Обчислення стажу'роботи, що дає право на щорічну відпустку

До стажу роботи, що дає право на щорічну основну відпустку (стаття 75 цього Кодексу), зараховуються:
1) час фактичної роботи (в тому числі на умовах неповного робочого дня) протягом робочого року, за який надається відпустка;
2) час, коли працівник фактично не працював, але за ним згідно з законодавством зберігалися місце роботи (посада) та заробітна плата повністю або частково (в тому числі час оплаче ного вимушеного прогулу, спричиненого незаконним звільненням або переведенням на іншу роботу);
3) час, коли працівник фактично не працював, але за ним зберігалося місце роботи (посада) і йому виплачувалася допомога по державному соціальному страхуванню, за винятком відпустки для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку;
4) час, коли працівник фактично не працював, але за ним зберігалося місце роботи (посада) і йому не виплачувалася заробітна плата у порядку, визначеному статтею 25 і частиною другою статті 26 Закону України «Про відпустки», за винятком відпустки без збереження заробітної плати для догляду за дитиною до досягнення нею шестирічного віку;
5) час навчання з відривом від виробництва тривалістю менше 10 місяців на денних відділеннях професійно-технічних закладів освіти;
6) час навчання новим професіям (спеціальностям) осіб, звільнених у зв'язку із змінами в організації виробництва та праці, у тому числі з ліквідацією, реорганізацією або перепрофілюванням підприємства, установи, організації, скороченням чисельності або штату працівників;
7) інші періоди роботи, передбачені законодавством.
До стажу роботи, що дає право на щорічні додаткові відпустки (стаття 76 цього Кодексу), зараховуються:
1) час фактичної роботи із шкідливими, важкими умовами або з особливим характером праці, якщо працівник зайнятий у цих умовах не менше половини тривалості робочого дня, встановленої для працівників даного виробництва, цеху, професії або посади;
2) час щорічних основної та додаткових відпусток за роботу із шкідливими, важкими умовами і за особливий характер праці;
3) час роботи вагітних жінок, переведених на підставі медичного висновку на більш легку роботу, на якій вони не зазнають впливу несприятливих виробничих факторів.
(Стаття 82 із змінами, внесеними згідно з Указом ПВР№ 4617-10 від 24.01.83; Законом № 871-12 від 20.03.91; в редакції Закону № 1I7-XIV (117-14) від 18.09.98)
1. Коментована стаття складається з двох частин. Сім пунктів першої передбачають зарахування часу, що дає право на щорічну основну відпустку; у трьох пунктах частини другої містяться періоди, які зараховуються до стажу роботи, що дає право на щорічні додаткові відпустки.
2. Необхідний для отримання права на відпустку стаж становить шість місяців безперервної роботи (ст. 79 Кодексу). До нього включається насамперед час фактичної роботи працівника безпосередньо на підприємстві, в установі, організації. Сюди входить також строк випробування за умови, що працівник його витримав і продовжував працювати на тому самому підприємстві, в установі, організації.
Для обчислення стажу роботи, що дає право на відпустку, не має значення тривалість робочого дня. Працівники, яким встановлено неповний робочий день, отримують щорічну відпустку тієї самої тривалості, як і працівники, що виконують ту саму роботу з робочим днем нормальної тривалості. Тільки у них буде різним розмір оплати часу відпустки.
Стаж роботи, що дає право на відпустку, має бути безперерв¬ним саме на даному підприємстві, в установі, організації, крім випадків збереження права на щорічну відпустку при переведенні працівника на роботу на інше підприємство, в установу, організацію (ст. 81 Кодексу).
3. Поряд з часом фактичної роботи до безперервного стажу, що дає право на відпустку, включається також час, коли працівник не працював на підприємстві, в установі, організації, але за ним зберігалися місце роботи (посада) і заробітна плата повністю або частково. Це стосується виконання працівниками державних і громадських обов'язків, пов'язаних з тимчасовим звільненням від роботи.
Ряд випадків звільнення працівників від роботи із збереженням місця роботи і заробітної плати передбачено Законом України «Про загальний військовий обов'язок і військову службу». Зокрема, це стосується залучення працівників до виконання обов'язків, пов'язаних з військовим обліком та припискою до призовних дільниць; роботи членів призовних комісій, лікарів, технічних працівників на призовних дільницях тощо.
4. Необхідною умовою зарахування до стажу, що дає право на відпустку, цих періодів є збереження місця роботи (посади) з одночасним збереженням за цей час заробітної плати. Тому немає підстав для включення до стажу, що дає право на відпустку, часу впровадження винаходу, раціоналізаторської пропозиції на іншому підприємстві, в установі, організації, коли за працівниками зберігається посада за місцем постійної роботи, а робота по впровадженню винаходу оплачується за погодженням сторін за місцем впровадження (частина друга ст. 126 Кодексу).
5. Зарахування до стажу, що дає право на відпустку, часу вимушеного прогулу, спричиненого незаконним звільненням або переведенням працівника на іншу роботу, стосується не лише періоду з дня звільнення або переведення до винесення органом по трудових спорах рішення або постанови про поновлення його на роботі, але й часу затримки власником або уповноваженим ним органом виконання такого рішення або постанови.
