"Об отмене постановления Высшего хозяйственного суда Украины, постановления апелляционного хозяйственного суда, решения хозяйств

 "Об отмене постановления Высшего хозяйственного суда Украины, постановления апелляционного хозяйственного суда, решения хозяйственного суда и направлении дела на новое рассмотрение в хозяйственный суд первой инстанции"

 

ВЕРХОВНИЙ СУД УКРАЇНИ
СУДОВА ПАЛАТА У ГОСПОДАРСЬКИХ СПРАВАХ

ПОСТАНОВА

від 15 травня 2007 року

Верховний Суд України, розглянувши касаційну скаргу ПП "Артпласт" на постанову Вищого господарського суду України від 27 лютого 2007 р. у справі за позовом ТОВ "АЛ Мультимікс-Студіо" (далі - Товариство) до ПП "Артпласт" (далі - Підприємство), ТОВ "Колос" про стягнення суми та за зустрічним позовом Підприємства до Товариства про стягнення суми, за зустрічним позовом ТОВ "Колос" до Товариства, Підприємства про визнання недійсними договорів, встановив:

У травні 2005 р. Товариство звернулося до господарського суду Донецької області з позовом до Підприємства, ТОВ "Колос" про стягнення з відповідачів збитків у розмірі 300000 та 960 грн. відповідно у зв'язку з неналежним виконанням зобов'язань за договором на виробництво рекламного відеоролика N 1/2005 від 7 квітня 2005 р. (далі - договір N 1/2005). Позовні вимоги обґрунтовані тим, що між позивачем та Підприємством було укладено договір на виробництво рекламного відеоролика, згідно з умовами якого Підприємство зобов'язувалося протягом 28 днів з дати попередньої оплати виконати роботи, пов'язані з виготовленням продукції, та виготовити на замовлення позивача рекламний відеоролик. Позивачем була здійснена попередня оплата в сумі 300960 грн., однак Підприємство зобов'язання за договором належним чином не виконало, у зв'язку з чим з нього підлягають стягненню збитки в розмірі 300000 грн.

Водночас, 15 квітня 2005 р. між Товариством та ТОВ "Колос" було укладено договір поруки, згідно з яким ТОВ "Колос" поручилося перед Товариством за виконання Підприємством своїх зобов'язань за договором N 1/2005. Внаслідок неналежного виконання зобов'язань з боку Підприємства позивач просив стягнути з поручителя збитки в розмірі 960 грн.

У жовтні 2005 р. Підприємство звернулося до суду із зустрічною позовною заявою про стягнення з Товариства заборгованості в сумі 100320 грн. у зв'язку з витратами, понесеними Підприємством під час виготовлення рекламного відеоролика за договором N 1/2005.

Рішенням господарського суду Донецької області від 14 листопада 2005 р. первісний позов задоволено, в задоволенні зустрічного позову відмовлено.

Постановою Донецького апеляційного господарського суду від 20 грудня 2005 р. рішення господарського суду Донецької області від 14 листопада 2005 р. у частині задоволення первісного позову скасовано. В іншій частині рішення господарського суду Донецької області від 14 листопада 2005 р. залишено без змін.

Постановою Вищого господарського суду України від 23 березня 2006 р. постанову Донецького апеляційного господарського суду від 20 грудня 2005 р. скасовано, справу передано на новий розгляд до господарського суду першої інстанції.

Під час нового розгляду Товариство змінило підстави позову та просило господарський суд стягнути солідарно з Підприємства та ТОВ "Колос" безпідставно отримані кошти у розмірі 300960 грн.

У вересні 2006 р. ТОВ "Колос" звернулося в суд із зустрічною позовною заявою до Товариства (третя особа - Підприємство) про визнання недійсним договору N 1/2005 та договору поруки від 15 квітня 2005 р.

Рішенням господарського суду Донецької області від 27 вересня 2006 р. первісний позов задоволено частково: стягнуто з Підприємства на користь позивача 300000 грн. боргу та судові витрати. В іншій частині первісного позову відмовлено; у задоволенні зустрічного позову Підприємства до Товариства про стягнення заборгованості в сумі 100320 грн. відмовлено; зустрічний позов ТОВ "Колос" до Товариства (третя особа - Підприємство) про визнання недійсним договору N 1/2005 та договору поруки від 15 квітня 2005 р. задоволено.

Постановою Донецького апеляційного господарського суду від 19 грудня 2006 р. рішення господарського суду Донецької області від 27 вересня 2006 р. залишено без змін.

Постановою Вищого господарського суду України від 27 лютого 2007 р. постанову Донецького апеляційного господарського суду від 19 грудня 2006 р. залишено без змін.

29 березня 2007 р. Верховним Судом України розпочато провадження за касаційною скаргою Підприємства, у якій порушено питання про скасування постанови Вищого господарського суду України від 27 лютого 2007 р. На обґрунтування скарги зроблено посилання на неправильне застосування норм матеріального права.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін, обговоривши доводи касаційної скарги та перевіривши матеріали справи, Судова палата у господарських справах Верховного Суду України вважає, що скарга підлягає задоволенню на таких підставах.

