати державного замовлення, якщо інше не передбачене законом, і є відповідальними зазадоволення пріоритетних державних потреб у відповідних товарах, роботах і послугах.
Гарантія як спосіб забезпечення виконання зобов'язання передбачена і ст. 200 ГК («Банківська гарантія забезпечення виконання господарських зобов'язань»), і § 4 гл. 49 ЦК («Гарантія»). Однак у зазначених статтях в якості гарантів визначені банки, інші фінансові установи, страхові компанії. Таким чином, КМУ не визначений законодавцем як гарант, через щовідповідні положення про гарантію можуть застосовуватися за аналогією закону.
3. Законом «Про державне замовлення для задоволення пріоритетних державних потреб» не встановлені строки формування державних замовлень та строки, до сплину яких державний контракт має бути укладений.
Оскільки поставка продукції для державних потреб забезпечується за рахунок Державного бюджету України, республіканського бюджету Автономної Республіки Крим, місцевих бюджетів та інших джерел фінансування, що залучаються для цих потреб, то формування державним замовником державного замовлення можливе за наявності затверджених на черговий фінансовий рік обсягу та структури асигнувань.
На цей час строки і порядок формування державного замовлення визначаються Порядком формування та розміщення державних замовлень на поставку продукції для державних потреб і контролю за їх виконанням, затвердженим постановою КМУ від 29 лютого 1996 р. . Г.т6 (у редакції постанови КМУ від 13 грудня 2001 р. № 1650). Щодо строків укладання державних контрактів, то вони цим Порядком не визначені.
Відповідно до ст. 13 Закону України «Про закупівлю товарів, робіт і послуг за державні кошти» від 22 лютого 2000 p., який застосовується до всіх закупівель товарів, робіт і послуг, що повністю або частково здійснюються за рахунок державних коштів, закупівля може здійснюватися із застосуванням таких процедур: відкритих торгів; торгів з обмеженою участю; двоступеневих торгів; запиту цінових пропозицій (котирувань); закупівлі в одного постачальника (виконавця). Таким чином, укладення державних контрактів на поставку продукції для державних потреб можливе як у конкурентний, так і неконкурентний спосіб.
Статтею 33 Закону «Про закупівлю товарів, робіт і послуг за державні кошти» визначено умови застосування процедури закупівлі у одного виконавця. Такими умовами, зокрема, є: відсутність конкуренції (з технічних причин) на товари, роботи чи послуги, які можуть бути поставлені (виконані) тільки певним виконавцем, і при цьому немає альтернативи; закупівлі товарів, робіт чи послуг, які у зв'язку з їх спеціальним призначенням становлять державну таємницю; закупівель, які здійснюються за значно нижчими за ринкові цінами, що діють протягом дуже короткого строку; закупівлі послуг щодо виконання наукових досліджень та розробок, медичних та побутових послуг; виникнення нагальної потреби у здійсненні закупівлі у зв'язку з особливими економічними чи соціальними обставинами, яких замовник не міг передбачити. При цьому порядок укладення договору між замовником та виконавцем вказаним Законом не врегульований. Законодавець обмежився вказівкою, що процедура за­купівлі у одного виконавця передбачає укладення договору після проведення переговорів між замовником та виконавцем. Таким чином, у випадку укладення державного контракту унеконкурентний спосіб повинен застосовуватися загальний порядок укладення господар­ських договорів, визначений ст. 181 ГК (див. коментар до неї).
4.ГК не встановлено відповідальності за ухилення від укладення державного контракту для тих суб'єктів господарювання, для яких прийняття державного замовлення до виконан­ня є обов'язковим.
Частиною 2 ст. 4 Закону «Про поставки продукції для державних потреб» (у редакції Закону від 22 грудня 1995р.) був встановлений штраф у розмірі вартості державного контракту, який виконавець сплачує державному замовнику у разі необгрунтованої відмови виконавця від укладення державного контракту. Чинною редакцією Закону «Про державне замовлення для задоволення пріоритетних державних потреб» від 22 грудня 1995 р. відповідальність ви­конавця державного замовлення за зазначене правопорушення не передбачена.
Відповідно до ч. 2 ст, 14 Закону «Про державний матеріальний резерв» у разі необгрунтованої відмови постачальника (виготовлювача) від укладення державного контракту (договору) на поставку матеріальних цінностей до державного резерву за зобов'язаннями, встанов­леними законодавством, постачальник (виготовлювач) сплачує штраф у розмірі вартості продукції, визначеної згідно з державним контрактом (договором).
Переддоговірні спори, що виникають при укладенні державних контрактів, підвідомчі господарським судам України (ст. 12 ГПК).
5.Оскільки за своєю природою державне замовлення є актом державного органу, викона­вець державного замовлення може звернутися до господарського суду з позовом про визнан­ня державного замовлення недійсним повністю або частково в порядку, передбаченому ГПК.