6. Зарахування до необхідного для відпустки стажу роботи часу, коли працівник не працював, але за ним зберігалося місце роботи і йому виплачувалася допомога по державному страхуванню, можливе не тільки при захворюванні працівника, але й при наданні відпустки у зв'язку з вагітністю та пологами, при санаторно-курортному лікуванні, карантині, догляді за хворим членом сім'ї тощо.
У разі ж звільнення працівника у зв'язку з тимчасовою непрацездатністю (п. 5 ст. 40 Кодексу) стаж його роботи, що дає право на отримання компенсації за невикористану відпустку, обчислюється по день звільнення незалежно від того, що виплата йому допомоги по державному соціальному страхуванню триває до одужання або встановлення інвалідності.
Не включається до необхідного для відпустки стажу період, коли за працівником зберігалося місце роботи (посада) і йому було видано лікарняний листок, але допомога по державному соціальному страхуванню йому не виплачувалася.
7. Законом України «Про відпустки» (ст. 25) передбачено надання за бажанням працівника відпустки без збереження заробітної плати в обов'язковому порядку.
Визначено категорії працівників, яким власник не вправі від¬мовити у наданні відпустки без збереження заробітної плати, а також максимальну тривалість відпустки: ветеранам війни —до 14 календарних днів щорічно; особам, які мають особливі трудові заслуги перед Батьківщиною — до 21 календарного дня щорічно; пенсіонерам за віком та інвалідам III групи — до ЗО календарних днів щорічно; інвалідам І і II груп до 60 календарних днів щорічно; особам, які одружуються, — до 10 календарних днів тощо.
Час, коли працівник фактично не працював, але за ним зберігалося місце роботи і йому не виплачувалася заробітна плата у зв'язку з перебуванням у відпустці, наданій йому в порядку ст. 25 Закону України «Про відпустки», зараховується до стажу роботи, що дає право на щорічну основну відпустку (п. 4 частини першої коментованої статті).
8. Стаття 26 Закону України «Про відпустки» передбачає відпустку без збереження заробітної плати за згодою сторін. Відповідно до частини першої ст. 26 така відпустка може надаватися працівнику за сімейними обставинами, а відповідно до частини другої — у разі простою підприємства з незалежних від праців¬ників причин. При цьому відпустка може надаватися власником або уповноваженим ним органом у порядку, визначеному колек¬тивним договором, без збереження заробітної плати або з част¬ковим її збереженням.
Проте, навіть якщо працівнику не виплачувалася заробітна плата у зв'язку з відпусткою, наданою в порядку частини другої ст. 26 Закону України «Про відпустки», час перебування у відпустці без збереження заробітної плати зараховується до стажу роботи, що дає право на щорічну основну відпустку (п. 4 частини першої коментованої статті).
Законом України від 2 листопада 2000 р. про внесення змін та доповнень до Закону України «Про відпустки» частину другу ст. 26 зазначеного Закону виключено.
9. Період перебування працівника у відпустці для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, а у разі коли дитина потребує домашнього догляду — шестирічного віку (ст. 179 Кодексу), до стажу роботи, що дає право на щорічну відпустку, не зараховується (п. З і п. 4 частини першої коментованої статті).
10. До стажу роботи, що дає право на щорічну основну відпустку, зараховується час навчання з відривом від виробництва на денних відділеннях професійно-технічних навчальних закладів. Йдеться про випадки, коли працівника було направлено на навчання підприємством і він повернувся знову на це підприємство працювати після навчання. Можна також з впевненістю стверджувати, що є й інші випадки отримання професійно-технічної освіти перед вступом на роботу на підприємство. Лише необхідною умовою зарахування до стажу, що дає право на відпустку, є тривалість навчання менш як 10 місяців (п. 5 частини першої коментованої статті).
11. До стажу роботи, що дає право на щорічну основну відпустку, зараховується час навчання новим професіям (спеціальностям) осіб, яких звільнено за п. 1 ст. 40 Кодексу — в зв'язку із змінами в організації виробництва та праці, у тому числі з ліквідацією, банкрутством, реорганізацією або перепрофілюванням підприємства, установи, організації, скороченням чисельності або штату працівників (п. 6 частини першої коментованої статті). Йдеться про працівників, з якими розірвано трудовий договір і проведено розрахунок по щорічній відпустці на день звільнення (ст. 116 Кодексу). Таким чином, ці особи матимуть можливість отримати відпустку (з урахуванням часу навчання новим професіям) за місцем навчання або у подальшому за місцем роботи після освоєння нової професії (спеціальності).
12. Частиною другою коментованої статті чітко визначено три випадки зарахування певних періодів до стажу роботи, що дає право на щорічні додаткові відпустки.
Час фактичної роботи із шкідливими, важкими умовами або з особливим характером праці включається до стажу, що дає право на додаткові відпустки, лише за умови, якщо працівник зайня¬тий на цих роботах не менше половини тривалості робочого дня, встановленої для працівників даного виробництва, цеху, професії або посади.
До стажу роботи, що дає право на щорічні додаткові відпустки, зараховується час перебування в основній та додаткових відпустках за роботу в таких умовах.
Відповідно до частини першої ст. 178 Кодексу вагітні жінки на підставі медичного висновку переводяться на іншу роботу, яка є більш легкою і виключає вплив несприятливих виробничих факторів. Час роботи вагітних жінок, переведених за медичним висновком, зараховується до стажу, що дає право на щорічні додаткові відпустки (ст. 76 Кодексу).