Обмеження надурочних робіт

Надурочні роботи, як правило, не допускаються. Надурочними вважаються роботи понад встановлену тривалість робочого дня (статті 52, 53 і 61).
Власник або уповноважений ним орган може застосовувати надурочні роботи лише у виняткових випадках, що визначаються законодавством і в частині третій цієї статті.
Власник або уповноважений ним орган може застосовувати надурочні роботи тільки у таких виняткових випадках:
1) при проведенні робіт, необхідних для оборони країни, а також відвернення громадського або стихійного лиха, виробничої аварії і негайного усунення їх наслідків;
2) при проведенні громадсько необхідних робіт по водопостачанню, газопостачанню, опаленню, освітленню, каналізації, транспорту, зв'язку — для усунення випадкових або несподіваних обставин, які порушують правильне їх функціонування;
3) при необхідності закінчити почату роботу, яка внаслідок непередбачених обставин чи випадкової затримки з технічних умов виробництва не могла бути закінчена в нормальний робочий час, коли припинення її може призвести до псування або загибелі державного чи громадського майна, а також у разі необхідності невідкладного ремонту машин, верстатів або іншого устаткування, коли їх несправність викликає зупинення робіт для значної кількості трудящих;
4) при необхідності виконання вантажно-розвантажувальних робіт з метою недопущення або усунення простою рухомого складу чи скупчення вантажів у пунктах відправлення і призначення;
5) для продовження роботи при нез'явленні працівника, який заступає, коли робота не допускає перерви; в цих випадках власник або уповноважений ним орган зобов'язаний негайно вжити заходів до заміни змінника іншим працівником.
(Стаття 62 із змінами, внесеними згідно з Указом ПВР№ 2240-10 від 29.07.81; Законами № 871-12 від 20.03.91. № 263/95-ВР від 05.07.95)
1. Надурочними вважаються роботи понад встановлену законом тривалість робочого дня, що виконуються працівниками за розпорядженням власника або уповноваженого ним органу.
2. Для визначення поняття надурочні роботи важливе значення має правильне тлумачення терміну «встановлена тривалість робочого дня», який вживається у коментованій статті. Під встановленою слід розуміти тривалість робочого дня, визначену відповідно до закону, розпорядком підприємства чи графіком змінності (статті 57 і 58 Кодексу). Із зазначеного можна зробити такі висновки:
при шестиденному робочому тижні тривалість щоденної ро¬боти встановлена законом (частина друга ст. 52 і частина друга ст. 53 Кодексу). Тому надурочним (зверх встановленої тривалості) в такому випадку є час роботи, що перевищує норму робочого дня, яка становить 7 годин, а напередодні вихідних днів — 5 го¬дин. Надурочним цей час при поденному обліку визнається і в тому випадку, якщо його всупереч закону заплановано графіком чи розпорядком;
при п'ятиденному робочому тижні та інших режимах робочого часу, коли тривалість щоденної роботи (зміни) визначається власником або уповноваженим ним органом за погодженням з профспілковим комітетом підприємства, установи, організації відповідно до закону (частина перша ст. 52 та частина перша ст. 53 Кодексу), надурочним є час роботи, що перевищує тривалість зміни за графіком чи розпорядком;
для працівників віком від п'ятнадцяти до шістнадцяти років надурочною вважається робота при шестиденному робочому тижні понад чотири години, при п'ятиденному — понад п'ять годин, а для працівників віком від шістнадцяти до вісімнадцяти років при шестиденному робочому тижні — понад шість годин, при п'ятиденному — понад сім годин. Це правило стосується також учнів віком від чотирнадцяти до п'ятнадцяти років, які працюють в період канікул (ст. 52 Кодексу).
Якщо застосовується підсумований облік робочого часу, при якому фактична тривалість щоденної роботи може бути більшою чи меншою, ніж передбачено графіком, і ці відхилення збалансовано в межах облікового періоду, надурочними визнаються години не зверх зміни за графіком (в межах встановленого мак¬симуму), а зверх нормальної кількості робочих годин за обліко¬вий період.
3. Реальне значення правової регламентації робочого часу значною мірою залежить від того, як саме законодавство ставиться до надурочних робіт. Без заборони або обмеження надурочних робіт значення законодавства про нормування робочого часу істотно зменшується. Тому трудове право допускає застосування надурочних робіт тільки в передбачених коментованою статтею виняткових випадках, перелік яких є вичерпним.
4. Застосування надурочних робіт у випадках, не передбачених законом, навіть за домовленістю власника або уповноваженого ним органу з працівником, не допускається.
Не дозволяються надурочні роботи і для компенсації часу, втраченого внаслідок запізнення на роботу.
5. При підсумованому обліку переробіток зверх норми годин робочого часу облікового періоду (надурочна робота) не може компенсуватися скороченням часу щоденної роботи чи додатко¬вими днями відпочинку за межами певного облікового періоду, крім тих випадків, коли інший порядок компенсації переробітку встановлено чинним законодавством.
6. У певних випадках надурочні роботи можуть застосовуватися на підставі нормативних актів, що регулюють робочий час і час відпочинку окремих категорій працівників (суден флоту рибної промисловості, річкового флоту).
7. Робота в надурочний час компенсується тільки підвищеною оплатою. Компенсація надурочних робіт шляхом надання відгулу не допускається (ст. 106 Кодексу).
8. Не вважається надурочною: робота, яка виконується працівниками у режимі ненормованого робочого дня; робота за сумісництвом; робота педагогічних працівників зверх норми часу за додаткову плату за виконання обов'язків декана, заступника декана, за керівництво предметними, цикловими і методичними комісіями тощо.
Також не вважається надурочною робота, яка виконується працівниками у режимі неповного робочого дня, оскільки надурочними є роботи понад встановлену тривалість робочого дня, передбачену статтями 52, 53 і 61 Кодексу (частина перша коментованої статті). Отже, буде неправильним вважати надурочну роботу, виконану працівником понад встановлену тривалість неповного робочого дня, але в межах тривалості робочого часу, визначеного чинним законодавством.
Це положення закріплене і постановою Пленуму Верховного Суду України № 13 від 24 грудня 1999 р. «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці», відповідно до якої робота працівника з неповним робочим днем понад передбачений трудовим договором час, але в межах установленої законодавством тривалості повного робочого дня не вважається надурочною і оплачується в одинарному розмірі (п. 16 зазначеної постанови).