Інвестування інноваційної діяльності

Стаття 326. Інвестування інноваційної діяльності
1. Інвестиціями у сфері господарювання визнаються довгострокові вкладення різ­них видів майна, інтелектуальних цінностей та майнових прав в об'єкти господарської діяльності з метою одержання доходу (прибутку) або досягнення іншого соціального ефекту.
2. Формами інвестування інноваційної діяльності є:
державне (комунальне) інвестування, що здійснюється органами державної влади або органами місцевого самоврядування за рахунок бюджетних коштів та інших коштів відповідно до закону;
комерційне інвестування, що здійснюється суб'єктами господарювання за рахунок власних або позичкових коштів з метою розвитку бази підприємництва;
соціальне інвестування, що здійснюється в об'єкти соціальної сфери та інших неви­робничих сфер;
іноземне інвестування, що здійснюється іноземними юридичними особами або іноземцями, а також іншими державами;
спільне інвестування, що здійснюється суб'єктами України разом з іноземними юри­дичними особами чи іноземцями.
3.Загальні умови реалізації інвестицій в Україні визначаються законом.
1. Інноваційна діяльність потребує інвестування (вкладення коштів в об'єкти, що створю­ються в процесі її здійснення, з метою досягнення запланованого інвестором соціально-еко­номічного ефекту, в тому числі отримання прибутку). Інвестування — складне поняття, що охоплює як професійну інвестиційну діяльність (здійснюється на професійних засадах, тоб­то особами, які спеціалізуються на такій діяльності; наприклад, інститутами спільного інвестування, довірчими товариствами), так і непрофесійну (у багатьох суб'єктів господарювання та негосподарських організацій час від часу виникає потреба у вкладенні інвестицій у певні об'єкти, зокрема в розробку інноваційного проекту та/або запровадження інновацій).
У коментованій статті акцент робиться на довгострокових вкладеннях в об'єкти інновацій­ної діяльності, однак використання сучасних технологій та складних господарських зв'язків за участю кількох суб'єктів такої діяльності дозволяють скорочувати строки інноваційного інвестування, в тому числі шляхом придбання (для наступного запровадження у виробни­цтво, інші сфери суспільної діяльності) вже розроблених (готових) інноваційних проектів, новітніх технологій. Інноваційна діяльність так само, як й інвестування, може здійснюватися як на професійних (інноваційні підприємства, інноваційні структури на зразок технопарків, наукових парків, технополісів тощо), так і на непрофесійних засадах (у разі потреби запрова­дження інновацій у діяльності відповідного суб'єкта, підприємства зокрема).
Особи, що приймають рішення про вкладення власних, позичкових або залучених іншим (не забороненим законом) способом коштів у об'єкти інноваційної діяльності (ст. 4 Закону «Про інноваційну діяльність»), іменуються інвесторами і як такі мають відповідні права та обов'язки (статті 5, 7, 8. Закону «Про інвестиційну діяльність»).
Стаття 4 цього Закону визначає досить широке коло об'єктів інноваційної діяльності: ін­новаційні програми і проекти; нові знання та інтелектуальні продукти; виробниче обладнан­ня та процеси; інфраструктура виробництва і підприємництва; організаційно-технічні рі­шення виробничого, адміністративного, комерційного або іншого характеру, що істотно по­ліпшують структуру і якість виробництва та/або соціальної сфери; сировинні ресурси, засо­би їх видобування і переробки; товарна продукція; механізми формування споживчого рин­ку і збуту товарної продукції.
Закон «Про державне регулювання діяльності у сфері трансферу технологій» (ст. 1) містить визначення поняття «об'єкт технології» — наукові та науково-технічні результати, об'єкти пра­ва інтелектуальної власності (зокрема винаходи, корисні моделі, твори наукового, технічного характеру, комп'ютерні програми, комерційні таємниці, ноу-хау або їх сукупність).
Слід зауважити, що сам по собі трансфер технологій може і не бути інноваційною діяль­ністю (якщо, скажімо, одне підприємство продає іншій господарській організації розроблену на його замовлення комп'ютерну програму через відсутність потреби у її використанні). Трансфер технологій є складовою інноваційної діяльності, якщо його суб'єктами є особи, які створюють, беруть участь у створенні та/або використовують (беруть участь у впроваджен­ні) технології.
2. У ч. 2 коментованої статті визначаються форми інноваційного інвестування за різними чи кількома критеріями (джерела фінансування; суб'єкти інвестування; об'єкти інвестуван­ня та/або його спрямування — отримання прибутку або досягнення іншого соціально-еконо­мічного ефекту):
державне інвестування (здійснюється органами державної влади за рахунок коштів дер­жавного бюджету та інших коштів відповідно до закону);
комунальне інвестування (здійснюється органами місцевого самоврядування за рахунок коштів місцевого бюджету відповідного рівня та інших коштів відповідно до закону);
комерційне інвестування (здійснюється суб'єктами господарювання за рахунок власних або позичкових коштів з метою розвитку бази підприємництва, зокрема, підвищення його рентабельності/прибутковості);
соціальне інвестування (здійснюється в об'єкти соціальної сфери та інших невиробничих сфер і зазвичай безпосередньо не пов'язується з комерціалізацією його результатів);
іноземне інвестування (здійснюється іноземними юридичними особами або іноземними громадянами чи державами; мета такого інвестування, як правило, пов'язується з отриман­ням інвесторами певних вигод, у тому числі прибутку);
спільне інвестування (здійснюється суб'єктами України разом з іноземними юридичними особами чи громадянами-іноземцями).
