Оперативно-господарські санкції

Стаття 235.Оперативно-господарські санкції
1. За порушення господарських зобов'язань до суб'єктів господарювання та інших учасників господарських відносин можуть застосовуватися оперативно-господарські санкції — заходи оперативного впливу на правопорушника з метою припинення або по­передження повторення порушень зобов'язання, що використовуються самими сторонами зобов'язання в односторонньому порядку.
2. До суб'єкта, який порушив господарське зобов'язання, можуть бути застосовані лише ті оперативно-господарські санкції, застосування яких передбачено договором.
3. Оперативно-господарські санкції застосовуються незалежно від вини суб'єкта, який порушив господарське зобов'язання.
1. Оперативно-господарські санкції характеризуються суттєвими особливостями порівня­но з іншими видами господарських санкцій, які застосовуються за невиконання або неналеж­не виконання господарських договорів: відшкодування збитків, стягнення майнових (штраф­них) санкцій — неустойки (штрафу, пені). Застосування штрафних санкцій, як і відшкоду­вання збитків, завжди тягне настання безпосередніх та несприятливих майнових наслідків для правопорушника. Оперативні ж заходи впливу мають організаційний характер і безпосеред­ньо спрямовані на перетворення структури правовідношення (зміну послідовності виконання зобов'язання, припинення або зупинення виконання тощо), хоча в підсумку їх застосування негативно впливає на результати господарської діяльності порушника.
Безпосередня мета застосування оперативно-господарських санкцій полягає не у компенсації кредитору втрат майнового характеру, що сталися внаслідок порушення зобов'язання контрагентом, і навіть не у заходах організаційного характеру, а насамперед у запобіганні виникненню та/або у мінімізації втрат (збитків) кредитора шляхом припинення правопорушень з боку контрагента та їх превенції.
Цивільно-правовим аналогом поняття оперативно-господарських санкцій, що вживається у ГК, можна вважати правові наслідки, встановлені договором або законом, які настають у разіпорушення зобов'язання (зокрема: припинення зобов'язання внаслідок односторонньої відмови від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом; розірвання договору, зміна умов зобов'язання) (ст. 611 ЦК). Статтею 615 ЦК передбачається, що у разі порушення зобов'язання однією стороною друга сторона має право частково або в повному обсязі відмовитися від зобов'язання, якщо це передбачено договором або законом. У ГК не розкривається зміст поняття «порушення зобов'язання». Відповідно до ст. 610 ЦК під порушенням господарського зобов'язання розуміється його невиконання або виконання з порушенням умов, ви­значених змістом зобов'язання.
Оперативно-господарські санкції можуть застосовуватися одночасно з відшкодуванням збитків та стягненням штрафних санкцій (ч. З ст. 237 ГК), що підвищує превентивний ефект від їх застосування.
Застосування оперативно-господарських санкцій не пов'язане з покладенням на правопорушника будь-яких додаткових правових обтяжень.
Сферою застосування оперативно-господарських санкцій, за змістом коментованої статті, є майново-господарські договірні відносини, хоча не виключено, що вони можуть застосовуватися і в організаційно-господарських відносинах, які складаються між учасниками госпо­дарських відносин на основі договору.
2.При застосуванні цієї норми слід мати на увазі викладені у ст. 193 ГК загальні положення про виконання господарських зобов'язань. Відповідно до ч. 7 ст. 193 ГК не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином. Системне тлумачення цієїнорми (із правилами ч. 2 ст. 235, ст. 236 ГК, ст. 538 ЦК) дає підстави стверджувати таке
У господарській практиці застосування оперативно-господарських санкцій не обмежується лише випадками, коли ці санкції передбачені договором (згідно з ч. 2 ст. 235 ГК до суб'єкта, який порушив господарське зобов'язання, можуть бути застосовані лише ті оперативно-господарські санкції, які передбачені договором), оскільки такого роду санкції можуть встановлюватися для окремих видів договірних зобов'язань безпосередньо законом. При цьому в тих випадках, коли право на односторонню відмову від виконання зобов'язання передбачено безпосередньо законом, немає необхідності фіксувати в договорі право правомочної сторони на застосування зазначеного оперативного заходу.
Наведемо декілька з доволі численних прикладів. Відповідно до ч. 5 ст. 268 ГК у разі по­ставки товарів більш низької якості, ніж вимагається за стандартом, технічними умовами чи зразком (еталоном), покупець має право відмовитися від прийняття і оплати товарів, а якщо товари вже оплачені покупцем, — вимагати повернення сплаченої суми . Відповідно до ч. З ст. 270 ГК у разі поставки некомплектних виробів постачальник (виробник) зобов 'язаний на вимогу покупця (одержувача) доукомплектувати їх у двадцятиденний строк після одержання вимоги або замінити комплектними виробами у той самий строк, якщо сторонами не погоджено інший строк. До укомплектування виробу або його заміни покупець (одержувач) має право відмовитися від його оплати, а якщо товар уже оплачений, вимагати в установленому порядку повернення сплачених сум. У разі якщо постачальник (виробник) у встановлений строк не укомплектує виріб або не замінить його комплектним, покупець має право відмовитися від товару. Згідно з ч. 4 ст. 320 ГК підрядник має право не братися з. боту, а розпочату роботу зупинити в разі порушення замовником своїх зобов'язань за договором, внаслідок якого початок або продовження робіт підрядником стають неможливо л чи значно ускладненими.
3. Відповідно до ст. 218 ГК підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання. У зад­ній статті немає формулювання, аналогічного тому, що міститься у ч. 1 ст. 614 ГК: особа, якапорушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Але відповідно до ч. 2 ст. 218 ГКучасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання, якщо не доведе, що ним вжито всіх залежних від нього заходів длянедопущення господарського правопорушення. Отже, відповідальність суб'єкта господарювання настає за наявності у нього реальної можливості діяти правомірно і невиконання ним необхідних дій, спрямованих на недопущення правопорушення, що є аналогом вини. Особливе значення мають ці обставини при реалізації таких форм господарсько-правової відповідальності, які пов'язані з негативними майновими наслідками для боржника (відшкодування збитків, стягнення штрафних санкцій, адміністративно-господарських штрафів, конфіс­кації).
За змістом ч. З ст. 235 ГК для застосування оперативно-господарських санкцій в односторонньому порядку наявність або відсутність зазначених вище обставин не мають юри­дичного значення. Кредитор, застосовуючи заходи оперативного впливу на боржника, переслідує мету попередити або припинити власні майнові втрати.