Обмеження монополізму в економіці

Стаття 27. Обмеження монополізму в економіці
1. Монопольним визнається домінуюче становище суб'єкта господарювання, яке дає йому можливість самостійно або разом з іншими суб'єктами обмежувати конкуренцію на ринку певного товару (робіт, послуг).
2.Монопольним є становище суб'єкта господарювання, частка якого на ринку певно­го товару перевищує розмір, встановлений законом.
3.Монопольним може бути визнано також становище суб'єктів господарювання на ринку товару за наявності інших умов, визначених законом.
4.У разі суспільної необхідності та з метою усунення негативного впливу на конку­ренцію органи державної влади здійснюють стосовно існуючих монопольних утворень заходи антимонопольного регулювання відповідно до вимог законодавства та заходи демонополізації економіки, передбачені відповідними державними програмами, за ви­нятком природних монополій.
5. Органам державної влади та органам місцевого самоврядування забороняється приймати акти або вчиняти дії, спрямовані на економічне посилення існуючих суб'єктів господарювання — монополістів та утворення без достатніх підстав нових монопольних утворень, а також приймати рішення про виключно централізований розподіл товарів.
1. Необхідно підкреслити, що згідно зі ст. 7 Закону України «Про Антимонопольний ко­мітет України» право визначати межі ринку та монопольне становище суб'єкта господарю­вання на ньому надано органам АМК. Важливим є те, що надання такого права господар­ським судам або суб'єктам господарювання законом не передбачено.
Ринком товару визнається сфера обігу товару однієї споживчої вартості, в межах якої ви­значається монопольне становище. Частку суб'єкта господарювання на ринку не слід ототож­нювати з частиною обсягу виробництва товару цим суб'єктом господарювання у загальному обсязі виробництва даного товару суб'єктами господарювання на відповідній території.
Стаття 82 Договору про створення Європейського союзу регулює порядок забезпечення перешкоджання зловживанням монопольним становищем на ринку: «Будь-яке зловживання одним чи більше підприємством своїм монопольним становищем на спільному ринку чи на його суттєвій частині забороняється як таке, що не узгоджується зі спільним ринком остіль­ки, оскільки це може негативно вплинути на торгівлю між державами-членами».
Домінування — це ситуація на ринку, коли суб'єкт господарювання значною мірою впли­ває на конкуренцію на ринку, при цьому не займаючи на ньому монопольного становища. На жаль, у чинному антимонопольно-конкурентному законодавстві України вказані поняття не відмежовані одне від одного, що негативно впливає на їх правозастосування. Вирішаль­ною рисою, яка відрізняє монопольне становище від домінуючого, є можливість прийняття рішень щодо господарської діяльності з боку монополіста без врахування реакції на таку діяльність конкурентів.
Загальними (тобто однаковими для цих обох явищ) умовами існування на ринку визна­ються такі:
1) відсутність на ринку жодного конкурента;
2) відсутність значної конкуренції між суб'єктами господарювання, що діють на ринку, внаслідок обмеженості можливостей доступу інших суб'єктів господарювання щодо заку­ті л сировини, матеріалів та збуту товарів, наявності бар'єрів для доступу на ринок інших суб'єктів господарювання, наявності пільг чи інших обставин.
Можна стверджувати, що кожен із двох чи більше суб'єктів господарювання посідає монопольне або домінуюче становище на ринку певного виду товару, якщо стосовно останньо­го між ними немає конкуренції, або вона є незначною, і щодо них, разом узятих, виконується «на з визначених вище умов.
2. Згідно з антимонопольно-конкурентним законодавством, зокрема Законом України «Про захист економічної конкуренції» від 11 січня 1999 р. монопольним (домінуючим) є становище суб'єкта господарювання, частка якого на ринку товару перевищує 35 відсотків, як­що він не доведе, що зазнає значної конкуренції.
При розгляду справ щодо порушення антимонопольно-конкурентного законодавства АМК виходить із того, що діяльність на ринку суб'єктів господарювання передбачає вивчен­няринку певного товару чи надання певних послуг. Таким чином, суб'єкти господарювання миють знати про перевищення встановленого бар'єра і усвідомлювати можливість встановлення певного обмеження їх діяльності та настання відповідальності за порушення антимонопольно-конкурентного законодавства.
3.Монопольним також може бути визнане становище суб'єкта господарювання, якщо його частка на ринку товару становить 35 або менше відсотків, але він не зазнає значної конкуренції, зокрема, внаслідок порівняно невеликого розміру часток ринку, які належать конкурентам.
Законодавство не обмежує АМК щодо джерел отримання інформації про стан ринку за умови, що вони є офіційними, а способи їх здобуття відповідають законодавчим нормам. Так для отримання інформації про стан ринку органи АМК мають право використовувати статистичні звіти Держкомстату, інформацію Міністерства економіки та з питань європейської інтеграції, інші офіційні відомості.
Монопольне становище не може розглядатись як завжди негативне явище. Якщо воно досягається за допомогою використання нових технологій, процесів, методів організації більш високої якості, підприємливості, порівняно з конкурентами, то це є проявом конкурентної боротьби і само по собі не призводить до негативних наслідків.
До того ж, чинне законодавство не пов'язує право і обов'язок органів АМК застосовувати нормиматеріального права до підприємців з часом внесення їх до Переліку підприємців, які посідають монопольне становище.
4. Органи державної влади та місцевого самоврядування у разі суспільної необхідності та з метою усунення негативного впливу на конкуренцію здійснюють заходи антимонопольного регулювання, передбачені нормами законодавства та державними програмами. Виходячи з цілей державного регулювання процесів конкуренції до його інструментів можна віднести:
— заходи законодавчого характеру, спрямовані на правове регулювання монополістичної діяльності;
— безпосереднє керування монополізованими об'єктами державної власності;
— заходи щодо стимулювання капітальних вкладень у переробну промисловість;
— державне фінансування науково-дослідних робіт;
— дотації і субсидії;
— додаткові пільги;
— створення програм підтримки малого та середнього підприємництва.
5.Органи державної влади та місцевого самоврядування в економічних питаннях повинні дотримуватися певних вимог, серед яких слід виділити такі:
1) їх дії не можуть бути спрямовані на економічне посилення існуючих суб'єктів господарювання — монополістів;
2)внаслідок їх дій не повинні утворюватися нові суб'єкти господарювання — монополісти;
З) прийняті рішення не можуть призводити до виключно централізованого розподілу товарів.
Відповідальність за порушення настає згідно з нормами гл. 28 коментованого Кодексу та відповідними нормами законодавства.