Особливості правового режиму використання природних ресурсів у сфері господарювання

Стаття 148. Особливості правового режиму використання природних ресурсів у сфері господарювання
1. Відповідно до Конституції України земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, що знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об'єктами права гласності Українського народу. Від імені народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених Конституцією України.
2.Кожний громадянин має право користуватися природними об'єктами права влас­ності Українського народу відповідно до закону.
3.Земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охоро­ною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і peaлізується громадянами, юридичними особами та державою відповідно до Земельного кодексу України та інших законів.
4.Правовий режим використання окремих видів природних ресурсів (землі, вод, лісів, надр, атмосферного повітря, тваринного світу) встановлюється законами.
5.Природні ресурси можуть надаватися суб'єктам господарювання для використання або придбаватися ними у власність лише у випадках та порядку, передбачених зги­ном.
1. Дана стаття спрямована на встановлення основних засад природокористування у сферігосподарювання. З прийняттям Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» від 25 червня 1991 р. законодавчо визначено дві основні форми використання природних ресурсів (форми приналежності ресурсів суб'єктам):
а) на титулі права власності;
б) на титулі права постійного і тимчасового природокористування.
Правовий інститут використання природних ресурсів на праві власності громадян та юридичних осіб у нових економічних умовах України, по суті, тільки починає формуватися, Коло власників природних ресурсів є досить невеликим, тобто інститут встановлюється щодо обмеженого кола природних ресурсів. Інститут права природокористування отримав закріплення у природоресурсному законодавстві України в силу його традиційності для правових систем країн пострадянського правового простору.
Реалізація повноважень власності на природні ресурси відповідними суб'єктами права власності має здійснюватися з дотриманням певних імперативів незалежно від форми власності на природні ресурси (приватної; самоврядної (комунальної); державної; народної).
Досить специфічною є реалізація повноваження володіння як однієї з правомочностей у структурі титулу права власності основного суб'єкта прав на природні ресурси — Українського народу. Згідно з Конституцією України від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених Конституцією (ч. 1 ст. 3). Однак реалізація ними зазначених правомочностей ускладнюються тією юридичною обставиною, що делегування повноважень за правом представництва на їх здійснення легалізовано не самим Українським народом як носієм суверенітету і єдиним джерелом влади в державі й уповноваженим Конституцією України суб'єктом права власності наземлю, а представницьким органом — Верховною Радою України, яка прийняла Основний Закон України.
Важливо й те, що Український народ здійснює владу як безпосередньо, так і через органи державної влади та органи місцевого самоврядування, а тому позбавити його повноважень, що випливають із змісту права власності на природні ресурси, не має права жоден з його представницьких органів. Отже, пріоритет у цій частині має належати, перш за все, Українському народові, особливо в частині забезпечення сталості, абсолютності, невідчужуваності, невід'ємностіта приналежності йому природних ресурсів у межах правових форм, гарантованих Конституцією України та іншими актами природоресурсного законодавства. Так, Закон України «Про охорону навколишнього природного середовища» (у коментарі до гл, 15 — Закон ) передбачає, що природні ресурси України є власністю Українського народу, який має право наволодіння, використання та розпорядження її природними багатствами (ст. 4). Тобто 3аконвизнає за Українським народом як суб'єктом права власності на різні природні ресурси безпосереднє здійснення повноважень власника, що відповідає головному змісту інституту прававласності на природні ресурси, включаючи землю як основне національне багатство,
Не менш важливо й те, що згідно з ч. З ст. 4 Закону повновладдя Українського народу в галузі охорони довкілля та використання природних ресурсів реалізується на основі Конституції України як безпосередньо, шляхом проведення референдумів, так і через органи державної влади відповідно до законодавства України. Тож не випадково, що виключно всеукраїн­ським референдумом як формою народного волевиявлення вирішуються питання про зміну території України (статті 69, 73 Конституції України).
Проте, як відомо, ні Конституція України, ні ЗК, ані інші природоресурсні кодекси не міс­тять відповідних процедурних норм і гарантій реалізації зазначених повноважень Україн­ського народу саме як суб'єкта права власності на землю та інші природні ресурси, що по­требує відповідної невідкладної корекції у законодавстві.
Конституційно-правова модель, реалізована у ЗК, за якою земля є основним національним багатством, підкреслює її специфіку як об'єкта права власності, що належить до надбання на­дії, а отже, усього Українського народу; реальне присвоєння корисних властивостей землі спрямоване, логічно, на задоволення загальнонародного, суспільного інтересу і, водночас, — індивідуального інтересу кожної людини.
У принципі, зазначене відповідає ідеям, зафіксованим у ст. 4 Закону, згідно з якою при­родні ресурси України є власністю Українського народу, що має право на володіння, вико­ристання та розпорядження природними багатствами.
2. Оптимальною юридичною формою реалізації повноваження Українського народу що­до користування землею слід вважати право загального землекористування, яке гарантуєть­ся всім громадянам України, зокрема, відповідно до приписів ч. 2 ст. 38 Закону, для задово­лення життєво необхідних потреб (естетичних, оздоровчих, рекреаційних, матеріальних тощо).
Земля — загальновизнана складова природних багатств України і тому як об'єкт права власності Українського народу підлягає використанню відповідно до вимог Закону, що випливає із змісту його ст. 2, Право розпорядження природними ресурсами від імені Українсько-то народу Закон делегував виключно Верховній Раді України (ч. 4 ст. 4). Однак відповідно до ст. 73 Конституції України виключно Всеукраїнським референдумом вирішуються питання про зміну території України, а отже, юридично фіксується організаційно-правова форма ре­алізації повноваження щодо розпорядження основним національним багатством безпосеред­ньо Українським народом.
Верховна Рада України має право утворювати і ліквідувати райони, встановлювати і змінювати межі районів і міст, відносити населені пункти до категорії міст, найменовувати і перейменовувати населені пункти і райони, а також затверджувати перелік об'єктів права державної власності, що не підлягають приватизації, визначати правові засади вилучення об'єктів права приватної власності.
КМУ згідно з частиною п'ятою ст. 116 Конституції України забезпечує рівні умови розвит­ку всіх форм власності, здійснює управління об'єктами державної власності відповідно до за­конодавства.
До відання Автономної Республіки Крим відноситься управління майном, що належить республіці; їй можуть бути делеговані також інші повноваження у цій сфері.
У частині повноважень органів місцевого самоврядування визначено, що їх матеріальною і фінансовою основою є рухоме і нерухоме майно, зокрема земля, інші природні ресурси, що перебувають «у власності територіальних громад, сіл, селищ, міст, районів у містах, а також об'єкти їх спільної власності, що перебувають в управлінні районних і обласних рад».
3.Частини 4 та 5 коментованої статті містять вказівку на спеціальне правове регулювання засад використання, відтворення та охорони природних ресурсів. Даний комплекс правових норм у системі джерел екологічного права отримав назву «природоресурсове законодав­ство». Зокрема, до норм, що регулюють природоресурсові правовідносини, належать: ЗК, Лісовий кодекс України, Водний кодекс України, Кодекс України про надра, закони України Про тваринний світ», «Про охорону атмосферного повітря», «Про рослинний світ».