Залишаючи без змін судові рішення у справі, якими задоволено зустрічний позов ТОВ "Колос" до Товариства (третя особа - Підприємство), про визнання недійсним договору N 1/2005 та договору поруки від 15 квітня 2005 р., Вищий господарський суд України керувався тим, що договір N 1/2005 є договором про створення за замовленням і використання об'єкта права інтелектуальної власності, який всупереч вимогам ч. 2 ст. 1112 ЦК України не містить визначення способу та умов використання об'єкта права інтелектуальної власності - виготовлюваного рекламного відеоролика, а отже, відповідно до вимог статей 203, 215 ЦК України, є недійсним.

Проте з такими висновками погодитись не можна на таких підставах.

Згідно з п. 1 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити ЦК України, іншим актам цивільного законодавства.

Відповідно до ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент його вчинення стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1 - 3, 5, 6 ст. 203 цього Кодексу. Крім того, згідно з ч. 1 ст. 207 ГК судом може бути визнане недійсним повністю або частково господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинене з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності).

Вирішуючи спір про визнання договору N 1/2005 недійсним, господарські суди повинні були встановити наявність саме тих обставин, з якими закон пов'язує недійсність правочинів та настання відповідних наслідків, а саме: відповідність змісту правочину вимогам ЦК України, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; правоздатність сторін правочину; свободу волевиявлення учасників правочину та відповідність волевиявлення їхній внутрішній волі; спрямованість правочину на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Проте господарські суди першої, апеляційної та касаційної інстанцій під час розгляду справи і вирішення спору по суті на порушення вимог ст. 43 ГПК усебічно не з'ясували дійсні обставини справи та правовідносини сторін, належно не дослідили наявність тих обставин, які є підставою для визнання спірного договору недійсним.

Дійшовши висновку про те, що спірний договір N 1/2005 є договором про створення за замовленням і використання об'єкта права інтелектуальної власності, господарські суди безпідставно визнали його недійсним через відсутність визначення способу та умов використання об'єкта права інтелектуальної власності, оскільки чинне законодавство України не пов'язує недійсність договору цього виду з відсутністю в ньому визначення про спосіб та умови використання зазначеного об'єкта.

Всупереч вимогам ч. 1 ст. 11112 ГПК господарські суди, здійснюючи повторний розгляд справи, не забезпечили виконання вказівок, викладених у постанові Вищого господарського суду України від 23 березня 2006 р., та не встановили дійсну правову природу укладеного між Товариством і Підприємством договору N 1/2005, а тому ухвалені у справі судові рішення не містять повного юридичного аналізу зазначених договірних правовідносин, а правові висновки, що містяться в них, не ґрунтуються на конкретних матеріально-правових нормах.

Водночас відповідно до розділу 1 договору N 1/2005 його предметом є зобов'язання Підприємства створити і передати Товариству продукцію - рекламний відеоролик, згідно з умовами, зазначеними в договорі й додатках до нього, а також зобов'язання Товариства прийняти й оплатити виготовлену продукцію на умовах цього Договору. Крім того, як вбачається з матеріалів справи, спір між Товариством та Підприємством виник саме з приводу неналежного виконання сторонами договору N 1/2005 зобов'язань стосовно виготовлення рекламної продукції, а не щодо її використання як об'єкта інтелектуальної власності.

Відтак, відносини сторін договору N 1/2005, крім його умов, можуть регулюватися нормами такого цивільно-правового інституту як "підряд" (статті 837 - 864 ЦК України), а отже, висновок про те, що договір N 1/2005 є договором про створення за замовленням і використання об'єкта права інтелектуальної власності господарськими судами зроблений без з'ясування всіх обставин у справі та є передчасним.

З огляду на викладене є незаконними і необґрунтованими рішення всіх судових інстанцій у частині стягнення з Підприємства заборгованості в сумі 300000 грн. на підставі статей 216, 1212 ЦК України.

Отже, при ухваленні судових рішень у цій справі суди неправильно застосували норми матеріального права та порушили норми процесуального права, а тому всі постановлені у справі рішення підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Під час нового розгляду справи господарському суду першої інстанції необхідно врахувати викладене, всебічно і повно з'ясувати та перевірити всі фактичні обставини справи, об'єктивно оцінити докази, що мають юридичне значення для її розгляду і вирішення спору по суті, встановити дійсні права і обов'язки сторін і залежно від встановленого правильно застосувати норми матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, та ухвалити законне й обґрунтоване рішення.

Керуючись статтями 11117 - 11120 ГПК, Верховний Суд України постановив:

Касаційну скаргу Підприємства задовольнити.

Постанову Вищого господарського суду України від 27 лютого 2007 р., постанову Донецького апеляційного господарського суду від 19 грудня 2006 р. та рішення господарського суду Донецької області від 27 вересня 2006 р. скасувати, справу передати на новий розгляд до господарського суду першої інстанції.

Постанова є остаточною й оскарженню не підлягає.