Класифікацію інноваційного інвестування можна здійснювати за певними критеріями:
— за формами власності, на базі якої функціонують інвестори і за рахунок якої здійсню­ється інвестування: державне, комунальне, приватно-колективне;
— залежно від кінцевої мети інвестування (отримання прибутку або досягнення іншогосоціально-економічного ефекту): комерційне та некомерційне (і перше, і друге може здійснюватися суб'єктами будь-якої форм власності);
— за ознакою сфери суспільного життя, в об'єкти якої здійснюється інвестування: господарське інвестування (в об'єкти господарської діяльності, наприклад у розробку та впровадження новітньої технології виробництва певних товарів, робіт, послуг); негосподарське, в тому числі соціальне, інвестування (в об'єкти соціальної сфери та інших негосподарських сфер, зазвичай є некомерційним);
— за національною належністю суб'єкта інноваційного інвестування: вітчизняне (здійсню­ється резидентами/вітчизняними інвесторами), іноземне (суб'єктами інвестування є іноземні інвестори), спільне (здійснюється вітчизняними та іноземними суб'єктами інвестування).
Інноваційне інвестування можна класифікувати і за територіальною ознакою (територія України чи іншої країни): внутрішньоекономічне (здійснюється на території України рези­дентами та/або нерезидентами) та зовнішньоекономічне (здійснюється суб'єктами України, поза її межами).
3. Загальні засади інвестування в Україні визначаються законами:
«Про інвестиційну діяльність» від 18 вересня 1991 р. (в ст. З якого закріплено поняття ін­новаційної діяльності як однієї з форм інвестиційної діяльності та загальні засади здійснений інвестування);
«Про наукову і науково-технічну діяльність» від 13 грудня 1991 р. (згідно з яким іннова­ційна діяльність належить до науково-технічної);
«Про наукову і науково-технічну експертизу» від 10 лютого 1995 р. (визначає основи: за­сади проведення науково-технічної експертизи, включаючи й експертизу інноваційних програм і проектів);
«Про спеціальний режим інноваційної діяльності технологічних парків» від 16 липня 1999 p. (визначає особливості здійснення інноваційної діяльності технологічними парками);
«Про інноваційну діяльність» від 4 липня 2002 р. Забезпечує правове регулювання комерційної інноваційної діяльності, зокрема: дає визначення основних понять (інновації, іннова­ційної діяльності, інноваційного продукту, інноваційної продукції, інноваційного проект інноваційної інфраструктури, суб'єктів інноваційної діяльності, інноваційного підприєм­ства, об'єктів інноваційної діяльності (статті 1,4, 5,14—16); закріплює принципи державно; політики у сфері комерційної інноваційної діяльності (ст. 3), основні засади державного ре­гулювання в цій сфері (статті 6—12); визначає правовий режим інноваційних проектів (статті 12—13) та засоби щодо стимулювання інноваційної діяльності (статті 17—22);
«Про пріоритетні напрями інноваційної діяльності в Україні» від 16 січня 2003 р. (ви­значає поняття пріоритетних напрямів інноваційної діяльності, їх видів — стратегічних та середньострокових; основні засади їх формування, експертизи, затвердження, механізму їх реалізації та моніторингу);
«Про державне регулювання діяльності у сфері трансферу технологій» від 14 вересня 2006 р. Визначає правові, економічні, організаційні та фінансові засади державного регулю­вання діяльності у сфері трансферу технологій (передачі на договірних засадах технологій) і спрямований на забезпечення ефективного використання науково-технічного та інтелекту­ального потенціалу України, технологічності виробництва продукції, охорони майнових прав на вітчизняні технології на території держав, де планується або здійснюється їх вико­ристання, розширення міжнародного науково-технічного співробітництва у цій сфері; міс­тить визначення основних понять (ст. 1):
технологія (результат інтелектуальної діяльності, сукупність систематизованих науко­вих знань, технічних, організаційних та інших рішень про перелік, строк, порядок та по­слідовність виконання операцій, процесу виробництва та/або реалізації і зберігання продук­ції, надання послуг);
високі технології (технології, які розроблені на основі новітніх наукових знань, за своїм технічним рівнем перевищують кращі вітчизняні та іноземні аналоги і спроможні забезпечи­ти передові позиції на світовому ринку наукомісткої продукції);
трансфер технології (передача технології, що оформляється шляхом укладення двосто­роннього або багатостороннього договору між фізичними та/або юридичними особами,яким установлюються, змінюються або припиняються майнові права і обов'язки щодо тех­нології та/або її складових).
