Обмеження конкуренції

Стаття 26. Обмеження конкуренції
1.Рішення або дії органів державної влади та органів місцевого самоврядування, які спрямовані на обмеження конкуренції чи можуть мати наслідком такі обмеження, визнаються обґрунтованими у випадках:
подання допомоги соціального характеру окремим суб'єктам господарювання за умови, що допомога подається без дискримінації інших суб'єктів господарювання;
подання допомоги за рахунок державних ресурсів з метою відшкодування збитків, завданих стихійним лихом або іншими надзвичайними подіями, на визначених ринках товарів або послуг, перелік яких встановлюється законодавством;
подання допомоги, в тому числі створення пільгових економічних умов окремим регіонам з метою компенсації соціально-економічних втрат, викликаних важкою екологічною ситуацією;
здійснення державного регулювання, пов'язаного з реалізацією проектів загальнонаціонального значення.
2. Умови та порядок обмеження конкуренції встановлюються законом відповідно до цього Кодексу.
1. За загальним правилом, встановленим у ГК, органам державної влади та органам місцевого самоврядування забороняється вчиняти дії, які усувають конкуренцію, зокрема запроваджувати на ринку обмеження, не передбачені законодавством (ч. З ст. 18).
Стаття, що коментується, встановлює певні винятки з наведеного вище правила. У ч. 1 да­ної статті йдеться про те, що у ряді випадків дії органів державної влади та органів місцевого самоврядування визнаються обгрунтованими, хоча вони можуть спричинити обмеження на ринку.
У ч. 1 міститься положення стосовно подання допомоги соціального характеру окремим суб'єктам господарювання за умови, що допомога подається без дискримінації інших суб'єктів господарювання.
Надання такої допомоги, передбачається наприклад, наказом Міністерства праці та соціальної політики України «Про затвердження Порядку надання роботодавцю дотації на створення додаткових робочих місць для працевлаштування безробітних» від 10 січня 2001 р. Цей порядокрозроблено відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття» від 2 березня 2000 p., який визначає умови, механізму надання роботодавцю дотації на створення додаткових робочих місць для працевлаштування безробітних і відповідальність за порушення умов порядку її надання та використання. Коментована стаття передбачає подання допомоги за рахунок державних ресурсів з метою відшкодування збитків, завданих стихійним лихом або іншими надзвичайними подіями, на визначених ринках товарів або послуг, перелік яких встановлюється законодавством. У якості прикладу можна назвати постанову КМУ «Про відшкодування збитків, завданих сільсько­господарським товаровиробникам та лісогосподарським підприємствам внаслідок стихійно­го, що сталося в липні 2001 р. на території Рівненської області» від 26 липня 2001 р.
Держава може встановлювати пільгові економічні умови окремим регіонам з метою компенсації соціально-економічних витрат, викликаних важкою екологічною ситуацією. Так, ЗакономУкраїни «Про захист населення і територій в разі надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру» від 8 червня 2000 р. передбачено фінансування та матеріальне забезпечення заходів у сфері захисту населення і територій від надзвичайних ситуацій енного та природного характеру.
Звертає увагу можливість надання державної допомоги, пов'язаної з реалізацією проектів загальнонаціонального значення. Чинне законодавство України, однак, не містить чіткого визначення поняття проекту загальнонаціонального значення, а також критеріїв щодо йоге юридичної ідентифікації. Логічно зробити припущення, що до таких проектів слід відносити проекти, які входять у відповідну загальнодержавну програму економічного науково-техніч­ного, соціального, національно-культурного розвитку, а також охорони довкілля. Можли­вість ідентифікації таких проектів як загальнонаціональних випливає з поняття загальнодер­жавної програми. У відповідності до ст. 1 Закону України «Про державні цільові програми), від 18 березня 2004 р. загальнодержавною програмою є програма, яка охоплює всю терито­рію держави або значну кількість її регіонів, розрахована на довгостроковий період виконан­ня і здійснюється центральними або місцевими органами виконавчої влади.
2. У ч. 2 зазначається, що кожний випадок обмеження конкуренції має відповідати умовам і порядку, встановленим законом з урахуванням вимог ГК.