Визначає: коло суб'єктів трансферу технологій (ст. 3): центральний орган виконавчої влади у сфері освіти і науки (уповноважений орган), а також інші центральні та місцеві орга­ни виконавчої влади, органи місцевого самоврядування, які беруть участь у закупівлі, пере­дачі та/або використанні технологій; Національна академія наук України і галузеві академії наук, установи науки, освіти, охорони здоров'я та інші установи, де створюються та/або ви­користовуються технології і яким належать майнові права на технології; науково-виробничі об'єднання, підприємства, установи і організації незалежно від форми власності, де створю­ються та/або використовуються технології; фізичні особи, які беруть участь у створенні, трансфері та впровадженні технологій, надають інформаційні, фінансові та інші послуги на всіх стадіях просування технологій та їх складових на ринок; юридичні та фізичні особи, які є постачальниками складових технологій, що використовуються при застосуванні техноло­гій, що пропонуються до трансферу; юридичні та фізичні особи, що надають технічні послу­ги, пов'язані із застосуванням технологій; технологічні брокери; мету та засоби державного регулювання у сфері трансферу технологій (статті 11—15).
Закріплює умови укладення договору про трансфер технологій, зокрема його істотні умови (ст. 16); види таких договорів (ст. 17) та обмеження щодо їх укладення (ст. 18;); основні засади фінансово-економічного забезпечення діяльності щодо трансферу технологій (статті 19—22);
«Про науковий парк «Київська політехніка» від 22 грудня 2006 р. Регулює правові, еконо­мічні, організаційні відносини, пов'язані із створенням і функціонуванням наукового парку «Київська політехніка», спрямований на інтенсифікацію процесів розроблення, виробни­цтва, впровадження високотехнологічної продукції на внутрішньому та зовнішньому ринках, підвищення надходжень до державного та місцевих бюджетів шляхом поєднання освіти, на­уки і виробництва з метою прискорення інноваційного розвитку економіки України.
Підзаконні нормативно-правові акти з питань інноваційної діяльності:
укази Президента України: «Про фінансову підтримку інноваційної діяльності підпри­ємств, що мають стратегічне значення для економіки та безпеки держави» від 20 квітня 2004 р., «Про Національну раду з інноваційного розвитку України» від 18 серпня 2006 p., «Про утворення Державного агентства України з інвестицій та інновацій» від 30 грудня 2005 р. тощо;
постанови Верховної Ради України, зокрема постанова від 13 липня 1999 p., якою затвер­джена Концепція науково-технологічного та інноваційного розвитку України;
постанови КМУ: «Про затвердження Положення про порядок створення і функціонування технопарків та інноваційних структур інших типів» від 22 травня 1996 р., «Про нормативно-правові акти щодо забезпечення реалізації Закону України «Про спеціальний режим інвести­ційної та інноваційної діяльності технологічних парків» від 17 грудня 1999 р., «Про заходи щодо підтримки інноваційно-інвестиційних проектів» від 5 серпня 2002 р., «Про затверджен­ня Порядку формування, експертизи та обговорення пріоритетних напрямів інноваційної діяльності» від 17 липня 2003 р., «Про затвердження Положення про Комісію з організації діяльності технологічних парків та інноваційних структур інших типів» від 6 серпня 2003 p., «Про затвердження Порядку державної реєстрації інноваційних проектів і ведення Держав­ного реєстру інноваційних проектів» від 17 вересня 2003 р., «Про віднесення Української дер­жавної інноваційної компанії до сфери управління Державного агентства з інвестицій та інно­вацій» від 20 вересня 2006 p., «Деякі питання організації діяльності технологічних парків» від 29 листопада 2006 р., «Про затвердження Порядку проведення моніторингу та здійснення контролю за реалізацією проектів технологічних парків» від 21 березня 2007 р. тощо.
Відомчі нормативно-правові акти з питань інноваційної діяльності:
Порядок ведення державного реєстру технопарків та інноваційних структур інших типів, затверджений наказом Міністерства у справах науки і технологій від 21 березня 1997 р. №281; Порядок ведення Державного реєстру технопарків та інноваційних структур інших типів, затверджений наказом Міннауки України від 21 березня 1997 р. № 281; накази Мініс­терства освіти і науки України «Про затвердження Порядку державної реєстрації несекретних завершених технологій» від 11 грудня 2002 р. та «Про затвердження Положення про порядок здійснення моніторингу виконання інноваційних проектів за пріоритетними напрямами діяльності технологічних парків» від 17 квітня 2003 p., наказ Міністерства промисло­вої політики України «Про затвердження Порядку конкурсного відбору інвестиційних про­ектів, спрямованих на реалізацію інноваційного продукту і (або) інноваційної продукції у сфері промисловості, у тому числі вітчизняного машинобудування для агропромислового комплексу» від 11 вересня 2006 p.; Порядок конкурсного відбору інноваційних проектів для їх фінансової підтримки, затверджений наказом Державного агентства України з інвестицій та інновацій від 16 листопада 2006 р. тощо.